Розподільча функція ринку полягає в тому, що доходи, які отримують суб'єкти господарювання, — це в основному виплати за чинники виробництва і залежать від ціни, яка встановлюється на ринку на цей чинник. Ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників. Відбувається соціальне розшарування суб'єктів ринку за доходами на бідних і багатих.

Оздоровча (сануюча) функція ринку виявляється тоді, коли ринок за допомогою конкуренції звільняє суспільне виробництво від економічно неефективних і нежиттєздатних суб'єктів господарювання і відкриває широкі можливості перспективним, найефективнішим, найкориснішим для суспільства товаровиробникам. Підприємницькі структури, які не беруть до уваги потреби споживачів, не впроваджують інновації, не вживають ефективних заходів щодо зниження індивідуальних витрат, зазнають збитків, загрози неплатоспроможності, реального банкрутства, а суспільно корисні виробники, що ефективно працюють, успішно розвиваються.

Контролювальна функція ринку полягає в тому, що за допомогою ринку здійснюється контроль споживачів над виробництвом. Саме на ринку виявляється, наскільки потрібні суспільству вироблені товари та послуги. Акт їх реалізації означає, що вироблені не просто споживні вартості, а товари, які необхідні споживачам, що затрати праці на їх виробництво є суспільно необхідними. Це знижує витратний характер суспільного виробництва.

Інтегрувальна функція ринку виявляється в тому, що ринок забезпечує безпосередність процесу суспільного відтворення, робить національну економічну систему єдиним цілим, розвиває зовнішньоекономічні зв'язки, сприяє інтегрованості національної економіки у світове господарство.

Отже, аналіз функцій ринку дає змогу дійти висновку, що ринок є найбільш ефективним способом організації економічного життя суспільства, функціонування та прискорення розвитку національного господарства.

Водночас слід мати на увазі, що ринку, крім позитивних аспектів (рис), властиві і негативні особливості, недоліки. Так, ринкові відносини породжують монополістичні тенденції в економіці. Об'єднання одногалузевих компаній (підприємств) неминуче обмежує конкуренцію, породжує диктат виробника над споживачем, прагнення до підвищення цін на товари та послуги. Ринок посилює диференціацію товаровиробників; відтворює істотну соціальну нерівність; поглиблює економічні й екологічні кризи; посилює інфляційні процеси; сприяє зростанню безробіття; призводить до зниження платоспроможного попиту споживачів шляхом штучного підвищення ринкових цін підприємствамн-монополістами, особливо суб'єктами природних монополій.

Крім цих негативних аспектів, ринок не спроможний розвивати фундаментальні наукові дослідження, не може забезпечити населення країни соціальними благами (освіта, культура, охорона здоров'я, фізична культура, житлово-комунальне господарство, будівництво автомагістралей, міський транспорт, охорона довкілля і т. ін.), перспективний розвиток національної економіки.

Вирішення цих важливих соціально-економічних проблем мають взяти на себе держава (уряд) та громадські інститути. Вони повинні проводити таку економічну і соціальну політику, яка посилюватиме позитивні властивості ринкових відносин та запобігатиме прояву їх негативних соціально-економічних наслідків.

Структура та види ринку

Сучасний ринок характеризується розгалуженою і багаторівневою структурою. Вона являє собою сукупність окремих елементів ринку, які взаємодіють між собою. Ринок охоплює елементи, безпосередньо пов'язані з забезпеченням безперервності процесу відтворення, його цілісності та економічної ефективності. Це зумовлює різноманітну структуру ринку, різноманітність його типів.

Структура ринку визначається суб'єктами та об'єктами ринкових відносин. Основними суб'єктами ринкового господарства виступають: домашнє господарство (населення), підприємницький сектор (підприємці), різні форми господарювання, державний та міжнародний сектори. Тобто суб'єктами ринкових відносин є всі учасники ринку - фізичні і юридичні особи. Об'єктами ринкових відносин можуть бути продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання і послуги, науково-технічні розробки та інформація), робоча сила, гроші, валюта, цінні папери (акції, облігації, векселі), земля та її надра. Тобто, об'єктами ринкових відносин є сукупність товарів і послуг, що постачають ринок.

За економічним призначенням об'єктів ринкових відносин розрізняють ринок паці, ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, ринок платних послуг, ринок науково-технічних розробок та інформації, ринок грошей, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інтелектуальної власності, страховий ринок та ін. Кожний з цих ринків має свою структуру.

Залежно від об'єкту ринкових відносин розрізняють три групи ринків: товарні, фінансові і ринки праці. В кожній із них виділяють відповідні спеціалізовані ринки. До першої групи належать споживчий ринок, ринок матеріальних ресурсів, ринок науково-технічних розробок та інформації, ринок нерухомості. До другої групи - інноваційний, кредитний, цінних паперів, грошей і валютний ринки. До ринків праці належать ринки робочої сили різного рівня кваліфікації та спеціалізації.

