Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Відтворення населення: поняття і сутність

Відтворення населення: поняття і сутність

Головна особливість населення полягає в тому, що, незважаючи на постійні зміни його чисельності і структури, воно зберігається як населення, тобто самовідтворюється. Відтворення населення — це постійне оновлення його чисельності і структури в процесі зміни поколінь людей через народження і смерті. Сукупність параметрів, що визначають цей процес, називають режимом відтворення населення.

Демографію визначають як науку про закономірності відтворення населення у суспільно-історичній зумовленості цього процесу. Для пояснення зміни типів відтворення сучасна наука використовує концепцію демографічного переходу. Проте, перша спроба оцінити динаміку чисельності населення і відповісти на питання, чи може Земля прогодувати усіх своїх мешканців пов'язана з ім'ям Томаса Мальтуса, що у швидкому зростанні населення вбачав згубні екологічні наслідки.

Гіпотеза Т. Мальтуса

Томас Роберт Мальтус вивчаючи роботи філософів і економістів попередніх епох дійшов висновку, що люди розмножуються швидше, ніж зростають засоби існування, і що якщо зростання населення нічим не стримувати, то кожні 25-30 років населення буде подвоюватися. Розвиваючи ці ідеї, він дійшов очевидного, на перший погляд, висновку, що плідність бідняків — головна причина їхнього жалюгідного стану в суспільстві. Свої погляди він анонімно опублікував у 1798 р. у роботі «Дослідження про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконалюванням суспільства». Усього за його життя вийшло 6 видань цієї книги.

Т. Мальтус стверджував, що чисельність населення зростає в геометричній прогресії, у той час як харчові ресурси, необхідні для цього населення, — в арифметичній. Таким чином, рано чи пізно, як повільно би населення не зростало, лінія його росту перетнеться з прямою харчових ресурсів — арифметичною прогресією (на графіку — точка X), див рис.7.1. Коли чисельність населення досягне цієї точки, загальмувати його зростання можуть тільки війни, убогість, хвороби і людські негативи, вади (необхідно відзначити, що до цих способів боротьби зі зростаючим населенням, він ніколи не закликав, як про це досить часто пишуть трактувателі його теорії). В інших виданнях своєї книги Мальтус пропонував інші способи «гальмування» росту чисельності населення: безшлюбність, удівство, пізні шлюби.

Перенаселення в концепції Мальтуса — не тільки лихо людства, але й певне благо, що змушує численних і ледачих від природи робітників через конкуренцію якісно трудитися за невисоку плату.

Теорія Мальтуса з моменту виходу книги стала предметом гострих дискусій — одні критикували автора за негуманність ідеї, інші стали його прихильниками, побачивши в ній закон, притаманний будь-якій епосі.

Послідовники Мальтуса в XX ст. — мальтузіанці та неомаль- тузіанці пояснюють бідність населення не рівнем розвитку продуктивних сил, а « законом природи», а соціально-економічну відсталість країн, що розвиваються, не економічною ситуацією в країні і світі, а винятково надмірним зростанням населення.

Реально ж нині визначають, що помічена тенденція про зростання засобів існування, яке викликає негайне зростання народжуваності, на певному етапі переходить у прямо протилежну ситуацію — підвищення рівня життя веде до зниження народжуваності і не тільки до стабілізації чисельності населення, а навіть до абсолютного її зниження.

Концепція демографічного переходу

Сучасні погляди на динаміку чисельності населення відбиває концепція демографічного переходу. Теорія пов'язує особливості демографічного стану з економічним розвитком і соціальним прогресом залежно від 4-х стадій демографічного розвитку, що країни і регіони світу проходять у різний час (див. рис. 7.2). Існують різні версії стосовно авторства цієї концепції. Підвалини концепції демографічного переходу були закладені американськими демографами Уорреном С. Томпсоном та Френком У. Ноутстайном. Проте «Демографический энциклопедический словарь» віддає пріоритет французькому демографу Адольфу Ландрі, який увів у науковий обіг поняття «демографічного типу», поєднавши його з історичним контекстом. Цей термін дістав значного розповсюдження.

У різні часи до концепції демографічного переходу зверталися Е.Россет (Польща), З.Павлик (Чехословаччина), П.Калат- барі (Німеччина), Л.Леві та Л.Андерсон (Швеція), а з-поміж демографів колишнього СРСР — А. Вишневський, О. Кваша, Я. Гузеватий. Єдність думок з усіх питань демографічного переходу нині відсутня.

Спільним елементом різних модифікацій концепції демографічного переходу є періодизація демографічного розвитку, відповідна трьом найбільшим історичним етапам суспільного розвитку — суспільству привласнювальної економіки, аграрному та індустріальному суспільствам.

У зарубіжній літературі найбільш поширена концепція раціоналізму. З нею пов'язані імена А.Ландрі, Ж.Буржуа-Піша (Франція), Ф.Ноутстайна, Д.Каугілла, С.Енке (США). Ця концепція утворює теоретичні засади схеми розвитку й завершення демографічного переходу в різних регіонах світу, використовуваної у демографічних прогнозах ООН. Її прихильники протиставляють свідоме обмеження кількості дітей у сім'ї, властиве міському індустріальному суспільству, ірраціональності репродуктивної поведінки індивідів у традиційному аграрному суспільстві.

