Проблемним для органів державного управління є те, що легальний і тіньовий бізнес тісно зростаються, особливо в умовах перехідної економіки, їх нерідко важко відокремити один від одного. Для подолання тіньової економіки держава має сформувати таке правове поле господарської діяльності, яке максимально обмежувало б можливості протизаконних та офіційно неврахованих видів діяльності, та створити ефективну систему контролю за дотриманням господарського законодавства.

Значний вплив на визначення обсягів ВВП має рівень цін. їх зростання пов'язане з інфляцією, яка властива тією чи іншою мірою всім країнам з ринковою економікою. У зв'язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.

Номінальним є ВВП, обчислений у поточних ринкових цінах. Розрахований таким чином обсяг ВВП не дає уявлення про зміни фізичного обсягу товарів і послуг та про його зростання в умовах інфляції. Для виявлення динаміки ВВП його обсяг визначають у незмінних цінах базового року кожні 10-15 років. Для цього обсяг кожної групи товарів, вироблених у поточному році, множать на ціни базового року. Отриманий результат утворює реальний ВВП. Зв'язок між реальним та номінальним ВВП називається дефлятором. Він усуває всі цінові (інфляційні) викривлення величини ВВП і розраховується за формулою:

Валовий національний продукт

Близьким за змістом до ВВП є показник валового національного продукту (ВНП). Він, на відміну від ВВП, виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, які створені не лише на території країни, але й за її межами. ВНП розраховується шляхом додавання до його вартості різниці між факторними доходами, отриманими зарубіжними інвесторами у певній країні. Іншими словами, якщо до ВВП додати доходи громадян певної країни за кордоном і вирахувати доходи іноземців, які працюють у цій країні, то отримаємо показник ВНП.

Загальним критерієм відмінностей між цими показниками виступає те, що ВНП - це вартість продукції, яка є власністю громадян певної країни, де б вони не перебували і не діяли. За основу обчислення обсягів ВВП та ВНП взято положення про те, що вироблені та реалізовані кінцеві суспільні продукти однакові, тому що внаслідок купівлі і продажу продуктів одні групи підприємців отримують доходи від продажу продуктів, а інші несуть витрати на їх придбання. При цьому якщо для більшості країн різниця між ВВП і ВНП незначна, то в економічно розвинених країнах ВНП, як правило, більший від ВВП. Практичне значення обчислення обсягів ВВП і ВНП полягає не тільки в тому, що це полегшує міжнародне порівняння темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, але Й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз їх соціально-економічного розвитку.

У системі національних рахунків використовуються також інші взаємопов'язані макроекономічні показники, які розраховуються на основі ВВП або ВНП.

Так, для ліквідації повторного рахунку вводиться показник чистого національного продукту (ЧНП), який охоплює доходи тих власників, які мають у своєму розпорядженні такі складові виробництва, як капітал, землю, працю, підприємницькі здібності. ЧНП обчислюється шляхом віднімання від обсягу створеного ВНП тієї його частки, яка необхідна для заміщення засобів праці (основного капіталу), що були зношені у процесі виготовлення продукції (амортизаційні відрахування, тобто А). Отже,

ЧНП=ВНП-А.

Національний дохід і його роль у суспільному відтворенні

Важливим макроекономічним показником у системі національних рахунків є національний дохід (НД). Для власників економічних ресурсів НД є мірилом їхніх доходів від участі у суспільному відтворенні за поточний період.

НД виступає як сукупний дохід власників усіх факторів виробництва: заробітної плати, прибутку, ренти, процента. Він свідчить про ступінь участі кожної категорії власників у суспільному відтворенні, їх вклад у нього. За обсягом НД дуже близький до ЧНП і є величиною, зменшеною на розмір непрямих податків, які сплачують підприємці (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито та ін.).

