Джерела і рушійні сили історії

План

1. Потреби, інтереси, протиріччя - джерела розвитку суспільства

2. Суб'єкти історичного процесу

3. Особистість як суб'єкт історії

Потреби, інтереси, протиріччя - джерела розвитку суспільства

...Пояснити історію, значить виявити пристрасті людей, їх геній, їх діючі сили

Г. Гегель

Дотепер ми дивилися на суспільство з боку його статики, вивчаючи основні структурні елементи і зв'язки між ними. (Соціальна статика). Зараз нам потрібно відповісти на одне з найважливіших питань науки: як суспільство розвивається? Який характер, спрямованість цього розвитку? Які джерела розвитку суспільства? (Соціальна динаміка).

Механізм розвитку будь-якого об'єкта розкривається через відшукування джерел і рушійних сил. Під джерелом розвитку розуміється першопричина, вихідний пункт розвитку, основа буття даного процесу.

Рушійна сила - безпосередній виконавець дії джерела в конкретному зв'язку явищ, активні дії суб'єкта, спрямовані на збереження і зміну життя.

З погляду діалектики, як загальної теорії розвитку, джерелом руху будь-якого об'єкта є внутрішнє протиріччя. Суспільство не є виключенням, напроти, суспільні протиріччя (у порівнянні з іншими сферами буття) набагато більше складні і різноманітні. Головна особливість суспільних протиріч полягає в тому, що це протиріччя діяльності людей з їх потребами, інтересами, цілями, тобто в структурі суспільного протиріччя завжди є об'єктивні і суб'єктивні моменти. Протиріччя завжди були, є і будуть у житті суспільства, і цей факт не потрібно розглядати як недолік, напроти, відсутність протиріч - це застій, смерть. Управління суспільством - це вміння бачити протиріччя і вчасно, ефективно їх розв'язувати.

Схема 31

Класифікація суспільних протиріч

У процесі розвитку антагоністичні протиріччя можуть переростати в неантагоністичні і навпаки.

З нескінченної безлічі суспільних протиріч соціальну філософію цікавлять, насамперед, загально - історичні протиріччя. Назвемо деякі з них: - протиріччя суспільства і природи; - протиріччя матеріальної і духовної культури; - протиріччя суспільства і особистості; - протиріччя виробничих сил і виробничих відносин; -протиріччя історичної необхідності і свободи.

Чи можна серед них вибрати найголовніше, яке відбиває [і найбільш глибоку сутність соціального буття? В суспільствознавстві на ці питання дана безліч відповідей. Спробуйте самі поміркувати над цією проблемою.

У процесі розвитку будь-яке протиріччя проходить три основних стадії.

о Перша - зародження, коли з тотожності з'являється відмінність, розмежування протилежних сил, тенденції.

о Друга - стадія зрілості, коли єдність і боротьба протилежних сил урівноважують і забезпечують спокійний розвиток об'єкта.

о Третя - стадія розв'язання протиріччя, коли між протилежностями наступає дисбаланс - конфлікт, криза і об'єкт або видозмінюється, або гине.

Основні способи розв'язання суспільних протиріч представлені в схемі 32.

Схема 32

Способи розв'язання суспільних протиріч

Реформа | Класова боротьба | Революція | Війна

перебудова суспільства шляхом повільних, еволюційних змін, як правило, через зміну законодавства | реалізація, відстоювання різними соціальними групами своїх інтересів економічними, політичними і ідеологічними засобами | корінне якісне перетворення всієї системи суспільних відносин; перехід від однієї епохи до іншої, 3 нижчого на вищий щабель прогресу | збройна боротьба антагоністичних сил усередині країни (громадянська війна) або між країнами

Якому з цих варіантів слід віддати перевагу? Чи зможе коли-небудь людство обійтися без революцій і воєн? Ці питання також у сучасному суспільствознавстві залишаються відкритими.

Механізм суспільних протиріч розкривається через потреби і інтереси людей. Це є внутрішнім джерелом будь-якої людської діяльності? Чому людина починає що-небудь робити? Тому що в неї з'являється потреба.

Потреба - нестаток чого-небудь необхідного для підтримки життєдіяльності організму, людської особистості, внутрішній спонукач активності. Структуру потреби становить протиріччя між потребою в чому-небудь і відсутністю на даний момент умов для задоволення цього нестатку. Цей розрив, ця протилежність змушує людину створювати умови, шукати можливості для задоволення потреби. Однак на місці вдоволеної потреби виникають обов'язково нові. Це закон громадського життя, суть людського буття. Людина, що нічого не бажає це - труп. Закон зростання потреб. К.Маркс і Ф.Енгельс, наприклад, формулюють так:"... Сама вдоволена перша потреба, дія задоволення і уже придбане знаряддя задоволення ведуть до нових потреб, і це підвищення нових потреб є першим історичним актом1". Весь процес всесвітньої історії можна представити як нескінченне розв'язання протиріч між зростаючими потребами і історично обмеженими способами їх задоволення. Класифікація основних суспільних потреб представлена в схемі 33.

