• індустріальна економіка позбавляє сім'ю функції головного економічного осередку суспільства, сім'я стає нуклеарною, а «чисті потоки благ» у ній змінюють напрямок, що визначає економічну доцільність бездітності;

• водночас традиційна велика сім'я з притаманним їй типом народжуваності в принципі може адаптуватися до умов індустріальної організації суспільного виробництва;

• демографічний перехід, отже, теоретично не є універсальним процесом, а його практична всезагальність (мається на увазі його поширення на країни, що розвиваються) є наслідком перенесення соціальної організації, способу життя й світогляду, сформованих у країнах Заходу, й це запозичення можливе, проте, лишень у рамках загального процесу індустріального перевлаштування суспільства.

У країнах Східної Європи, включаючи колишній СРСР, найпоширенішою є концепція демографічного переходу як соціально зумовленого процесу зміни типів гомеостатичного регулювання відтворення населення. Її обгрунтування й підтримка здійснені у працях З.Павлика, А.Вишневського, П. Калат- барі. Основні засади цієї концепції такі.

Продовження роду являє собою один з головних аспектів життєдіяльності будь-якого біологічного виду. Неперервність процесу відновлення генерацій передбачає тривале збереження відносно усталеної рівноваги між видом та довкіллям. Останнє забезпечується в рамках природних біологічних систем, до яких належать популяції цього виду. Вироблені природним добором гомеостатичні механізми, що забезпечують відносну стабільність популяції, достатньо ефективні у долюдському світі, за умов, коли сама місткість екологічних систем, як правило, впродовж тривалого часу залишається стабільною.

З появою людського суспільства становище докорінно змінюється. Щоб людське суспільство могло існувати й розвиватися, має постійно підтримуватися внутрішня узгодженість різних аспектів його життєдіяльності, рівновага кожного з них з усіма іншими. Завжди існують об'єктивно визначені умови рівноваги між процесом відновлення й зміни генерацій людей та рештою процесів, що перебігають у суспільстві. Це — умови демографічної рівноваги.

На різних етапах історичного розвитку існують різні, але кожного разу достатньо жорсткі рамки, в межах яких може встановлюватися зазначена рівновага; існують як демографічні, так і недемографічні обмеження. Вони не можуть бути розширені на певному етапі й за відповідного рівня економічного і соціального розвитку. Кожному рівневі розвитку суспільства відповідають певні типи демографічної рівноваги, які відображають міру контролю людини над природним і соціальним середовищем.

Процес відтворення населення завжди відбувається на підставі самоорганізації, яка забезпечує додержання демографічної рівноваги. Цей феномен називають демографічним гоме- остазисом. На противагу тваринному світу, людина поводить себе керуючись культурними нормами, у результаті чого, відбувається саморегуляція розмноження людей, яка впродовж достатньо тривалого часу забезпечує підтримання об'єктивно необхідної рівноваги.

Сукупність соціально-культурних регуляторів, під впливом яких демографічна поведінка людей забезпечує підтримання демографічної рівноваги, називають демографічним механізмом. І якщо певним етапам людської історії відповідають і певні типи демографічної рівноваги, то, у свою чергу, кожному типу демографічної рівноваги відповідає своя система соціально-культурних регуляторів, свій демографічний механізм.

У своїй єдності типи демографічної рівноваги та демографічного механізму визначають історичні типи відтворення населення, адекватні історично конкретним економічним, соціальним та культурним умовам життя суспільства.

На жаль, насьогодні ще не склалася загальновизнана теорія, що пояснювала б конкретні історичні типи соціально детермінованої демографічної поведінки, структуру й чинники формування типів відтворення населення.

Історичні типи відтворення населення.

За історичного підходу до типології відтворення населення основними критеріями його типів є соціально-економічні умови життя суспільства, а також демографічні відносини — специфічні соціальні відносини, що постають між людьми з приводу створення й збереження людського життя. Історично певний тип демографічної рівноваги сукупно з відповідним йому типом демографічних відносин разом характеризують історичні типи відтворення населення.

А.Вишневський розглядає різні типи відтворення населення як послідовні етапи демографічної історії людства. Ці етапи відповідають уже згадуваним трьом головним етапам людської історії: суспільству привласнювальної економіки, аграрному та індустріальному суспільствам. Добре вивчені два головних типи відтворення населення — традиційний та сучасний, або раціональний. У демографічній літературі іноді використовують для позначення цих двох типів відтворення населення інші терміни: відповідно екстенсивний та інтенсивний типи відтворення населення.

Крім них, існував, ймовірно, ще один, вихідний тип, що передував традиційному, — архетип відтворення населення, характерний для докласового суспільства, яке існувало за умов привласнювальної економіки. На цій стадії людської історії зміна генерацій людей вже перебувала під соціальним контролем, але царина дії останнього була істотно обмежена, демографічний механізм приводив відтворення населення у відповідність до можливостей природних екологічних систем, до яких усе ще належали первісні людські популяції.

