За філософським визначенням система — це сукупність елементів, що знаходяться у певних зв'язках і відношеннях один до одного, яка створює єдність і цілісність. Системи можуть розрізнятися фізичною, хімічною, біологічною, соціальною, духовною природою, своєю субстратною, функціональною та іншими особливостями. Поняття системи пов'язане з поняттями ''структура", "елемент", "зв'язок", "відношення", "підсистема" та ін. Один із основоположників загальної теорії систем Л.Берталанфі визначав систему як комплекс взаємодіючих елементів. Водночас окремі автори розмежовують онтологічний і гносеологічний аспекти цієї категорії. В онтологічному аспекті поняття "система" постає як сукупність елементів і зв'язків між ними, що існують об'єктивно, незалежно від волі та свідомості людей. У гносеологічному аспекті йдеться про використання поняття "система" та інших споріднених понять як інструменту пізнання сутності складних матеріальних систем. Цей аспект філософи називають епістемолого-методологічним. Розгорнуте визначення системи передбачає складнішу систему, в якій, крім елементів, можуть виникати зв'язки між певними комплексами елементів, що утворюють підсистему. Об'єднуючи різні елементи системи, підсистема сприяє виконанню цілісної програми в розвитку системи. Як елемент системи підсистема, у свою чергу, є системою щодо її складових. В економічних та інших складних матеріальних системах у межах підсистем виділяють не лише елемент (як найпростіше структурне утворення), а й компонент. У межах, наприклад, підсистеми продуктивних сил — такі елементи, як людина, засоби праці, наука та інші, кожний з яких складається з певної кількості компонентів. Ще один важливий аспект наукового розгорнутого обґрунтування поняття "система" полягає в тому, що елементи, а тепер вже й підсистеми, перебувають у відносинах і зв'язках не лише один з одним (одна з іншими), а й із середовищем. Це положення найбільшою мірою відповідає системам, що самоорганізовуються, а отже, вимогам синергетичного підходу. З урахуванням цих вимог сформульовано розгорнуте визначення системи: ''система — комплекс підсистем, елементів та компонентів і їм характерних властивостей, взаємодія між якими та середовищем зумовлює якісно або сутнісно нову інтегративну цілісність" [6, с. 361].

Поняття ''система'' є центральним у системному підході наукового пізнання, який набув поширення у другій половині ХХ ст. Будучи знаряддям підвищення ефективності різних сфер управління, системний підхід впроваджується у практику управління соціальними інститутами, забезпечення організації виробництва та споживання, у планування розвитку науки і техніки, розробку інформаційних систем. Поняття ''система'' у цьому випадку визначає певний матеріальний (підприємство, колектив, суспільні відносини, інститути) або ідеальний (форми суспільної свідомості, громадська думка, ціннісні орієнтації груп та ін.) об'єкт, що розглядається як цілісне утворення. Одна і та ж система може розглядатися з різних точок зору. Системний підхід передбачає виділення певного системоутворюючого параметру, що обумовлює пошук сукупності елементів, мережу зв'язків і відносин між ними — її структуру. Система завжди знаходиться у певному середовищі. Системний підхід ураховує її зв'язки і відносини з оточенням. Звідси друга вимога системного підходу — враховувати, що кожна система є підсистемою іншої, більшої системи, і навпаки — виділяти в ній менші підсистеми (елементи), що в іншому контексті самі розглядаються як системи. Обов'язковим для системного підходу є вирішення проблеми визначення властивостей цілого на основі властивостей елементів, а також властивостей елементів на основі характеристик цілого. При цьому вважають, що суттєві властивості системи визначаються не стільки властивостями сукупності елементів, як властивостями її структури, системоутворюючими зв'язками об'єкта [ 6, с. 361].

У сучасній економічній літературі тлумаченню поняття "система'', класифікації її за різними структурними елементами, вивченню законів розвитку приділялося багато уваги. З метою узагальнення змісту та визначення місця економічної структури у побудові економічної системи проведено аналіз трактування цього поняття вітчизняними науковцями у таблиці.

Таким чином, у більшості визначень поняття економічної системи, структурі відноситься значна роль у її формуванні та змістовному наповненні. Система виступає не простим набором різних елементів, а ієрархічною побудовою з системоутворюючими структурними ланками, що визначають природу економічних систем. Структура дає можливість визначити потребу в удосконаленні економічної системи з метою підвищення її ефективності, або переходу на вищий ступінь розвитку. Економічна структура за своїм змістом є неоднорідна, вона поєднує у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми, кожна з яких функціонує на основі спільної для всієї системи і разом з тим власної логіки розвитку. У сучасних умовах економічна структура характеризується динамізмом, мінливістю, суперечністю розвитку. Цим визначається необхідність структурної диференціації складових економічної системи, без якої неможливо пізнати об'єктивні закони та принципи її функціонування.

Як було сказано вище [6, с. 361], доцільно в рамках структури виділяти елементи меншого порядку - компоненти, для можливості формалізації всіх складових економічної системи. З метою більш чіткої ідентифікації взаємозв'язків між досліджуваними поняттями та з урахуванням системного підходу, побудуємо модель взаємозв'язку між поняттями ''структура'' і ''система'' при системному підході наукового пізнання (Рисунок). Модель показує, що яку б економічну систему ми не взяли б для дослідження, макроекономічну - на рівні національної економіки, чи метаекономічну - на рівні економіки територіально-регіональних економічних комплексів, галузевої економіки, економіки окремих ринків, ринкових інфраструктур, тощо, вона