Схема 33

Класифікація основних суспільних потреб

По способу походження | По сферах діяльності | По об'єкту | По суб'єкту | По функціональній ролі

біологічні (вітальні) - соціальні | Потреби:

- у праці

- у спілкуванні

- у пізнанні

- у відпочинку | - матеріальні

- духовні

- економічні

- політичні

- моральні

- естетичні | - індивідуальні

- групові

- колективні

- суспільні | - центральні

- периферійні

- стійкі

- ситуативні

- розумні

- нерозумні

Найважливішою потребою людини, яка становить стрижень його буття, є потреба в самореалізації, у самоствердженні. Ця потреба реалізується через творчість. Неможливість людини творити (по об'єктивним або суб'єктивним причинам) є головною причиною відчуження.

Відчуження - соціальний процес перетворення діяльності людини і її результатів в самостійну силу, пануючу над нею і ворожу їй.

Усвідомлені суспільством, соціальними групами, індивідами потреби виступають у якості їх інтересів. Інтерес (від лат. interest - має значення важливо) - реальна причина соціальних дій, подій, яка стоїть за безпосередніми спонуканнями суб'єктів, учасників цих діях. Французький матеріаліст Клод Гельвецій підкреслював: "Якщо фізичний світ підпорядкований закону руху, то світ духовний не менш підпорядкований закону інтересу"'.

Суспільні протиріччя можна представити як протиріччя інтересів різних суб'єктів і дати наступну класифікацію протиріч між інтересами:

ь особистості і суспільства;

ь особистості і соціальної групи (колективу);

ь особистості і особистості;

ь соціальної групи і соціальної групи;

ь соціальної групи і суспільства;

ь суспільства і суспільства.

Одним з головних завдань суспільної науки є вивчення інтересів різних суб'єктів соціальної дії. А в практиці управління, у політиці вища мета - врахування інтересів всіх суб'єктів і підтримка їх балансу (як умова рівноваги, спокою суспільства). Для цього у свій час були придумані представницькі органи влади (парламенти, наприклад), які повинні реалізовувати це завдання. Таким чином, зрозуміти сутність будь-якого суспільного явища і процесу це означає: вивчити його складові протиріччя, потреби і інтереси. Однак, протиріччя, потреби і інтереси комусь належать. Людина є носієм джерел розвитку суспільства і суб'єктом соціальної дії. Людина зовсім не чистий аркуш паперу, на якому культура записує свої письмена. Вона, напроти, в силу того, що наділена деякими властивостями, які знищити неможливо, чинить опір історії і забезпечує в такий спосіб упорядковану, а не хаотичну соціальну динаміку1.

Суб'єкти історичного процесу

Суб'єкт (від лат. subjectus - той, що лежить знизу, перебуває в основі) - носій діяльності, джерело активності, спрямований на об'єкт.

Хто конкретно може бути суб'єктом історії?

ь людство;

ь соціальні групи (народ, нації, класи, колективи);

ь особистість.

Хто є головним суб'єктом історії?

Прибічники різних концепцій по-різному відповідають на це питання.

Одні вважають головним суб'єктом - видатну особистість. Г.Гегель, наприклад, всіх людей ділив на дві групи: відтворюючі індивіди - переслідують у своїй діяльності найближчі, приватні інтереси, сліпі сили світового духу; всесвітньо-історичні індивіди - піднімаються до перетворення історичної в особисту мету. Макс Вебер (німецький соціолог, філософ 1864-1920) стверджував, що в історії все вирішує харизмати-нна особистість (харизма - божественне приречення), яка відчуває розвиток суспільства. До цієї ж точки зору примикають концепції еліти, які стверджують, що суспільство рухають вибрані (еліта, аристократія).

Інші філософи і соціологи як основний суб'єкт вивчають соціальні групи. Марксизм, наприклад, рушійною силою історії вважає народ, зокрема, більші соціальні групи - класи. К.Маркс і Ф.Енгельс так формулюють закон зростання ролі народних мас в історії: разом з обгрунтованістю історичної дії буде, отже, рости і обсяг маси, справою якої воно є.1

Релігійно-ідеалістичні теорії єдиним творцем - суб'єктом історії вважають Бога - усе з волі божої.

Останнім часом у зв'язку з інтернаціоналізацією, глобалізацією громадського життя, розвитком засобів масової інформації і зв'язку все більше говорять про людство як єдиний і головний суб'єкт історії. Наша епоха поставила людей перед необхідністю об'єднуватися у вирішенні деяких суспільних проблем, які представляють життєво-важливі інтереси всього людства.

У філософському, соціологічному, історичному аналізі суспільних процесів найчастіше предметом вивчення стають соціальні групи, їхні інтереси і способи захисту цих інтересів. Традиційна схема аналізу суспільного явища передбачає відповідь на три головних питання:

ь які соціальні групи (сили) беруть участь у даному процесі?

ь які їх інтереси?

ь які об'єктивні і суб'єктивні умови реалізації цих інтересів?

Суспільство являє собою взаємозалежну систему безлічі соціальних груп. Сукупність соціальних груп і зв'язки між ними називають соціальною структурою суспільства.

Д.Писарєв пропонує оригінальне трактування соціальної структури суспільства.

Людське суспільство в первісній його формі можна представити у вигляді піраміди, розгородженої на кілька поверхів. У самому нижньому поверсі працюють люди, які добувають сирі матеріали, вони перебувають у безпосередньому зіткненні із землею і їх поверх становить підмурок всієї будови... У другому поверсі відбувається механічна і хімічна переробка добутих матеріалів. У третьому поверсі діють люди, які займаються перевозом і лаштують шляхи сполучення. У четвертому - мешкають всі різноманітні класи людей,