Національний дохід - важливий показник результативності суспільного відтворення. Він є заробленим доходом, бо не містить в собі ні непрямих податків, ні субсидій, і є показником чистого приросту продуктів, послуг за рік, стану добробуту нації. Тому виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробуту. До цього часу у вітчизняній економічній літературі була поширена думка, що НД - це новостворена вартість, яка існує тільки у сфері матеріального виробництва, а також частково на транспорті, у торгівлі, громадському харчуванні та сфері зв'язку. Таке розуміння змісту національного доходу має досить обмежений характер, тому що не бере до уваги внеску працівників сфери нематеріального виробництва та зростання його обсягів і ролі в суспільному відтворенні. Обмеження виробничої діяльності суспільства тільки продукцією матеріального виробництва в минулому пояснювалося тим, що матеріальне виробництво було слаборозвиненим, багато видів послуг нематеріального характеру суттєво не впливали на суспільне відтворення та на людину як його основний фактор.

Загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинених країнах понад половина працівників зайняті працею у сфері послуг, і велика частина доходів отримується саме від їх надання. В Україні вирішальну роль у створенні національного доходу належить матеріальному виробництву, головним напрямом розвитку якого є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу суспільного відтворення.

Для розуміння ролі і місця національного доходу у суспільному відтворенні велике значення має знання процесів його виробництва, розподілу, перерозподілу, кінцевого споживання.

Виробництво національного доходу здійснюється у галузях матеріального виробництва і у сфері послуг. Його розміри можуть зростати за рахунок збільшення кількості зайнятих та підвищення продуктивності їх праці. Фактори, які впливають на зростання національного доходу, поділяють на два види: екстенсивні та інтенсивні. До першого належить збільшення ресурсів, а до другого - якісне використання факторів, що існують.

Зміст розподілу національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва. Це проявляється у процесі отримання заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивідендів та ін.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. Внаслідок розділу та перерозподілу національного доходу формуються, з одного боку, основні і похідні доходи, а з іншого - первинні та вторинні. Доходи працівників, підприємств, землевласників, тобто ті доходи, на які розпадається новостворена вартість безпосередньо при її виробництві, - це основні доходи.

Первинні доходи - це результат первинного розподілу національного доходу. Вони утворюють елементи ціни товару.

Вторинні доходи - це ті, які отримують члени суспільства внаслідок перерозподілу первинних доходів. Так само, як і похідні доходи, вони являють собою вирахування з основних доходів.

Основними формами вторинних доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям тощо. Перерозподіл національного доходу відбувається через офіційні та неофіційні канали. Офіційний перерозподіл

НД фіксується в офіційній статистиці. Масштабний неофіційний перерозподіл НД породжений існуванням тіньової економіки.

Результатом перерозподілу національного доходу є сформовані кінцеві доходи. Це кінцевий етап руху НД, зміст якого складає його використання. Останнє здійснюється з метою споживання і нагромадження. На цій стадії НД розпадається на фонд нагромадження і фонд споживання. Функціональне призначення фонду нагромадження полягає у забезпеченні розширення масштабів суспільного відтворення, а фонду споживання — в особистому споживанні працівників виробничої і невиробничої сфери. В господарській практиці розрізняють створений і використаний НД. Обсяги національного доходу, використаного на споживання та нагромадження, не співпадають з величиною створеного Національного доходу. Останній зменшується на суму збитків від стихійних лих та інших втрат. Використаний національний дохід може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. В такому разі можливі два варіанти: якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід перевищуватиме створений, і навпаки. Однак це ще не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів та послуг, ніж вивозити.

Значну роль у збільшенні обсягів національного доходу та розширенні масштабів суспільного відтворення відіграє оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням. Воно формується залежно від конкретних умов і завдань соціально-економічного розвитку країни на тому чи іншому історичному відрізку часу.

НД є основою для формування особистих доходів (ОД). У масштабах суспільства їх визначають шляхом віднімання від суми національного доходу обсягів внесків (податків) на соціальне страхування, податків на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств) і додавання трансферних платежів, до складу яких включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, виплати допомоги по безробіттю, різноманітні виплати малозабезпеченим і непрацездатним тощо. Внаслідок цього отримуємо суму так званого особистого доходу. Слід мати на увазі, що особистий дохід — це одержаний дохід, а національний дохід - це зароблений дохід.

Нарешті, при відніманні від суми особистого доходу всіх індивідуальних податків одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств. Він є кінцевим показником системи національного рахівництва і використовується на споживання та заощадження в домашніх господарствах.

Для більш конкретної та об'єктивної оцінки соціальної й економічної ситуації в країні, визначення добробуту її населення зазначені показники СНР розраховують