УДК 330.101.541:332.012 Н.С. Качан, ст. викл., здобувач

Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне

Взаємозв'язок системи і структури: філософсько-економічний аспект

Досліджено еволюцію поняття ''економічна структура'', сучасне його тлумачення різними науковцями, зв'язок з поняттям ''економічна система''; подано модель взаємозалежності між ними при системному підході наукового пізнання, дано авторське визначення поняттям, що розглядаються у філософсько-економічному аспекті. економічна структура, економічна система

Сучасна економічна наука дедалі частіше натикається на проблеми методологічного порядку. Ці проблеми полягають у необхідності аналізу принципів, засобів, методів наукової діяльності, які забезпечують пізнання та узагальнення економічних процесів і явищ, виявлення причин, тенденцій, закономірностей їх виникнення, існування та розвитку. Основні функції економічної методології полягають в отриманні нового знання; структуруванні цього знання у вигляді нових понять, категорій, законів, гіпотез, ідей, теорій; організації використання нових знань у суспільній практиці. Щодо економічних проблем, озброюючи знанням деяких загальних законів і принципів дослідження, загальнонаукова методологія дає можливість досліднику економічних явищ та процесів встановити певні зв'язки і взаємозалежності досліджуваного об'єкта з іншими, тими, що перебувають за межами економічної сфери. Будь-яка галузева економічна наука (економіка промисловості, економіка сільського господарства, економіка будівництва, економіка водного господарства, тощо) зможе досягти певних результатів і сформулювати наукові висновки та пропозиції для практики тільки за умови використання загальних, зокрема філософських, законів, прийомів та принципів дослідження. Важко здійснити економічний аналіз та відшукати резерви підвищення ефективності економічної діяльності без використання структурного методу на основі системного підходу. Тим більше, що наявна структура нашої економіки проявила себе як нераціональна і потребує глибокого вивчення різнобічних аспектів її формування, удосконалення методів перебудови на засадах раціоналізму і екологічної безпеки. Та в сучасній вітчизняній економічній науці недооцінюють цей інструмент дослідження і не використовують весь його потенціал, сприймаючи економічну структуру апріорно, що потребує подальшого вивчення, узагальнення і розкриття змісту цього поняття з нової точки зору, з новим баченням, які врахують сучасні тенденції та зміни у суспільстві.

Питаннями визначення змісту поняття структури та взаємозв'язку її із системою приділяло увагу багато дослідників, переважно філософського спрямування Р.Барт, Ж.Лакан, К.Леві-Стос, І.Кант, Фердинанда де Соссюра, М.Фуко. Вагомий науковий доробок у вивченні та вирішенні методологічних проблем з цього питання внесли вітчизняні економісти В.Базилевич, Г.Башнянин, З.Ватаманюк, В.Геєць, П.Єщенко, Г.Климко, С.Мочерний, А.Чухно та ін. Незважаючи на значну кількість наукових робіт, дослідження синергетичного впливу філософських і економічних законів на формування внутрішньоструктурних зв'язків на сьогодні відсутнє.

Таким чином, важливим завданням у статті постає дослідження філософсько- економічного аспекту еволюції поняття ''економічна структура''; узагальнення сучасного тлумачення і зв'язку її з поняттям ''економічна система''; з'ясування будови системи; виведення авторського визначення поняттям, що розглядаються з метою подальшого використання у дослідженні структури водогосподарського комплексу України як підсистеми економічної системи.

Проблема в систематизації, організації елементів світу виникло у людства з часу усвідомлення складності буття, неоднозначності внутрішнього і зовнішнього світосприйняття. Еволюція поглядів про світобудову призвела до виникнення поняття ''структура'' у нерозривному зв'язку із ''системою''. Уже в Канта бачимо структуру як ''положення і зв'язок якого-небудь організму, утвореного з певною метою'' [1, с.438].

Використання структури як одного з методів дослідження виникло у Франції на початку ХХ ст. як науковий напрямок у гуманітарному знанні у формі філософського структуралізму. Основним джерелом розробки методології філософського структуралізму була структурна лінгвістика і насамперед теоретичні настанови швейцарського лінгвіста Фердинанда де Соссюра (1857-1913). Основні представники школи філософського структуралізму - французький етнолог і філософ К.Леві-Стос, філософи М.Фуко, Ж.Лакан, літературознавець Р.Барт та ін. [2, с. 165]. Структура трактується як сукупність елементів чи зв'язків між якими існують відносини. В такій інтерпретації поняття структури характеризувала не просто стійкий "скелет" якогось об'єкта, а сукупність правил, за якими з одного об'єкта можна отримати другий, третій і т. д. шляхом перестановки його елементів чи інших симетричних перебудов. Структуралістів насамперед цікавили закони функціонування системного, тобто поділеного на елементи, цілого. Їх об'єднувала спільна методологічна установка на прийняття структурного аналізу як провідного методу дослідження. Пріоритетним вважалося вивчення не змісту, а форми, не елементів, а зв'язків між елементами [3, с. 287]. Філософський структуралізм спочатку був розроблений у лінгвістиці, та досить швидко набув поширення в науках про людину: антропології, етнології, психології, соціології та ін.

Структура у сучасній філософській літературі тлумачиться як: ''спосіб організації внутрішніх відношень системи'' [3, с. 287]; ''мережа відносно сталих, упорядкованих зв'язків між елементами'' [4, с. 567]; ''сукупність стійких зв'язків об'єкта, що забезпечують його цілісність'' [1, с. 438], та ін. т.п. В основу поняття "структура" покладено поняття упорядкованості або композиції елементів. Маючи ту саму кількість елементів певної множини і в тому самому складі, вони по-різному можуть бути впорядковані і здатні утворювати різні структури [2, с. 238]. Тобто, виявлення структур властиво для всіх сфер знання, оскільки наука, виявляючи зв'язки та відношення, завжди має справу з тим чи іншим системно-структурним утворенням, але у структуралізмі цей прийом виведений в основний метод без чіткого ієрархічного зв'язку із системою тобто без системного підходу до структурного методу. На відміну від економічної науки, де структура не визначається як самостійне поняття, а розглядається лише як спосіб внутрішньої організації економічних систем, як сукупність стійких зв'язків і відносин між елементами