Крім того, розрізняють адміністративно-територіальну структуру ринку, що охоплює місцевий ринок у вигляді селищного, міського, районного, обласного чи регіонального ринків; національний - внутрішній ринок, який охоплює всі ринки країни, світовий - зовнішній ринок, який становить сукупність і взаємодію національних ринків. Структуру національного ринку з огляду на складові його формування та функціонування наведено на рисунку 8.1.

Залежно від умов, за яких діють суб'єкти ринкових відносин, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки.

Вільний ринок — це ринок з великою кількістю незалежних виробників однорідних товарів, які не в змозі впливати на рішення один одного, на рівень цін. Немає обмежень з інформації про попит, пропозицію, ціну, якість продукції тощо. Йде вільне ціноутворення, що складається внаслідок співвідношення між суспільним попитом і суспільною пропозицією певного товару. Відсутні штучні бар'єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього. Цей ринок існував з початку XVI до кінця XIX століття.

Монополізований ринок - це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників товарів певного виду, існує дефіцит необхідної інформації, обмежений доступ до ресурсів. Дії учасників ринкових відносин погоджуються. Монополізований ринок може бути монополістичним і олігополістичним. Монополістичний - це такий ринок, на якому домінує один виробник або продавець. Олігополістичним називають ринок, на якому панує невелика кількість суб'єктів господарювання.

Регульований ринок - це ринок, який регулюється і контролюється державою за допомогою спеціальних заходів адміністративного та економічного характеру.

Проте слід мати на увазі, що в сучасній ринковій економіці розвинених країн жодного з цих ринків не існує. Нині, як правило, відбувається поєднання ринкового і державного механізмів регулювання сучасної економіки, їх взаємодія. Ринковий механізм визначає ринкові ціни і виробництво у багатьох сферах, у той час як держава регулює ринок за допомогою адміністративних і економічних методів, не порушуючи при цьому механізмів ринку. До адміністративних методів регулювання належать насамперед антимонопольне законодавство, а до економічних - оподаткування, ціноутворення, фінансово-кредитні важелі. Поєднання державного і ринкового регулювання сучасної ринкової економіки забезпечує ефективний механізм господарської діяльності суб'єктів ринку.

Розрізняють легальний, або офіційний ринок, і нелегальний, або тіньовий ринок. Останній - це ринок несанкціонованої діяльності, заборонений державою. Тіньовий (нелегальний) ринок - складова частина тіньової, підпільної, або "чорної" економіки, яка охоплює наркобізнес, корупцію, економічну діяльність, пов'язану із забороненим виробництвом, рекет та інші види злочинної діяльності.

Особливу класифікацію видів ринку застосовують фахівці з маркетингу. Вони виділяють ринок продавця і ринок покупця. Перший - це такий ринок, на якому більше "влади*' мають продавці, і найактивнішими "діячами" виступають покупці. Другий - це ринок, на якому, навпаки, більше "влади" мають покупці і найактивнішими "діячами" виступають продавці.

Типовою тенденцією у розвитку сучасного ринку є зростання в його структурі ролі платних послуг, патентів, ліцензій, інформації, комп'ютерних програм та інших видів інтелектуальної власності.

У сучасній ринковій структурі вирізняють такі види ринків.

1. Головною складовою ринкової економічної системи є ринок праці (робочої сили). Він являє собою сукупність соціально-економічних відносин між найманими працівниками і підприємцями-роботодавцями щодо організації, купівлі-продажу і використання робочої сили. Тобто, ринок праці - це система економічних відносин, які формуються на вартісній основі між підприємцями-роботодавцями (власниками засобів виробництва) та найманими працівниками (власниками робочої сили) щодо задоволення попиту перших на товар - робочу силу і потреб інших у роботі за наймом як джерела засобів, необхідних для відтворення робочої сили. Попит на ринку праці формують власники засобів виробництва - роботодавці, а пропозицію створює усе працездатне населення, яке бажає працювати. Отже, ринок праці складається з попиту на робочу силу і, водночас, з пропозиції робочих місць.

Ринок праці виникає за умов існування юридично вільного продавця товару "робоча сила", відсутності у нього основних засобів виробництва, наявності однакових з покупцем (підприємцем) громадянських прав (вільного вибору професії або виду господарської діяльності, вільне переміщення в межах національного ринку і за його межами тощо), за наявності покупця-роботодавця.

Становлення і функціонування ринку праці характеризується:

1) особливостями умов формування ринку праці;

2) особливостями товару "робоча сила", що функціонує на ринку праці;

3) особливостями визначення обсягів попиту та пропозиції товару - робочої сили;

4) особливостями механізмів функціонування ринку праці. Суб'єктами ринку праці є особисто вільні власники робочої сили,

тобто наймані працівники; підприємці-роботодавці (власники засобів виробництва) й уповноваженні ними особи; громадські організації (професійні спілки, асоціації тощо), які відстоюють інтереси