Система національних рахунків та її основні макроекономічні показники

План

1. Валовий внутрішній продукт

2. Валовий національний продукт

3. Національний дохід і його роль у суспільному відтворенні

4. Національне багатство: зміст та структура

Потреби аналізу економічних явищ і процесів, результатів господарювання в межах національної економіки держави, регулювання її розвитку породжують необхідність у розробці і використанні системи надійних макроекономічних показників. Економічною теорією та господарською практикою використовуються різноманітні форми і способи вимірювання результатів господарювання. Наявність такого різноманіття зумовлене різними теоретичними підходами до характеристики суспільного відтворення, неоднаковою методикою статичних розрахунків, різними стадіями руху суспільного продукту в процесі економічного кругообігу.

В колишньому СРСР для оцінки результатів господарювання у межах всієї економіки використовувалась система балансу народного господарства (БНГ), яка була впроваджена у 20-х роках XX ст. Вона мала ряд істотних обмежень при аналізі процесів суспільного відтворення:–

недооцінка ролі та особливостей нематеріальної сфери в суспільному відтворенні;–

наявність подвійного рахунка (включення проміжного продукту до суспільного продукту);–

неврахування впливу на відтворювальні процеси таких видів діяльності, як фінансово-кредитна, рух доходів тощо. У зв'язку з цим статистичні органи країн СНД здійснюють перехід до нової системи національних рахунків (СИР), ухвалених у 1993 р. Статистичною комісією ООН.

Ця система с статичною моделлю ринкової економіки. Вона являє собою сукупність методів (способів), за допомогою якіа розраховується система взаємопов'язаних макроекономічних показників. Перевагами цієї системи с те, що її використання дає змогу побачити і простежити рух суспільного продукту в усіх фазах його відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Окрім того, вона дає змогу визначити загальну економічну рівновагу на рівні балансу "наявні ресурси - використані ресурси", врахувати всі види діяльності суб'єктів господарювання.

пов'язаних із виробництвом матеріальних і нематеріальних послуг, представити найбільш важливі та загальні аспекти економічного розвитку: виробництво і споживання продукції, розподіл і перерозподіл доходів, формування національного багатства; дослідити три види взаємопов'язаних операцій - товарно-виробничих, споживчо-розподільних, дохідно-фінансових.

СНР розроблена на основі концепції господарського кругообігу, яка базується на таких принципах:

1) продуктивною є будь-яка праця, а тому до сукупного суспільного продукту зараховуються як речові блага й матеріальні послуги, так і нематеріальні послуги;

2) виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємопов'язані сторони єдиного процесу відтворення;

3) органічне поєднання обліку взаємопов'язаних товарно-виробничих, споживчо-розподільних та дохідно-фінансових операцій;

4) грошові витрати і доходи в економіці еквівалентні, тобто сума грошових витрат дорівнює сумі доходів.

СНР зумовлює використання принципу подвійного запису, яким передбачено, що кожна операція має платника та одержувача, що показано в реальному (ресурсному) і фінансовому аспектах. Головна мета застосування системи національних рахунків — це інформаційне забезпечення комплексного аналізу процесу створення та використання різних форм сукупного суспільного продукту. Вона створює можливості для зіставлення економічних показників різних країн, а також усуває труднощі при прийнятті господарських і політичних рішень на міжнародному і національному рівнях. Отже, СНР - це узгоджена система збирання та обліку основних потоків статичної інформації на рівні макроскономічних показників. Нею нині користується понад 100 країн-членів ООН.

Використання СНР полегшує можливості зіставлення економічних показників розвитку різних країн з метою усунення труднощів і перепон, пов'язаних із суттєвими відмінностями існуючих у різних країнах систем рахунків при прийнятті господарських і політичних рішень на міжнародному та національному рівнях. Ці переваги СНР свідчать про необхідність переходу до неї постсоціалістичних країн. Щодо України, то це відкриває нові можливості для аналізу фактичного становища нашої економіки. Вони полягають у тому, що її використання дає змогу здійснювати зіставлення основних макроекономічних національних показників з міжнародними. Впровадження СНР в Україні потребує значного часу. Це пов'язано не тільки з необхідністю узагальнення статичної інформації (рахівництва), а й з формуванням реальних (економічно дієвих) ринкових структур у вітчизняній економіці.

До основних показників СНР для національної економіки належать валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід у розпорядженні громадян.

Валовий внутрішній продукт

Одним із найбільш загальних макроекономічних показників виступає ВВП. Він визначається як розрахована у ринкових цінах валова вартість усіх товарів і послуг, створених протягом певного періоду на території країни і з використанням лише належних їй факторів виробництва. До загальних рис, які розкривають суть ВВП, зараховують те, що він є найбільш загальним показником кінцевого результату економічної діяльності у цілому в національній економіці; характеризує єдність взаємопов'язаних аспектів економічного процесу (виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг); охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць (підприємств, організацій та установ як сфери матеріального виробництва, так і сфери послуг); особистих підсобних господарств населення (окремих осіб, зайнятих бізнесом); є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва; має кількісний, часовий вимір.

