параметри близько - далеко. Звичайно, що найближче знаходяться ті об'єкти, які розташовані навколо обійстя людини. У топоконтекстах протиставлення цих локативних параметрів виражається вживанням інформатором прислівників місця, зокрема тут, там, рідше - близько, далеко: [напрос'тец' іш'лос'а до 'церкви | на к'ладку || чеирез к'ладку ш'лос'а до 'церкви | бо доу'кола си'лом чеи'рез м'іст 'було да'леко іти... то б'лиз'ко | за го'родами у 'мене] (с. Волиця Ск), [тутво йе сеи'рилуіка | тут йе ку'ток. там йе прачка] (с. Зубків Ск), [грушка | то ту'да 'дал'ш'е] (с. Зубків Ск) [горбп | там т'рох'і 'дал'ш'е | там ц'винтар йе | там 'кіл'ка ха'т'іу 'було] (с. Комарів Ск).
На віддаленість об'єкта від центру вказують мікротопоніми Куток [ку'ток] (частина села, с. Зубків Ск, с. Комарів Ск). Твірна лексема цих найменувань куток використовується насамперед зі значенням «віддалений», «на околиці», а також «невеликий», «незначний», рідше при номінації актуалізується значення «форма» (пор., кут - «частина якої-небудь території» (СУМ IV, с. 417), «територія землі в куті...» (Гр. ІІ, с. 332)): [гет 'там | ку'ток | бо 'там йе та'кий ку'ток] (с. Зубків Ск), [а то | та'к'е [як про щось незначне - Г.О.] | ку'ток] (с. Комарів Ск).
З подібним значенням вживається мешканцями досліджуваної території і лексема кульонія (колонія), яка лягла в основу ряду мікротопонімів: Кульонія [куо'л'он'ійа] (частина села, с. Волиця Ск), Вуленська Кульонія [ву'ленс'ка ку'л'он'ійа] (частина села, с. Зубків Ск), Сокальська Кульонія [со'кал'с'ка ку'л'он'ійа] (частина села, с. Зубків Ск) ([бо то 'так | у б'ік в'ід сие'ла | то'го і ку'л'он'ійа] (с. Зубків Ск)).
Найменування Городилиця [го'родиелиц'а] (поле, с. Комарів Ск) у місцевого населення асоціюється зі словами «городити», «відгороджуватися», тобто це відокремлене місце (колишнє поселення - хутір Городелець (АТП, с. 347)), що знаходиться подалі від села ([там [на Городилиці - Г.О.] 'було три 'хат 'і... окремо так 'були] (с. Комарів Ск).
Параметр далеко реалізується і в мікротопоназвах, які мотивуються ойконімами (найменуваннями сусідніх населених пунктів): Під Зубковим [п'ід зуб'ковим] (поле, с. Волиця Ск), Під Комаревим [п'ід кома'ревим] (поле, с. Волиця Ск), Підпоторжецьке [п'ідпотоур'жец'к'е] (поле біля с. Поториця Ск, с. Комарів Ск).
Як показав аналіз топоконтекстів досліджуваних сіл, у характеристиці простору виділяється і опозиція своє - чуже, яка пов'язана з параметрами близько - далеко. Так для людини своїм є те, що входить до життєво-актуального рівня, і у висловлюваннях респондентів виражається вживанням, насамперед, присвійних займенників (моє, наше, своє), а також особових (біля мене, коло нас тощо): [то б'лиз'ко | за городами у 'мене] (с. Волиця Ск), [шо 'наш'е сие'ло так йак'би на три час'тини 'д'ілиц':а] (с. Волиця Ск), [то йак до 'нас | до ц'винтару] (с. Зубків Ск), [та йе у 'нас та'кого ба'гато] (с. Комарів Ск).
Параметр своє реалізується і в просторовій орієнтації за допомогою зазначення господарств окремих мешканців села: [ру'денко | де 'солчиха 'жила] (с. Зубків Ск) [ка'зали | корч'ма ' була | там 'колу неистору'ка] (с. Комарів Ск).
Чуже для жителів цієї території виражається, певною мірою, в мікротопонімах, в основі яких - апелятив кульонія («поселення переселенців з іншої країни, області» (СУМ IV, с. 231)): [бо ко'лис' там 'були 'висиелеин'і коло)"н'істи || там периеважно жи'вут т'і 'л'уди | котрих 'висилили з йаво'р'іуского пол'і'гону] (с. Волиця Ск). Варто додати, що це складені найменування, компонентом яких є атрибутив, який вказує на чужу територію - Вуленська Кульонія (частина села, с. Зубків Ск), Сокальська Кульонія (частина села, с. Зубків Ск).
Для позначення «чужих» земель у мікротопоніміконі досліджуваних сіл використовуються і макротопоніми, які «функціонуючи поза первинним топонімічним вживанням... зустрічаються як вторинні топоніми» [3, с. 70]. Так, паралельно до мікротопоназви Кульонія (частина села, с. Волиця Ск) вживається жителями і найменування Вифлиємка [вифлие'йемка] (частина села, с. Волиця Ск). Як стверджують респонденти, це жартівлива назва, яка виникла внаслідок того, що мешканці цього кутка села (переселенці та їх нащадки) завжди першими починають дуже голосно колядувати на Святий Вечір. А тому очевидно, що макротопонім Вифлеєм, який ліг в основу цього найменування географічного об'єкта, є символом Різдва. Адже «образи макросвіту можуть бути використані для позначення якісної характеристики локуса» [2, с. 5].
Топоконтексти цієї території засвідчили у характеристиці простору і опозицію реальне - нереальне (сакральне), адже «назва храму слугує для розрізнення будівлі і в загальному значенні - «місця», однак місця, яке усвідомлюється як сакральний простір, символом якого є номінативне нагадування про події релігійного життя» [6] (наприклад, Церква Преображенія ['церква приеобра'жен'ійа] (храм, с. Волиця Ск), Церква Покрови Святої Богородиці ['церква поук'рови с'ва'тойі богоу'родиц'і] (храм, с. Комарів Ск).
Для периферійного рівня «радіального» простору, на відміну від життєво-ціннісного, притаманна невелика кількість мікротопонімів, зокрема це найменування лише об' єктів великих розмірів, низький ступінь деталізації простору.
2) маршрутний тип побудови простору, тобто коли «суб'єкт постає таким, що ніби рухається через нього» [9, с. 69], що у топоконтекстах підтверджується послідовною фіксацією об'єктів, що розташовані, наприклад, уздовж течії ріки чи один за одним, не характерний для жителів досліджуваної території і реалізується лише частково: [б'ілий ст'ік\ то 'була при'родн'а 'р'ічка зта'к'іми 'вивихами...то нази'вали 'першап'ристан'.. | 'пот 'ім там д'руга 'пристанг] (с.