УДК 811.161.2"38

Черевченко О.М

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

ФІЛОСОФСЬКО-ЕСТЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ОБРАЗУ МІСТА У ТВОРЧОМУ ДОРОБКУ УКРАЇНСЬКИХ НЕОКЛАСИКІВ

У статті розглядається урбаністична лексика як естетичний феномен українського поетичного мовлення 10-30х рр. XX ст. та її осмислення у творчому доробку київських неокласиків.

Ключові слова: урбаністична лексика, неокласицизм, символізм, софійність.

Перші три десятиліття XX ст. - складний і цікавий період в історії української духовної культури та літератури. За цей порівняно невеликий час відбулися важливі події у суспільно-політичному житті нації, а також активні стилетворчі процеси внутрішнього саморозвитку художньої літератури, що й викликає жваве філологічне зацікавлення цим періодом. Трохи більше десятиліття минуло з того часу, коли перебудови процеси в Україні уможливили видання й об'єктивне наукове вивчення літературно-художнього доробку початку століття, творів письменників „Розстріляного Ренесансу" 20-х років. Після півстолітнього забуття відкрився материк цікавих творчих постатей, оригінальних думок, ідей, образно-мовних пошуків. З'явилися літературознавчі дослідження Миколи Жулинського, Юрія Коваліва, Миколи Ільницького, Леоніда Череватенка, Тамари Гундорової, Соломії Павличко, праці діаспорних критиків - Юрія Лавріненка, Івана Кошелівця, Мікулуша Неврлого, - що вписують напівзабуті імена в український літературний процес поч. XX століття.

Посилюється увага мовознавців до художньої мови цього періоду як органічної складової історії української мови XX ст., а саме вивчаються окремі аспекти лінгвопоетики мовної системи поетів, що творили у 10-30 pp., досліджуються ідіостилі майстрів слова.

З початку XX ст. в українській поезії утверджується образна тема міста. У поезії ранніх символістів та поетів з яскраво вираженою урбаністичною тематикою (М. Бажан, В. Сосюра, М. Семенко, Є. Плужник та ін.) актуалізується потужний лексико-семантичний ряд, що віддзеркалює просторово-часові координати міського буття і побуту, урбаністичні реалії і навіть специфічну ауру міського розмовного мовлення. Відсутність систематизованого опису, висвітлення різноманітних стилістичних ефектів урбаністичної лексики як естетичного феномена українського поетичного мовлення 10-30 рр. XX ст. зумовлюють актуальність цього дослідження.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі лексико-семантичного та концептуального аналізу виявити характерні ознаки урбаністичної лексики, визначити особливості її функціонування у літературно-художньому дискурсі поч. XX ст., зокрема творчому доробку київських неокласиків (М.Зерова, М.Драй-Xмари, Ю.Клена, М.Рильського, П.Филиповича).

Мегаобраз міста в українській поезії аналізованого періоду увібрав типові риси, властиві символістській поезії. Так, у поезії Е. Верхарна бере початок парадигма місто-спрут з елементом фетишизації означуваного, що її в готовому вигляді використовує Михайль Семенко: „Це місто, наче спрут, / Обплутало собою люд...", „1 тоне в нервахмістоспрут " [4, с. 111]. Семантична домінанта цієї парадигми прочитується у тій сюжетно-образній схемі, що є набутком віршової норми 10-20 pp., а саме - „еманація тілесно-духовної субстанції людини в місто" [5, с. 117].

Актуалізація урбаністичної лексики у поезії була самоцінним явищем з огляду на її естетичну новизну; вона органічно вписувалася в мовно-образну модель світу поезії 10-30 рр.

Екзистенціальний вимір урбаністичних мотивів виявляється не тільки в узагальнено-поетичних картинах, що були розглянуті вище, а й у моделі місто-людина нерідко з печаттю своєрідного мовного смаку доби: „ В моїй душі стільки болі і ран роз 'ятрених, /Як на Хрещатику електричних лямп ", „ В шклянці кави я перемішав усі віки /1 всі людські душі", „ по моєму тілу пробігали автомобілі" [4, с. 67].

Образно-семантичне збагачення урбаністичної лексики рельєфно виявляється в мікрообразах, що передають експресію тривоги, нервової напруги,викликану сприйняттям міських реалій. Напр.: „вітрини витріщили переляканий зір", „кокетувала вулиця вакхано" [4, с. 53]. Пор.: ідентичну стилістику образу у Євгена Маланюка: „1 ліхтарі хитаються й скрегочуть, /Мов вішальник на шибениці... " [3, с. 462].

Урбаністичні мотиви в осмисленні моделі світу неокласиками розгортаються через основну бінарну філософську опозицію „зодчество" - „руїна".

Важливою ознакою світовідчуття неокласиків стало екзистенційне переживання ними болючих проблем трагічної сучасності, що й зумовило активне функціонування в творчості громадянських рефлексій та наскрізного трагічного пафосу. їхній доробок увібрав типові риси символістської поезії Верхарна, Рільке, Блока, серед яких привертає увагу опис міста через уявлення містичного урбанізму, що постає в образі годованої потвори: "Драпіжне місто поле пожирає / Щелепами голодних риштувань.../Димучим коксом і вугіллям / Годована потвора / 1 сповиває в чад /Недоїдок великого простору" [2, с. 84]. Тому з'являється образ самотнього поля, що символізує руйнацію природної реалії ("Самотне поле вік свій доживає" [2, с. 84]) та смерть людини ("Тоді по хліб до міста йшов селюк/ 1 там лягав, вмираючи, на брук" [2, с. 116]).

Трагічний дух епохи позначається на виваженому освоєнні поетами індустріально-міської тематики, їх критичному ставленні до словника нової доби. Елементи новітньої поетики передаються номінативами: "Несуться авто і трамваї, / повітря напоїв бензин ... / театри, кіна і кав'ярні" [2, с. 239]; "Чар електричний розкидав мережі" [2, с. 310]. До авторського поетичного словника входять також галузеві лексеми, пов'язані з аеродинамікою, технікою та радіотехнікою, що стали частковими конкретизаторами нового часу: "1 ось гуде під шум аеропланів / Лихий пожар червоних прапорів" [2, с. 88]; "Он смерть лиха вгорі чатує, /Співає їй мотор пісні" [2, с. 291].

Ознаками руйнівної сили епохи поети наділяють популярні на той час образи заліза та бетону: "Залізним плугом переоре /Всю широчінь руду степів " [2, с. 52], "1 ось зійшов двадцятий вік, /На закривавлену правицю /