ВВП можна рахувати за допомогою використання трьох методів.

Перший метод - за доходами, що передбачає підсумування доходів приватних осіб, акціонерних товариств, приватних підприємств, а також доходи держави від підприємницької діяльності та органів державного управління у вигляді податків на виробництво й імпорт.

Другий метод - за витратами: передбачає підсумування витрат на капіталовкладення (валові інвестиції у національну економіку), особисте споживання, державні закупівлі (державне споживання) і сальдо зовнішньої торгівлі.

Третій - це метод доданої вартості. Його називають виробничим методом, коли підсумовуються вартість виготовлених кінцевих товарів і послуг усіх сфер економіки. Йдеться про факторні доходи та амортизаційні відрахування, які не є доходами.

Під доданою вартістю мають на увазі вартість, яка створена у процесі виробництва на певному підприємстві та відображає реальний внесок підприємства у формування вартості конкретного продукту (товару, послуги). Йдеться про заробітну плату, прибуток, ренту, процент за кредит, амортизаційні відрахування тощо. При цьому вартість спожитих матеріалів, сировини, які були закуплені у постачальників і у створенні яких підприємство не брало участі, в додану вартість не включаються. Тобто, додана вартість — це валова продукція підприємства (або ринкова ціна виготовленої продукції) без поточних витрат, але з включенням у неї відрахувань на амортизацію. Останнє пов'язане з тим, що основний капітал (основні фонди) підприємства частково задіяні у створенні вартості виготовленої продукції.

Отже, ВВП можна розрахувати в декількох варіантах:–

як суму первинних доходів усіх інституціональних секторів (суб'єктів) економіки (домогосподарств, підприємств, держави);–

як суму витрат на кінцеве споживання, нагромадження і надходження від чистого експорту;–

як суму валової доданої вартості всіх галузей і сфер економіки.

У кожному з варіантів йдеться про одну й ту саму суму. В практиці розрахунків ВВП результати, як правило, дещо відрізняються, що зумовлено особливостями інформаційно-статистичної бази та використовуваних методів обчислень. Розрахунок ВВП за допомогою трьох методів та узгодження отриманих результатів між собою становить основний зміст СНР. Такий підхід дає змогу розглянути ВВП ніби з різних сторін і отримати ціліснішу картину соціально-економічного функціонування та розвитку економіки. Слід мати на увазі і те, що в межах країни доходи одних є витратами інших.

Показник ВВП створює можливості для того, щоб у грошовому вираженні визначити обсяг виробництва у країні. Насправді ВВП не повністю відображає реальний економічний добробут нації, адже при його розрахунках не завжди охоплюються всі види економічної діяльності в суспільстві. Йдеться про так звану тіньову економіку - неконтрольований суспільством рух грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей та послуг. Мова йде про приховані від органів державного управління об'єкти соціально-економічних відносин (отже, і самі ці відносини) між окремими громадянами й соціальними групами. Вони охоплюють усі невраховані, нерегламентовані види економічної діяльності.

Тіньова економіка містить такі складові:–

кримінальну (у вигляді розкрадання), підпільну, що приховується від усіх форм контролю з боку держави, економічну діяльність (наркобізнес, азартні ігри, проституція); загально кримінальні форми позаекономічного розподілу доходів (пограбування, розбій, рекет, крадіжки особистого майна);–

фіктивну економіку, тобто підприємців, які називають недостовірні відомості про свою діяльність, що відображається у системі обліку та звітності як реальні (приписки);–

неформальну економіку як систему неформальних взаємодій економічних суб'єктів, що базуються на особистісних відносинах і замінюють офіційно встановлений порядок організації та реалізації економічних зв'язків;–

нелегалізовану економіку - приховування від контролю тих видів індивідуальної чи кооперативної діяльності, які або заборонені законом, або нормативно не зареєстровані в установленому порядку.

В сучасних умовах до таких видів діяльності, зокрема в Україні, додалися контрабандне вивезення й ввезення товарів та валюти за кордон з метою наживи, незаконні валютні операції, надання кредиту комерційними банками за солідну винагороду та ін. За оцінками фахівців, за 90-ті роки з України було вивезено від 20 до 40 млрд. дол., легалізованих потім здебільшого в офшорних зонах.

Про значні масштаби тіньової економіки в Україні свідчить те, що, за експертними оцінками, в ній створюється близько половини ВВП. При цьому, за даними Національного банку України, на початок 2001 р.

за межами банківської системи перебувало 52% грошової маси в національній валюті1. Ці кошти широко використовуються для