Прихована форма безробіття існує тоді, коли на підприємствах фактична чисельність працівників перевищує їх необхідну кількість для забезпечення виробництва товарів чи надання послуг. Внаслідок цього частина працівників такого підприємства має низьку продуктивність праці. Прихованою така форма безробіття називається тому, що зазначені особи не належать до безробітних і не враховуються в цій якості статистикою. Найбільш поширене приховане безробіття в сільському господарстві країн, що розвиваються.

Значних масштабів набуло приховане безробіття в Україні. Воно проявляється у вигляді скороченої тривалості робочого дня, тижня, а також вимушених неоплачуваних відпусток. Тільки за офіційними даними, у 2005 р. чисельність працівників, які перебували в адміністративних відпустках, працювали неповний робочий час, складала 1042,6 тис. осіб, що становить 9,2% від середиьоблікової чисельності працівників.3

Отже, безробіття являє собою складне соціально-економічне явище. Воно проявляється в декількох видах та формах, кожна з яких характеризується певними рисами.

Безробіття впливає на такі загальні основи відтворення робочої сили, як соціально-економічний розвиток суспільства, соціально-психологічна атмосфера в ньому, поведінка окремих людей. Безумовним є те, що наявність безробіття чинить психологічний тиск на працюючих та претендентів на вільні робочі місця. Врешті-решт це змушує зайнятих працювати більш продуктивно та інтенсивніше, творчо, не порушувати трудової дисципліни, що в підсумку позитивно впливає на суспільне виробництво в цілому, відтворення здатності людини до праці і на виробничо-фінансову діяльність його первинних ланок. З іншого боку, безробіття є свідченням неповного використання трудового потенціалу суспільства, що призводить до недовипуску продукції, зменшення обсягів валового внутрішнього продукту і національного доходу, чим скорочуються матеріальні основи відтворення робочої сили.

З огляду на неоднозначність впливу безробіття на соціально-економічний розвиток суспільства економічна наука виходить з того, що безробіття становить небезпеку для економіки в тому разі, коли воно помітно перевищує природний рівень. Дослідження відомого американського вченого Артура Оуекена показали, що існує певний вплив рівня безробіття на темпи зростання валового внутрішнього продукту (ВВП). Цей вплив він виразив за допомогою математичного співвідношення між рівнем безробіття і відставанням ВВП. Залежність між рівнем безробіття і падінням ВВП свідчить: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1 відсоток, то відставання обсягу ВВП щодо його потенційного можливого обсягу становить 2,5 відсотка.

Відповідно до закону А. Оукена, якщо фактичний рівень безробіття не змінився щодо показника попереднього року, то темп приросту ВВП становитиме приблизно 2,7 відсотка в рік. Це буде наслідком приросту населення, дії науково-технічного прогресу, нагромадження капіталу. Кожні додаткові 2 відсотки приросту реального ВВП зменшать рівень безробіття на 1 відсоток. Так само кожне додаткове скорочення темпів приросту ВВП на 2 відсотки спричинить зростання рівня безробіття на 1 відсоток. Значний рівень безробіття неможливо швидко ліквідувати, тому що для створення і заповнення достатньої кількості робочих місць потрібний значний час, великі обсяги різноманітних ресурсів, сприятлива економічна кон'юнктура.

Поряд з цим, безробіття породжує і значні соціально-психологічні наслідки.

Результати наукових досліджень з психології, фізіології праці, медицини свідчать, що стан безробіття оцінюється та переноситься як вкрай критична ситуація в житті людини. На думку американського економіста П. Самуельсона, втрата роботи - це психічна травма для людини, яка поступається рівнем викликаного нею стресу лише смерті близького родича або тюрмі. Безробіття значно знижує життєвий рівень працівника, а відповідно і матеріальні основи відтворення робочої сили, завдає Йому морально-психологічної травми, породжує відчуття зайвості його існування у суспільстві, супроводжується зниженням кваліфікації і професіоналізму, що є свідченням деградації здатності до праці та призводить до занепаду моральних основ життєдіяльності особистості, деградації суспільної моралі, погіршення фізіологічного та психологічного стану людини. Цікавими є висновки одного з досліджень соціально-психологічних наслідків безробіття у США. Зростання безробіття протягом ЗО років на 1 відсоток при його знижені протягом шестирічного періоду призводить до таких показників соціальної патології: збільшення смертності - на 2%, кількості самогубств - на 4,1%, убивств - на 5,7%, збільшення кількості ув'язнених - на 4%, кількості психічних захворювань - на 4%.' Тому в економічно розвинених країнах на подолання негативних наслідків безробіття витрачається 3-5 відсотків ВВП. Визначальну роль у цьому процесі відіграє держава, діяльність якої спрямована на регулювання рівня і тривалості безробіття та соціальний захист незайнятого населення. Особливо значні негативні наслідки виникають внаслідок безробіття у країнах, економіка яких трансформується у ринкову.

