УДК 908 (477.7)Міронова І.С.,

ім. І.І.Мечникова

Миколаївський навчально-науковий центр Одеського національного університетуКраєзнавча робота серед національних меншин Півдня Уіфаїни в 1920-30-ті роки

У статті автор розкриває діяльність державних національних краєзнавчих установ та дослідників Півдня України. Проаналізовано 'їх внесок у національно-культурне відродження 1920-х - першої половини 30-х років. Автор доходить висновку, що хоча краєзнавча робота в другій половині 1930-х років була згорнута, вона сприяла збереженню не тільки рідної мови та культури, а й допомогла розвинути національну свідошсть.

In article the author opens activity of the state study of local lore establishments and scientists of the South of Ukraine. Their contribution to national - cultural revival 1920 -first half 30th years is analyzed The author comes to the conclusion that though study of local lore work in second half 1930th years was curtailed, it promoted preservation not only the native language and culture, but helped to develop national consciousness either.Питання розвитку краєзнавчої роботи серед національних меншин на сучасному етапі є досить актуальним, тим більше, що Південь України є регіоном з багатонаціональним населенням. Значно зріс інтерес дослідників до питань регіональної історії, робляться спроби осмислити й узагальнити досвід краєзнавчої роботи. Автор даної статті робить спробу показати розвиток краєзнавства серед національних меншин Півдня України у 1920-30-ті роки.

Питанням краєзнавчої роботи національних меншин України присвятили свої праці В.В.Бездрабко, Н.П.Ставицька [1] та ін. Однак ця проблема розглядалася в загальнореспубліканському масштабі, і тому доцільно буде проаналізувати її стосовно Півдня.

В 1920-х роках в Україні було здійснено спробу налагодити систематичні дослідження історії та культурних традицій етнічних груп населення України. В системі Всеукраїнської академії наук створювалися відповідні підрозділи, які мали реальну допомогу та підтримку з боку вищих органів державної влади і управління України, Народного комісаріату освіти, Центральної комісії по роботі з національними меншинами, відповідних місцевих структур.

Важливу роль у дослідженні національних меншин в 1920-х роках відіграла Етнографічна комісія при ВУАН. У складі її працювали такі провідні науковці, як В.А.Камінський, ДМ.Ревуцький, Є.А.Рихлік та інші. В планах Етнографічної комісії уже в першій половині 1920-х років знаходимо теми по вивченню різних аспектів історії, життя та побуту єврейського, польського, німецького, білоруського, болгарського населення України. О.Б.Курило працював над розробкою тем "Німці в Україні", "Молдавани в Україні"; професор О.Ні- щинський вивчав культуру і традиції єврейського та польського населення; П.Попов та К.Квітка - білоруського; Є.Рихлік - чеського; С.Цвєтко - болгарського [2].

В 1929 р. при Етнографічній комісії ВУАН був заснований Кабінет національних меншин, який у зв'язку з поставленими завданнями видавав програми і анкети на мовах народів, які проживали в Україні. Пізніше, в 1933 p., як і вся етнографічна комісія, Кабінет національних меншин був реорганізований в СІМК (Спілка Інституту матеріальної культури), а через рік - в Інститут матеріальної культури, який пізніше був перейменований в Інститут археології АН УСРР [3].

Першим завданням Кабінет національних меншин поставив сконцентрувати навколо себе наукових робітників, які працювали над вивченням культури національних меншостей. Таким чином, членами та добровільними співробітниками Кабінету нацмен при ВУАН стали професор В.Жирмунський (Ленінград), лектор Одеського німецького відділу Інституту народної освіти (ІНО) А.О.Штрем (досліджували переважно німецькі діалекти, фольклор і етнографію), дослідники С.І.Цвєтко (вивчав городництво у болгар в Україні й болгарський фольклор) та К.В.Квітка (аналізував ритмічні паралелі в бол- гарсько-українських піснях) [4]. Кабінет мав зв'язок з Одеською німецькою секцією краєзнавства і німецьким семінаром в Одеському ШО [5].

Для проведення краєзнавчої роботи серед національних меншин, вивчення їхнього побуту, історії, культури застосовувалися не тільки краєзнавчі організації. До роботи залучалися всі місцеві активи культосвітніх робітників, а також саме населення національних меншин. Краєзнавча робота висвітлювалася в журналі, який видавався Комітетом краєзнавства, а також в етнографічних збірниках [6]. У коло проблем, які вивчалися, входили: питання історії колонізації, побуту, соціально-економічних взаємин тієї або іншої національності, участь її у революційному русі, зберігання пам'яток старовини [7].

Краєзнавча робота була нерозривно пов'язана з роботою музеїв. Тому, надаючи великого значення дослідженню національних меншин, НКО УСРР пропонував враховувати потребу відображення матеріальної культури, побуту й мистецтва національних меншин, що мешкали на території, яку досліджував музей в його збірках та експозиціях; проводити заходи щодо збирання речей з матеріальної культури національних меншин; відкривати в музеях нові відділи, підвідділи чи кутки [8].

Активну участь у вивченні етнічних груп Півдня України брали Всеукраїнський музей єврейської культури в Одесі, Зінов'ївський музей [9], національні секції (вірменська, болгарська, угорська, грецька, польська, єврейська, німецька та ін.) [10], а також краєзнавчі гуртки при Зінов'ївській та Рівенській трудових школах Зінов'ївської округи [11].

Маючи на увазі протягом короткого часу організувати музей речей обрядового вжитку та народної медицини, Етнографічна комісія займалася збиранням відповідних речей і запрошувала взяти участь місцевих етнографів для збирання потрібного для цього матеріалу. Таким чином, в 1928 р. у цій діяльності взяв участь 81 етнограф Півдня України [12].

У 1921 р. в Одесі виникає гурток по вивченню історії єврейської літератури та культури. Учасниками його стали студенти вищих шкіл. Вони влаштовували наукові доповіді, семінарські заняття, створили бібліотеку із книг з історії єврейської літератури. За ініціативою інтелігенції гурток по вивченню історії