Індустріалізація істотно знижує рівень смертності, що підриває суспільну доцільність багатодітності й створює передумови для зниження народжуваності. Народження дітей стає цариною свідомого, раціонального вибору, а автономізація особистості визначає орієнтацію на малодітність. Як ключові чинники зниження народжуваності різні дослідники розглядають, крім індустріалізації, й інші — урбанізацію, емансипацію жінок, зростання доходів та рівня освіти тощо.

Важливим елементом концепції раціоналізму є уявлення про гомеостатичне регулювання відтворення населення, відповідно до якого рівень народжуваності в кінцевому підсумку визначений рівнем смертності. З цього випливає висновок про універсальність демографічного переходу та його принципово єдину схему.

Для суспільств з привласнювальною економікою (1 етап демографічного розвитку) характерні однаково високі коефіцієнти народжуваності і смертності і дуже незначне зростання чисельності населення. Коливання коефіцієнтів пов'язані з періодами підвищеної смертності, зумовленої відсутністю запасів продовольства, необхідних для виживання в екстремальні роки, війнами, епідеміями. Висока народжуваність була природною реакцією на високу смертність.

У другій половині XX ст. подібна демографічна ситуація була характерна для племен мисливців і збирачів, що проживають у вологих екваторіальних лісах Амазонії та басейну р. Конго.

2-ий етап — стадія початкового зростання чисельності населення — характеризується збереженням високого коефіцієнта народжуваності, зниженням коефіцієнта смертності, зростанням тривалості життя і деяким збільшенням загальної чисельності населення.

Зниження смертності пов'язане з переходом від полювання і збирання до землеробства і скотарства, тобто до виробничого господарства, що дозволило створювати запаси продовольства для екстремальних ситуацій — посух, повеней. Поліпшення продовольчого забезпечення створило умови для приросту населення. Головними факторами високої смертності були епідемії і численні війни. Багатодітність заохочувалася релігіями. Чисельність населення до початку нашої ери склала, за оцінкою, близько 200 млн.чол. Велика частина його жила на території сучасних Китаю й Індії, які і дотепер утримують першість за цим показником. Північ і захід Європи були заселені незначною мірою.

Демографічні показники 2-го етапу характерні сьогодні для ряду країн Африки і Латинської Америки, що поки не змогли досягти рівня економічного розвитку, при якому коефіцієнт народжуваності починає знижуватися. Існуючі на сьогоднішній день високі темпи приросту населення в деяких регіонах (особливо в Африці) за умови напівнатурального господарства загрожують підірвати ресурсну базу країн і збільшити їхні проблеми.

3- ій етап — стадія сучасного зростання населення — визначається стабілізацією коефіцієнта смертності на низькому рівні і певним зниженням коефіцієнта народжуваності. Останнє пов'язане з індустріалізацією й урбанізацією, підвищенням рівня життя, зростанням витрат на виховання дітей, включенням жінок у суспільне виробництво, а також поширенням медичних засобів регулювання народжуваності. Проте, у цей період тенденція росту чисельності населення зберігається. Вона пов'язана зі вступом у дітородний вік поколінь, що народилися при високому коефіцієнті народжуваності.

Наприкінці XX ст. на 3 етапі демографічного переходу перебувають головним чином країни Латинської Америки, де вже відбулися істотні зрушення в структурі економіки й у характері зайнятості, пов'язані з індустріалізацією.

4- ий етап — низький ступінь стійкості — характеризується зниженням і стабілізацією народжуваності та смертності, а також і чисельності населення.

Першим регіоном, що вступив у цей етап демографічного переходу, була Європа. З 1990-х рр. демографічна ситуація 4-го етапу, крім Європи, була характерна для США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, а також Аргентини й Уругваю. Країни Південно-Східної Азії, у яких проводиться успішна демографічна політика, досягнуть цього у найближчі десятиліття XXI ст.

У деяких країнах спостерігається скорочення чисельності населення; тут коефіцієнт смертності перевищує коефіцієнт народжуваності, і, відповідно, темпи приросту населення негативні. Часові інтервали між етапами та фазами демографічного переходу, співвідношення темпів зниження смертності та народжуваності залежать від конкретних соціально-економічних умов і визначають тривалість і масштаби прискорення зростання населення.

Другий теоретичний напрямок в інтерпретації демографічного переходу ґрунтується на припущенні про відносну незалежність еволюції народжуваності від динаміки смертності. Він пов'язаний з іменами американських демографів К.Девіса і Дж.Блейка та австралійського демографа Дж.Колдуелла. Ці вчені вважали, що і народжуваність, і смертність детерміновані соціально-економічними умовами, проте механізм цієї детермінації для них різний.

Дж. Колдуелл у 1976—1978 роках сформулював і розвинув концепцію демографічного переходу, ґрунтовану на таких тезах:

• тип народжуваності економічно раціональний в усіх суспільствах і визначений типом сім'ї та природою економічних відносин у ній;

• аграрна економіка ґрунтована на великій сім'ї, яка являє собою групу близьких родичів, об'єднану сумісною економічною діяльністю й спільними обов'язками; у такій сім'ї «чисті потоки благ» спрямовані від


Сторінки: 1 2 3