Розширене відтворення робочої сили і фактори, що на нього впливають

Теоретико-методологічною основою вивчення розширеного відтворення робочої сили, використання певних методів, засобів, вироблення заходів спрямованих на регулювання цього відтворення, підвищення його ефективності є теорія відтворення робочої сили.

Саме розширене відтворення робочої сили має певні специфічні риси. Вони проявляються у тому, що до його складу входить не тільки безпосередній процес відтворення носіїв здатності до праці, а й відносини зайнятості, відносини між працівниками й роботодавцями на ринку праці, відносини щодо умов та охорони праці тощо, тобто ті відносини, які виникають у процесі відтворення робочої сили.

Політичною економією не вироблено єдиного підходу щодо трактування змісту поняття "відтворення робочої сили". Серед наявних поглядів щодо цього найбільш прийнятним є розуміння процесу розширеного відтворення робочої сили як підтримання та відновлення розумових і фізичних здібностей особи до праці. Воно охоплює також заміну працівників, котрі вибувають з виробничого процесу внаслідок старіння, виробничих травм та інших причин. Така заміна має відбуватись у розширених масштабах, що в ряді країн світу в сучасних умовах не стається. Невід'ємною складовою частиною розширеного відтворення робочої сили є її розподіл за галузями, всередині них, за підрозділами і сферами національної економіки, а також її споживання, тобто використання у виробничих процесах.

У науковій та навчальній літературі зазначається, що таке трактування змісту розширеного відтворення робочої сили можливе, хоча в ньому відсутня така фаза її відтворення, як обмін. Відповідно до цього пропонується ділити увесь процес відтворення робочої сили на такі чотири фази:

1. Формування (виробництво) робочої сили. Воно містить, з одного боку, постійне відновлення робочої сили, тобто затрат розумової і фізичної праці у процесі виробництва, її якісне вдосконалення. З іншого - природне відтворення і виховання нових поколінь працездатного населення шляхом природного приросту населення, зростання рівня його загальної освіти і спеціальної підготовки, якісного вдосконалення сукупної робочої сили.

2. Розподіл і перерозподіл робочої сили за сферами зайнятості, між галузями народного господарства та всередині них, економічними регіонами.

3. Обмін, який виконує функцію з'єднання робочої сили із засобами виробництва, учасниками якого, з одного боку, є роботодавець, з іншого - власник робочої сили.

4. Споживання (використання) робочої сили, яке матеріалізується в кінцевому продукті праці.

Такий поділ процесу розширеного відтворення робочої сили на окремі фази спричинений тим, що характер процесу на кожній з них модифікується під впливом різних факторів.

І хоча всі вони є єдиним цілим, їх виокремлення дає змогу більш детально дослідити вплив на ці фази.

Наявність взаємозв'язку і взаємозалежності окремих фаз процесу розширеного відтворення робочої сили проявляється в тому, що темпи і обсяги підготовки робочої сили, що відбуваються на першій фазі, залежать не тільки від наявності необхідних для цього матеріально-речових і соціально-економічних умов, а й від цілого ряду соціальних факторів, об'єднаних в систему. Серед них слід виділити декілька груп цих факторів: 1) фактори, що впливають на ставлення до праці; 2) фактори, дія яких забезпечує відповідність між професійно-кваліфікаційним рівнем робочої сили і знаряддями праці; 3) фактори, дія яких породжує мотивацію до високопродуктивної праці; 4) фактори, дія яких впливає на умови розширеного відтворення робочої сили.

Значний вплив на останнє має ринок праці, де діє закон попиту і пропозиції. Зміна їх взаємодії спричиняє зменшення або збільшення заробітної плати. А однією з її функцій є відтворювальна. Тому зростання заробітної плати покращує умови відтворення робочої сили, а зменшення - погіршує.

Ринок праці впливає і на розподіл та перерозподіл робочої сили. Під дією попиту і пропозиції вона спрямовується в ті сфери і галузі, де відбуваються збільшення обсягів виробництва, нарощуються виробничі потужності, тобто створюються нові робочі місця тощо. Водночас, ринок праці являє собою жорстку систему, де існує конкуренція між претендентами на вільні робочі місця. Він здійснює селективний відбір найбільш здібних, висококваліфікованих працівників. Так ринок праці стимулює високопродуктивну працю, дисциплінованість, створює тісний взаємозв'язок між граничною продуктивністю праці і її оплатою.

В кожній країні формується національний ринок праці, який охоплює все суспільне відтворення, а його функціонування забезпечує первинні ланки виробництва, галузі і підгалузі, регіони необхідною кількістю працівників з відповідним освітнім та кваліфікаційним рівнем підготовки. Природно, що національні ринки праці мають певні специфічні риси, сформовані під впливом економічних, соціальних, політичних, історичних та інших факторів. Водночас, кожний з них функціонує та розвивається на основі цілого ряду загальних підходів, породжених пануванням ринкових відносин у сфері соціально-трудових відносин.

Серед них слід виокремити вільний вибір професії, галузі та