У болгарських поселеннях Одещини (Благоєво, Кошково) С.Щвєтко знайшов досить цікаві зразки болгарського пісенного етносу, субатські, хороводні ("на хоро") пісні, колядки та інші пісенні жанрові різновиди. Декілька наукових праць С.Щвєтка було надруковано ще за його життя. Але більша частина дослідницьких матеріалів залишилась у рукописному стані і зберігається в архівах та музеях України, насамперед Одеси, Києва, Харкова.

З 1920-х років в Україні активізувалась нау- ково-дослідницька робота в історичному, етнографічному, лінгвістичному й фольклорно- музичному напрямах. На Півдні України найбільш помітними стали зусилля вчених Одеської комісії краєзнавства Академії наук України. До складу її німецької секції входили: професор німецької філології Ленінградського університету В.Жирмунський, його асистент А.Трьом, одеський вчений Г.Штайнванд та деякі інші дослідники. На той час питання побуту німців були малодослідженими, а вивчення традиційної музичної культури значно ускладнювалося з причин "відсутності місцевих зібрань пісень із перших часів заселення колоністів із Німеччини" [26]. Своєрідним підсумком наукової діяльності німецької секції став випуск спеціального тому Вісника Одеської комісії краєзнавства у 1929 році.

В.Жирмунський пов'язував вивчення народної пісні з іншими питаннями народознавства. Свої висновки вчений узагальнив у статті "Розвиток народознавства в німецьких колоніях Півдня України". За свідченням дослідника, які базувалися на результатах фольклорних спостережень, "рідною мовою німецьких колоністів є місцевий сільський діалект, яким вони повсякденно спілкуються в сім'ї та з односельцями. Кожна колонія розмовляє своїм особливим діалектом, вивезеним поселенцями з Німеччини або ж створеним в новій батьківщині через змішання декількох різних говорів" [27].

А.Трьом у праці "Еволюція німецької народної пісні в Україні" узагальнив власні спостереження пісенного жанру, розподіляючи його розвиток на декілька етапів: 1) XV-XVI ст.; 2) XVII- XVIII ст.; 3) XIX - початок XX ст. Саме третій етап, на думку дослідника, вирізняється впливом на німецьку пісенну культуру української та російської пісенності. У 1920-30-ті роки пісенний фольклор південноукраїнських німців мав чисельні зразки і різножанрове розгалуження [28].

В Одеській окрузі вивченням історії і культури грецького населення займалася організована в травні 1927 р. Секція вивчення грецької національної меншини в Україні Одеської комісії краєзнавства при ВУАН. Секція досліджувала також історичні пам'ятники грецького населення Одеси [29]. Результати робіт (в липні - вересні 1927 р.) секретаря секції Феохарія Георгійовича Феохаріді знайшли своє зображення в праці "Грецька військова колонізація на півдні України наприкінці XVIII та початку XIX ст. (Поселення під містом Одесою)", надрукованій в одному з випусків "Вісника Одеської комісії краєзнавства" [30]. Ф.Г.Феохаріді прискіпливо вивчав матеріали Одеського крайового архіву, зокрема ті, які стосувалися грецьких військових поселень Півдня України. З кінця 1920-х років в Одесі виходили збірки "Вісник Одеської Комісії краєзнавства при Українській Академії наук. Секція для вивчення грецької нацменшості". Український текст на титульних сторінках подавався й у грецькій транскрипції. Окрім цього, в українському тексті видання не раз вживалася грецька мова [31].

Отже, в 1920-х - на початку 30-х років склалася система установ, що займалися дослідженням історії та культури національних меншин, яка складалася з науково-дослідних інститутів, комісій (Етнографічна, Гебраїстична, історико- археографічна), наукових асоціацій, товариств, музеїв. Видавалися наукові збірки, журнали, що висвітлювали діяльність вчених і краєзнавців- аматорів, покращалась підготовка національних наукових кадрів. Але проведення культурно- масової роботи на місцях, діяльність наукових та громадських установ були підпорядковані потребам не національного відродження, створення національного менталітету, а будівництва радянського засобу життя.

Відзначаючи позитивний досвід Одеського єврейського та інших музеїв України, що проводили роботу по збиранню історико-культурного матеріалу з минулого та сучасності національних меншин, треба виділити ряд суттєвих недоліків, які, на наш погляд, мали місце в їх діяльності. Це відсутність єдиного координаційного органу, дублювання рядом академічних струк-

Література

Бездрабко В.В. Журнал "Краєзнавство" та його роль у розвитку історичних регіональних досліджень 1920-1930-х pp.: Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.06. - Харків, 1999. - 258 е.; Ставицька Н.П. Діяльність Всеукраїнської Академії наук з дослідження історії та культури національних меншин в Україні (20- 30 pp.): Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.02. - К, 1994. - 192 с.

Ставицька Н.П. Діяльність етнографічної комісії при ВУАН по дослідженню національних меншин // VII Всеукраїнська наукова конференція "Історичне краєзнавство в Україні: традиції і сучасність" (Матеріали пленарного та секційних засідань). -Ч. І - Київ: Рідний край, 1995. -С. 69-70.

Демиденко Л.А Культура и быт болгарского населения в УССР. -К: Наукова думка, 1970. - С. 15-16.

Центральний державний архів вищих органів влади України, ф. Р-413, on. 1, спр. 485, арк. 21, 56.

Там само, арк. 51 -53.

Державний архів Миколаївської області, ф. Р-161, on. 1, спр. 1165, арк. 47.

Там само, спр. 1167, арк. 65.

Там само, ф. Р-2, on. 1, спр. 1436, арк. 129.

Бюлетень етнографічної комісії Всеукраїнської Академії наук. - 1928. - № 10. - С. 7.

Розуменко Ю.Г. Краєзнавча діяльність на півдні України в 1920-х - 1930-х pp. // IV Республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства. - К, 1989.-С. 37-38.

Бюлетень етнографічної комісії Всеукраїнської Академії наук. - 1928. - № 10. - С. 11.

Там само, с. 12-18,71.

Савчук В.О. Громадські та наукові форми краєзнавства у вивченні історії культури національних меншин у 20-30-х pp. XX