Форми організації суспільного виробництва

План

1. Форми організації господарської діяльності людей: натуральне і товарне виробництво

2. Товар і його властивості. Праця, що створює товар

Форми організації господарської діяльності людей: натуральне і товарне виробництво

Форма суспільного виробництва - це тип організації господарської діяльності людей, реальне функціонування суспільного виробництва. Суспільство знає дві основні форми господарювання: натуральне виробництво і товарне виробництво.

Історично першою формою організації суспільного виробництва, яка панувала протягом тривалого часу, було натуральне виробництво, тобто таке виробництво, в якому виготовлення продуктів праці здійснювалося для задоволення власних потреб безпосереднього виробника, тобто для внутрішньогосподарського споживання. Найбільш характерним цей тип виробництва був у докапіталістичних суспільствах. Певною мірою він зберігся і до сьогодні в різних країнах, у тому числі в Україні (наприклад, ' виробництво на садово-городніх ділянках).

Характерними рисами натуральної форми виробництва є: економічна замкненість, примітивна техніка і технологія, універсальний характер робочої сили, низький рівень спеціалізації і продуктивності праці. Натуральне виробництво малоефективне, консервативне. Йому притаманні прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням.

Натуральне виробництво відповідає такому рівню розвитку продуктивних сил і економічних відносин, які зумовлюють надзвичайно обмежену мету виробництва, низький і одноманітний рівень власних і суспільних потреб. Прямі натуральні зв'язки призводять до безпосереднього використання вироблюваного продукту всередині суб'єкта господарювання, самими виробниками. Національна економіка при цьому складається з маси відокремлених господарств (сімей, помість, общин та ін).

Другою формою організації суспільного виробництва є товарне виробництво. Це така організаційна форма суспільного виробництва, коли продукти праці виробляються економічно відособленими виробниками не для власного споживання, а для суспільних потреб, що визначаються ринком, тобто для купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими обмінюються відособлені виробники, стають товарами.

Характерними рисами товарного виробництва є:–

суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва;–

обмін продуктами праці між виробниками;–

економічна відокремленість виробників;–

свобода вибору виробничих ресурсів, засобів і цілей виробництва;–

наявність конкуренції;–

вільне ціноутворення;–

стихійність розвитку.

Об'єктивною умовою і матеріальною основою виникнення та розвитку товарної форми суспільного виробництва є суспільний поділ праці. Це пояснюється тим, що спеціалізація виробників та виготовлення окремих видів продукції зумовлює об'єктивну необхідність обміну своїх продуктів на продукти інших виробників. Адже для задоволення різноманітних потреб кожного виробника потрібні різноманітні продукти, яких він сам не виробляє. Саме тому такий виробник об'єктивно змушений обмінювати свій продукт на продукти інших виробників.

Отже, суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва об'єктивно зумовлюють необхідність обміну продукцією між різними відособленими виробниками. Водночас суспільний поділ праці сам по собі ще не зумовлює необхідність товарного виробництва. Адже обмін продуктами праці може здійснюватись як в еквівалентній, так і безеквівалентній формі. Товарне виробництво передбачає лише еквівалентний обмін продуктами праці. У зв'язку з цим і виникає питання, що зумовлює саме еквівалентний обмін продуктами праці і відповідно товарну форму виробництва.

Визначальною причиною, що зумовлює еквівалентну форму обміну продуктами праці, а також і саме товарне виробництво, є економічна відокремленість виробників, яка виявляється у власності на виготовлений продукт, що стає товаром. Тобто кожний самостійний товаровиробник виступає власником виготовленого продукту. Цей продукт, завдяки спеціалізації, він повинен обміняти на продукти праці інших виробників, бо тільки так може задовольнити свої різноманітні потреби. Вступаючи у відносини обміну, виробник повинен відчужувати свій продукт, свою власність і привласнювати чужий продукт, чужу власність. Саме у процесі товарного обміну гостро постає питання: "В якій пропорції повинні обмінюватись між собою різноманітні за своєю споживною цінністю продукти різної праці?" Така мінова пропорція досягається тільки ринком.

Отже, визначення мінових пропорцій різних за споживною формою продуктів є об'єктивною необхідністю для товарного обміну, бо кожен товаровиробник є власником відчужуваного продукту. В цих пропорціях реалізуються економічні інтереси товаровласників, учасників обміну. Кожен з них привласнює в кінцевому підсумку стільки ж чужих продуктів, скільки він відчужив своїх.

Досягнута ж рівновага, або еквівалентність обміну, свідчить про те, що різні за своєю споживною цінністю продукти стали співставними і обмінюються між собою як рівновеликі обсяги людської праці, втіленої в різних продуктах. Саме кількість праці виробників, втіленої у різних продуктах, робить ці продукти співмірними між собою, і саме на цій об'єктивній основі ринок визначає еквівалентність їх обміну. Здійснюється це через купівлю-продаж продуктів праці. Спонукальною ж причиною цієї еквівалентності є завжди відокремленість привласнення продуктів праці суб'єктами господарської діяльності.

