Філософія київської русі

План

1. Джерела вітчизняної філософії

2. Явище Софії

3. Буття і пізнання як промисел Бога

4. Людина як мікрокосмос

Джерела вітчизняної філософії

Шукаючи виток (як початок) і джерела, (як те, що дає початок чому-небудь), у вітчизняній філософії ми неминуче зіштовхуємося із двома вихідними проблемами.

Перша проблема - проблема національної специфіки або діалектики загального і особливого в розвитку культури і філософії східних слов'ян. Інакше кажучи, яку філософію ми будемо називати вітчизняною: слов'янську, українську або російську? Серед безлічі точок зору на цю проблему позначимо три крайніх.

1. В розвитку культури і філософії східних слов'ян загальне переважає над особливим. Вилившись з одного джерела - давньоруської філософської думки, білоруська, російська і українська філософії до XV-XVI століть відносно відокремилися, набули національно-регіональної специфіки. В XVII-на початку XVIII століть українська і білоруська філософська думка вплинули на розвиток російської філософії. Українські і білоруські мислителі зіграли особливу роль в організації філософської освіти і викладанні філософії в Росії. Для ідейно-філософських взаємозв'язків і взаємовпливів російського, українського і білоруського народів XVII-XVIII століть характерна поява мислителів бінаціональної і навіть полінаціональної приналежності: Сімеон Полоцький, Феофан Прокопович, Стефан Яворський.

2. Точка зору, яка підкреслює перевагу особливого національного над загальним. Стверджується, що українська і російська - це дві різних культурних традиції і що духовним спадкоємцем культури Київської Русі став тільки український народ. Що українці, зазнавши впливу від Заходу в період формування народності, придбали особливі, багато в чому протилежні росіянам, риси менталітету (пріоритет індивідуального, особистісного над соборним, повага до інших мов і звичаїв, натхненність, пріоритет духовного над матеріальним, любов до природи, матері - землі)1.

3. Існує також точка зору, що своєрідної філософії у східнослов'янських народів, у Росії (мається на увазі Російська імперія і всі землі які ввійшли у її склад) взагалі не було. "Філософією в Росії займалися і займаються, але говорити про російську філософію в тому розумінні, в якому говорять про французьку, німецьку або англійську не можна: національного філософа, яким є, наприклад, Декарт для французів, Кант для німців, Бекон для англійців, в Росії не було".

Своєрідність вітчизняної філософи визначається історичною долею слов'янських народів. Слов'янські етноси, як більш молоді опинилися в руслі культурного впливу більш розвинених цивілізацій. В VI-VIII століттях у слов'янських племен йде процес розкладу родового ладу, виникнення феодально-суспільних відносин, формування в ІХ-Х століттях (в результаті об'єднання східнослов'янських племен) єдиної держави - Київська Русь. Філософія Київської Русі, яка формувалась в цей час, черпала ідеї із двох джерел: давньослов'янської язичеської міфологи і християнського віровчення, яке прийшло з Візантії.

Слов'янська міфологія пов'язана із землеробською культурою. Серед безлічі богів і духів, в яких вірили і яким поклонялись наші предки, виділяються боги, пов'язані із працею на землі: бог грози - Перун, бог сонця - Даждьбог, бог вогню -Сварог, бог животворящих сил природи - Ярило, бог худоби -Велес. Микола Костомаров вважав, що слов'яни, незважаючи на видиме багатобожжя, визнавали одного бога - батька природи... З літопису Нестора, - пише він далі, - видно, що слов'яни мали поняття про єдину верховну істоту, яку по праву називали богом і відрізняли від Перуна, головного із другорядних божеств. Інші божества були істотами, які походять або випливають від верховного... Отже, кореневий принцип слов'янської традиції - еманація; по слов'янському уявленню і моральна, і фізична природа представляється живучою, вона містить в кожному явищі свій життєвий дух, який виходить від зіждителя". Таке приховане єдинобожжя, мабуть, було однієї із причин того, що слов'яни порівняно швидко сприйняли нову монотеїстичну релігію - християнство.

В образно-метафоричній міфологічній картині світу часто використовується образ дерева. Світ як дерево, яке своїми коріннями йде в пекло, а кроною впирається в небо (небо - земля - пекло - вертикальна структура світу); яке обіймає чотири вітри (горизонтальна структура світу). В цьому дереві закладене основне протиріччя буття - життя і смерть (зелене і сухе дерево). Далі ми побачимо, що образ дерева пізніше був використаний християнськими мислителями у вивченні людини та її душі.

Ваша думка з цього приводу? Яку точку зору Ви можете на-звати більш аргументованою, виходячи з Ваших знань історії вітчизняної культури ?

Друга проблема - проблема початку вітчизняної філософії або, починаючи з якого періоду можна говорити про своєрідну філософію? Ця проблема упирається в діалектику становлення і завершення самого процесу розвитку і вже розвинених (класичних) форм.

Більшість істориків і філософів початок слов'янської філософії пов'язують з прийняттям християнства на Русі, тобто з Х-ХІ століттями.

