Важливе місце в процесі відтворення людського капіталу суспільства відводиться правовому полю держави, оскільки, тільки закони регулюють відносини між суб'єктами господарської діяльності і взаємини між громадянами і державою. Ускладнення соціально-економічної ситуації в Україні протягом останніх років спонукає владні структури активізувати законодавчу і виконавчу діяльність у сфері відтворення людського капіталу. Розроблені, впроваджені або знаходяться у стадії реалізації десятки відомчих, місцевих, регіональних та національних програм, безпосередньо й опосередковано спрямованих на зниження людських втрат та збереження і розвиток людського капіталу України. При цьому майже до кожної програми розробляється план дій, спрямованих на її реалізацію. Іноді результати таких дій регламентуються, а в деяких випадках надається перелік стандартів, яких має бути досягнуто в результаті реалізації тієї або іншої соціальної інтервенції.

Певні здобутки законодавчого та нормативно-правового регулювання розвитку та відтворення людського капіталу не дають очікуваних результатів через низький рівень якості державного та регіонального управління, неадекватність законодавчих і правових норм можливостям їх реалізації, свідомо створену аморальну політичну кризу.

Нагальною в Україні є необхідність формування та реалізації таких стратегічних пріоритетів державної політики, які б системно вирішували проблеми відтворення людського капіталу в цілому та в економічній, виробничій, соціальній, демографічній, політичній сферах. Слід сказати, що нині Україна повинна приділяти першочергову увагу демографічним проблемам, вирішення яких позитивно вплине на відтворення людського капіталу. Серед основних документів - Концепція демографічного розвитку України на 2005-2015 рр. та Стратегія демографічного розвитку України на 2006-2015 рр. (направлена на пом'якшення наслідків демографічної кризи), Постанова Національної академії наук від «Про демографічний прогноз розвитку України до 2050 року». Актуальність розробки науково обґрунтованої концепції національної політики демографічного розвитку, відповідних заходів і механізмів її реалізації зумовлена необхідністю пом'якшення наслідків демографічної кризи, усунення загроз національній безпеці України у соціально-економічній сфері. Демографічна спрямованість має стати одним з головних пріоритетів дій українського керівництва. Подолання демографічної кризи і досягнення сталого демографічного розвитку, нормалізація відтворення населення є тривалим і складним процесом. При цьому зміст реального виходу з демографічної кризи полягає не стільки в подоланні депопуляції, скільки у підвищенні якості населення, збереженні та відтворенні його життєвого, трудового потенціалу і людського капіталу.

У 2008 р. відбулися зміни у виплаті державної допомоги при народженні дитини. Вона значно збільшилася. Батьки маляти, яке з'явилося на світ після 31 грудня 2007 р., отримують 12240 грн. (у 2007 р. виплачували 8500 грн.) на першу дитину, 25000 - на другу, 50000 - на третю та наступну. Збільшилися також розміри інших державних виплат: по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до трьох років, малозабезпеченим сім'ям, дітям-інвалідам й ін. (Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2008 року № 57 «Про питання призначення і виплати допомоги сім'ям з дітьми»). Позитивний досвід з цього питання Україна вже має - збільшення допомоги до 8500 грн. дозволило збільшити народжуваність на 8 %. Що стосується механізму наступних виплат, то він буде таким, як передбачить Закон про державний бюджет. Але не треба занадто переоцінювати збільшення виплат на дитину з позиції впливу на збільшення народжуваності. На думку Е.М. Лібанової, цей шлях неефективний. І не може бути таким. Наприклад, коли проаналізували, скільки у 2006р. народилося дітей через мотивацію збільшених виплат - «аж» 12 тисяч. Значна за розміром допомога надається тільки впродовж першого року. А що далі? Дитячих ясел немає, отже мама змушена доглядати дитину і не може працювати. Зарплати одного батька вочевидь не вистачає. Не випадково ж в Україні рівень бідності сімей з дітьми, особливо з дітьми до 3-х років, значно вищий за середній по країні. До речі, народжуваність в Україні почала зростати з 2001 року, скоріше за все, внаслідок вступу у фертильний вік покоління, народженого в другій половині 80-х років, коли також спостерігався підйом народжуваності, простимульований подовженням тривалості декретної відпустки і рядом інших соціальних пільг.

Значних трансформацій разом із усім нашим суспільством зазнали сімейно- родинні стосунки. Криза сім'ї є доволі поширеною, виявляється у кількісних (зменшення показників народжуваності дітей, значна кількість розлучень, проблемних сімей) та якісних показниках (трансформація суспільних та сімейних цінностей, ослаблення виховної функції сім'ї, психологічні проблеми членів сім'ї тощо). Сім'я як система, суспільний інститут переживає сьогодні своєрідну «вікову кризу»: відбувається перехід сім'ї як системи, що функціонує, на якісно інший рівень [6, С.80].

Проблемою є також той факт, що українські чоловіки живуть у середньому 62 роки. Якщо ситуація не зміниться, в недалекому майбутньому в Україні посилиться тендерний дисбаланс, що матиме значні економічні та психологічні наслідки, що не сприятиме розвитку сім'ї. Тому поліпшення здоров'я українських чоловіків є питанням національної безпеки. Директор Інституту демографії і соціальних досліджень НАНУ Е.М. Лібанова вважає, що влада не повинна чекати змін у свідомості чоловіків, а мусить вживати певних кроків, аби зменшити їх надзвичайно високу смертність як основний чинник демографічної кризи в Україні.

Висновки з даного дослідження і перспективи розвідок. Викладене дозволяє констатувати, що є проблеми з природним і механічним приростом чисельності населення, руйнується інститут української сім'ї.

Пропонується ввести в