Товарне виробництво еволюціонує разом із розвитком продуктивних сил, суспільним поділом праці та спеціалізацією виробництва.

Відома різноманітність моделей товарного виробництва. Первісно виникло просте товарне виробництво. Це дрібне виробництво, яке засноване на дрібній приватній власності та особистій праці власника засобів виробництва. Воно характеризується прямим поєднанням безпосередніх виробників із засобами виробництва, відсутністю ринків землі, природних ресурсів, робочої сили. У формі товару виступають лише речові чинники виробництва та продукти праці. Товаровиробник реалізує вироблений ним готовий продукт з метою задоволення особистих потреб.

Наступною моделлю товарного виробництва є розвинуте товарне виробництво. Тут товаром стає не лише продукт людської праці, а й всі чинники виробництва, в тому числі й сама робоча сила людини. Таке виробництво грунтується на великій приватній власності, механічних знаряддях праці, спільній праці багатьох найманих робітників. Його мета -одержання прибутку суб'єктом господарювання. Розвинуте товарне виробництво має загальний характер і стає всеохоплюючою формою прояву економічних зв'язків між людьми. Його виникнення пов'язане з утвердженням капіталістичної економічної системи. Тому розвинуте товарне виробництво називають капіталістичним товарним виробництвом.

На думку учених-економістів моделлю товарного виробництва можна вважати і підприємництво як вид господарської комерційної діяльності громадян та їх добровільні об'єднання. Воно може успішно розвиватися лише у сприятливому середовищі ринкової економіки.

Отже, суспільний поділ праці та спеціалізація виробників на певній виробничій діяльності зумовлює об'єктивну необхідність обміну різноманітними продуктами праці, а економічна відокремленість зумовлює еквівалентну, товарно-ринкову форму цього обміну. Саме тому суспільний поділ праці є необхідною умовою і матеріальною основою будь-якого товарного виробництва, а економічно відокремлене привласнення продуктів праці виступає його визначальною причиною.

Товар і його властивості. Праця, що створює товар

В умовах товарного виробництва продукт праці набуває форми товару. Що ж таке товар? Чим відрізняється товар від продукту натурального виробництва? Щоб відповісти на ці питання, важливо з'ясувати і зрозуміти сутність товару.

В економічній літературі країн Заходу існують різні підходи щодо визначення поняття "товар". Відомий американський економіст П. Саму-ельсон у підручнику "Економіка" розглядає товар як відносно рідкісне економічне благо. Інші західні економісти стверджують, що товар - будь-яка річ, яка продається і купується, тобто будь-який предмет торгівлі. Таке визначення більше стосується однієї з властивостей товару, а не його сутності. Товар — це продукт праці, здатний задовольняти певні потреби і призначений для обміну через купівлю та продаж.

Аналіз показує, що не кожне благо є товаром, хоча і може бути реалізоване шляхом купівлі-продажу (повітря, вода та ін.). Продукти людської праці також не завжди є товаром: коли задовольняють власні потреби виробників - вони не товар. Продукти праці тоді стають товарами, коли виготовляються для задоволення суспільних потреб, для обміну. А їх рух від виробництва до споживання опосередковується ринком, купівлею-продажем.

Товар має дві властивості: споживну вартість і вартість (цінність). Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Споживна вартість товару - це його здатність задовольняти певну потребу людини. Як споживні вартості товари надто різноманітні й здатні задовольняти різні потреби людини. Наприклад, хліб, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; тканина - в одязі; споживна вартість ткацького верстата полягає в тому, що з його допомогою виробляються тканини. Отже, як споживні вартості товари задовольняють ті чи інші потреби, як предмети особистого споживання або як засоби виробництва. Споживна вартість властива також і послугам — учителя, юриста, ученого, актора, перукаря. В сучасних умовах важливе значення має така споживна вартість, як інформація. Споживна вартість товарів, їх корисність для людей тісно пов'язані з розвитком продуктивних сил, з прогресом науки і техніки.

Однак за всієї відмінності товарів як споживних вартостей вони мають властивість у певних кількісних співвідношеннях (пропорціях) обмінюватися один на одного. Ця властивість товару називається міновою вартістю. Наприклад, один телевізор обмінюється на 1500 кг зерна пшениці. У цьому кількісному співвідношенні виражається мінова вартість телевізора. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

Різні за споживною вартістю товари прирівнюються в обміні, тому що за кількісним співвідношенням стоїть щось якісно спільне, єдине, яке робить їх співмірними. Цим спільним, що міститься в усіх товарах і робить їх співмірними, є те, що всі вони - продукти праці, незалежно від її конкретної форми. Уречевлена, втілена в товарі суспільна праця становить вартість товару, яка виявляється лише на ринку в процесі обміну. Отже, вартість - це внутрішня властивість товару, а мінова вартість є