На зміну архетипу прийшов другий історичний тип відтворення населення — традиційний, що його іноді називають примітивним або доіндустріальним. Він панував у суспільствах, господарчою основою яких була аграрна економіка. Цей тривалий період історії характеризували низький рівень розвитку продуктивних сил, залежність людини від стихійних сил природи, незліченні епідемії, війни й спалахи голоду.

Виникнення й розвиток сільського господарства та ґрунтованих на ньому економіки й форм суспільного життя істотно змінили умови народжуваності та смертності людей, розширили можливості зростання населення. Аграрному типу демографічної рівноваги відповідала своя система культурних регуляторів, що забезпечували підтримання цієї рівноваги. Демографічна поведінка людей регламентувалася традицією, зорієнтованою на незмінні, вспадковані за давніх-давен зразки, що не вимагали раціонального пояснення. Упродовж усього періоду панування аграрної економіки умови демографічної рівноваги залишалися незмінними. Залишався переважно однотипним і соціально-культурний механізм, що регулював демографічну поведінку людей.

З переходом від аграрної до індустріальної економіки з радикальною зміною характеру залежності людини від природи виникають передумови для формування сучасного, або раціонального типу відтворення населення. Стрибок у розвитку продуктивних сил створив матеріальне підґрунтя для становлення нового типу демографічної рівноваги й зумовив необхідність приведення демографічного механізму у відповідність до нього.

Традиційні екзогенні чинники смертності відходять у минуле, формується її новий історичний тип, установлюється принципово інший, ніж раніше, порядок вимирання популяцій. Це докорінно змінює умови підтримання демографічної рівноваги й спричинює трансформацію типу народжуваності. Докорінно змінюється вся система демографічних відносин, вони набувають активного й гнучкого характеру, який допускає широку свободу індивідуального вибору. Зростає економічність й усталеність демографічного процесу.

Перехід від старого типу відтворення населення до нового охоплює тривалий історичний період, упродовж якого формуються умови нової демографічної рівноваги, а стара система демографічного регулювання переживає кризу. Нових якісних рис відтворення населення набуває тільки після демографічної революції. Демографічна революція являє собою докорінну якісну зміну процесу відтворення населення, розрив із старими методами демографічного регулювання. В процесі еволюції демографічних відносин людство пережило дві демографічні революції.

Перша демографічна революція, що знаменувала зміну архетипу на традиційний тип відтворення населення, була нерозривно пов'язана з соціально-економічним переворотом, відомим під назвою неолітичної революції. Виникнення сільського господарства, нові методи його ведення й відповідні форми суспільного життя вимагали іншої просторової концентрації людей, а отже й значно більшої їх чисельності. Відбулися глибинні зміни і в організації приватного життя людей, їхньої праці, побуту, навчання, спілкування і як наслідок — і в умовах, за яких відбувалося народження й виховання дітей.

Друга демографічна революція забезпечила перехід від традиційного типу відтворення населення до його сучасного типу. Вона визрівала кілька сторіч у процесі демографічного переходу, розпочатого в Західній Європі за доби зародження капіталістичних відносин у надрах феодального суспільства. Доба між Великими географічними відкриттями та промисловою революцією в Англії була перехідною і в суспільно-історичній, і в демографічній площині. Цей історичний період підготував перехід західноєвропейського суспільства з переважно аграрного й сільського у переважно індустріальне й міське. Таку ж роль він відіграв і в підготовці переходу до повсюдного й усезагаль- ного поширення сучасного типу відтворення населення.

Цей перехід почався приблизно наприкінці XVII — в середині XIX сторіччя й не завершився на більшій частині планети ще й досі. Відбулися радикальні зміни в структурі причин смерті і в структурі демографічної поведінки, стрімко почала спадати неконтрольована екзогенна смертність і неконтрольована народжуваність, що й знаменувало початок другої демографічної революції.

З початком демографічної революції асинхронність демографічного розвитку посилилася. Швидкість проходження населення через кожну з цих фаз, їх взаємодія між собою, послідовність їх поширення на різні соціальні групи в суспільстві залежать від багатьох конкретних історичних умов. Тому й сама демографічна революція відбувалася й відбувається в різних країнах і в різні періоди часу неоднаково.

Отже, перша фаза демографічної революції — переворот у смертності, друга — переворот у народжуваності. Кожна з них відображає принципові якісні зрушення у системі соціального контролю над смертністю та народжуваністю й знаходить вираження у відповідних кількісних змінах — у зниженні рівня обох цих процесів. Як правило, друга фаза настає через деякий більш-менш тривалий час після першої. Впродовж цього самого часу дедалі меншій смертності відповідає так само висока народжуваність, у результаті чого зростання населення різко прискорюється навіть у порівнянні з тим пришвидшеним зростанням, яке часто-густо передує настанню демографічної революції. Це прискорення триває, доки не настане друга фаза демографічної революції. Тоді прискорення зростання населення припиняється, й мірою того, як зниження народжуваності «наздоганяє» зниження смертності, а