Однак, деякі пов'язують початок вітчизняної філософії з появою розвинених на власній основі, класичних філософських вчень, які виникли у зв'язку з поширенням університетської освіти - XVII-XVIII століття. Так, О.Ф. Лосєв пише, що вперше філософські інтереси пробуджуються в Росії в XVIII столітті, коли російський розум був зачеплений ідеями французького просвітництва і одночасно ідеями освіченого абсолютизму.

Діалектичність міфологічної картини миру виявляється в образному баченні основних протиріч буття: життя - смерть, доля - недоля, небо - земля, чет - нечет, вогонь - волога, сонце - місяць, білий (Білобог) - чорний (Чорнобог), близький -далекий (будинок - ліс, тридев'яте царство), священний -мирський.

Прийняття Руссю християнства, безумовно, можна назвати революцією в сфері духу, тому що воно змінювало (часто на протилежні) багато світоглядних орієнтирів (дивись таблицю 3).

Таблиця З

Порівняння язичеського і християнського типів світогляду

№

з/ п | Язичеський міфологічний світогляд давніх слов'ян | Християнський світогляд

1 | Світ як самодостатній, надісторичний Космос | Примат духовного над матеріальним, моністична, об'єктивно-ідеалістична картина світу. Спрямованість історичного часу від початку до кінця.

2 | Людина не виділяється із природи: нерозривність людини зі світом вічного руху і відновлення природи. | Людина - духовна істота, виділяється із природи. Людина між природою і Богом.

3 | Обожнювання природи -пантеїзм. | Протиставлення матеріального і духовного в світі.

4 | Політеїзм - багатобожжя, поклоніння стихіям, ідолам. | Монотеїзм - єдинобожжя: "Бог - це усе".

5 | Пріоритет загального, общинного над індивідуальним, культ роду. | Пріоритет індивідуального, особистісного. Вища особистість - Бог - творець.

6 | Визнання астральної (космічної) залежності людини | Головне в людині - моральна відповідальність.

Разом з християнством в середньовічну Київську Русь прийшла і європейська культура, а також елементи античної культури. Саме Візантія, зберігши античну культурну традицію, передала її іншим народам. Ухвалення християнства послужило початком підйому духовної культури Давньокиївсь-кої держави. Візантійські монахи Кирило і Мефодій створюють слов'янський алфавіт. Своя писемність стала сильним каталізатором в розвитку духовної культури, адже мова є універсальним засобом збереження і передачі культурних цінностей.

Один з перших книжників Київської Русі Київський митрополит Іларіон так пише про історичне значення християнізації Русі:

"... И подобало благодати и истине воссиять над новым народом... Так и свершилось. Ибо вера благодатная распростерлась по всей земле и достигла нашего народа русского... И уже не идолопоклонниками зовемся, но христианами, не без упования еще живущими, но уповающими на жизнь вечную. И уже не капища сатанинские воздвигаем, но церкви Христовы созидаем...

Тогда как пуста и иссохшая была земля наша ибо идольский зной иссушил ее, внезапно разлился источник Евангельский, напоя всю землю нашу.

Тогда как слепы мы были и невидали света истины, но блуждали во лжи идольской, к тому же глухи были к спасительному учению, помиловал нас Бог - и ввоссиял и в нас свет разума к познанию Его, по пророчеству: Тогда отверзнутся очи слепых, уши глухих услышат"'.

Багато дослідників помічають, що два основних джерела культури Київської Русі: давньослов'янська міфологія і християнська релігія, незважаючи на протилежність, становили своєрідний синтез; утворилася "довіра" - діалог старої і нової культури (це відрізняє слов'янську культуру від західноєвропейської, в якій кілька століть ішла непримиренна боротьба античної і середньовічної християнської культурної традиції).

Із цієї довіри і вийшла філософія Київської Русі, яка стала згодом загальним джерелом білоруської, російської і української філософії, які сформувалися в класичному варіанті до XVII-XVIII століть (дивись схему 8).

Схема 8

Джерела і періодизація вітчизняної філософії

Явище Софії

Філософія, Софія - мудрість, премудрість явилась в Київську Русь в християнському релігійному одягу і це визначило її своєрідність.

Основні особливості першого періоду вітчизняної філософії

Народження філософії. В цей період відбувається народження, генезис філософії, тому не можна говорити про розвинуту філософію. Ми бачимо лише зародки філософського світогляду, який тільки почав виділяти себе з міфологічного і повсякденного світогляду.

Культурний синкретизм Київської Русі. Філософія не виділяється з інших галузей знання і об'єднується з богослов'ям. Утворюється своєрідний синтез міфології, християнського віровчення і зародків наукових знань.

Релігійний характер філософії.

Слідом за Іоанном Дамаскіним давньоруські мислителі визначають філософію, як пізнання всього сущого, як любов до мудрості, а оскільки справжня мудрість є Бог, то любов до Бога і є істинна філософія. В умовах сильної централізованої