Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Взаємовплив міграцій та відтворення населення

Взаємовплив міграцій та відтворення населення

План

1. Взаємовплив міграцій та відтворення населення

2. Міграції в Україні

Міграційна активність значною мірою залежить від демографічних характеристик населення. Помічено, що в міграціях найбільшу участь беруть особи молодого віку, чоловіки є мобільнішими за жінок, одинаки легше зважуються на переїзд, ніж одружені, бездітні також легше мігрують, ніж люди, що мають дітей. До речі, між рухливістю і наявністю в родині дітей спостерігається пряма залежність. Часте переміщення на нове місце спричиняє відкладання народження дітей.

Зрозуміло, що міграції приводять до зміни чисельності населення в районах вибуття і прибуття. Під впливом міграцій трансформується вікова структура населення. У районах, де виїзд перевищує в'їзд, звичайно збільшується частка старших вікових контингентів, у центрах же притягання мігрантів населення найчастіше більш молоде. Зміна ж вікової структури спричиняє і зрушення в показниках природного приросту. Через перевагу чоловіків серед переселенців міграція може викликати диспропорцію статей, що негативно позначається на шлюбності і народжуваності. Міграція приводить і до інших змін у структурі населення. Так, якщо серед мігрантів переважають люди визначеної національності, то територіальні переміщення населення викликають помітну динаміку етнічного складу; переселення осіб певної професії, може спричинити коливання на ринку праці. Міграції можуть сприяти переходові людей з одних соціально-профессійних груп в інші, часто приводять до зміни способу життя, а слідом за цим і до трансформації установок, пов'язаних із шлюбністю, народжуваністю тощо. Усе це впливає на відтворення населення.

Міграційна рухливість пов'язана з певними подіями життєвого циклу людини, наприклад, закінченням навчального закладу, початком або завершенням трудової діяльності, службою в армії тощо. Демографічний цикл — укладання шлюбу, народження дітей, припинення шлюбу та інші події — становить важливу частину життєвого циклу. Тому демографічні параметри — статево-вікова структура, шлюбний стан, кількість дітей у сім'ї та їх вік і низка інших — помітно впливають на міграційні процеси й є одним з істотних критеріїв виокремлення груп населення при вивченні міграцій.

Рухливість різних груп населення, як вже зазначалося, не є однаковою. Міграцію, що розглядають з точки зору диференціації показників її інтенсивності за різними групами населення, називають диференційною міграцією. Її вивчення дає розуміння тих відмінностей, якими позначені міграційні взаємодії населень різних регіонів, окремих соціально-професійних, етнічних, вікових та інших груп.

При вивченні диференційної міграції так само, як і при дослідженні природного руху населення, в першу чергу вивчають відмінності у вікових групах населення. Вікові групи істотно розрізняються за рівнем міграційної рухливості, а за решти однакових умов рухливість усього населення тим вища, чим вища у ньому частка найрухливіших вікових груп. Вікова ж структура населення за нормальних обставин визначена режимом його відтворення. Таким чином, вплив через вікову структуру — один з аспектів впливу відтворення населення на міграційну рухливість.

Розрізняють показники міграційної рухливості й залежно від статі. Перевага чоловіків серед мігрантів, виявляється у багатьох країнах, але це не є універсальним правилом, і в окремих країнах у різні часи в міграційних потоках спостерігали підвищену питому вагу жінок. В Європі, наприклад, у минулому серед мігрантів переважали жінки, що дало підстави англійському досліднику XIX сторіччя Е.Рейвенстайну сформулювати емпіричні закони міграції, один з яких стверджував, що жінки більш схильні до міграцій, ніж чоловіки.

Рухливість населення залежить і від шлюбного стану, і від кількості дітей у сім'ї, хоча ці залежності не є такими однобічними, як, наприклад, зв'язок інтенсивності міграцій з віком. Не тільки міграційна рухливість може залежати від кількості дітей у сім'ї, але й кількість дітей, у свою чергу, може визначатися рівнем рухливості: часті переїзди сімей призводять, як правило, до відкладання народжувань, а зрештою й до зменшення їхньої кількості.

Міграційна рухливість впливає на інтенсивність процесів відтворення як відкритого, так і закритого населення. У відкритому населенні міграції безпосередньо змінюють його чисельність і склад. Особливо важливе значення мають зміни статево-вікової структури. Якщо серед мігрантів переважають чоловіки й спостерігається підвищена частка молодших груп працездатного віку (від 16 до 30 років), то це призводить до фемінізації населення та його постаріння у районах вибуття мігрантів і надмірної частки молодих чоловіків у районах вселення. Багаторічна міграція сільської молоді в міста України супроводжувалася протилежним ефектом. Уже у 1970 році у сільській місцевості був відзначений дефіцит жінок, обмежений рамками молодіжного контингенту (15—24 роки). Водночас у місті спостерігався надлишок жінок в усіх групах віком понад 15 років.

Зумовлена міграціями диспропорція статей ускладнює укладання шлюбів, що, у свою чергу, справляє вплив на інтенсивність процесу народжуваності як у місцях вибуття, так і у місцях уселення. У зв'язку з прискоренням постаріння населення у районах вибуття в них зростає смертність.

Міграції є одним з головних каналів соціальної мобільності населення. їх супроводжують зміни соціального статусу мігрантів, їх професії, культурно-освітнього рівня, способу життя. В результаті соціальних переміщень мігранти поступо- во прилучаються до зразків демографічної поведінки та відтво- рювальної моделі нової для них соціальної групи. На цей процес потрібно звичайно близько 10 років. Таким чином, міграції навіть усередині закритого населення виявляються потужним чинником змін у режимі відтворення населення загалом.

Міграції в Україні

Період зовнішньої міграції в Україні другої половини XVIII — кінця XX ст. обумовлений перебуванням більшої частини території України, а від 1945 р. всієї сучасної території України, під Росією. Це великою мірою визначало міграційний обмін України зі світом, мало важливе значення для перебігу етнічних та демографічних процесів на українських землях.

Економічна ситуація та політичні події на українських землях часто викликали еміграції окремих груп населення до різних країн. Зовнішня міграція характеризувалася великою за обсягом еміграцією українців та кримських татар, ще більшою й етнічно різноманітною імміграцією (в якій росіяни кількісно значно переважали інших), відчутною за наслідками еміграцією декотрих етнічних груп.

Після поразки Карла XII і Мазепи під Полтавою 1709 занотовано першу значну політичну еміграцію з України. Це так звана мазепинська еміграція, яка складалася із вищої козацької старшини і політичних діячів, як П. і Г. Орлики, А. Войнаровсь- кий, Г. Герцик й ін. Суто політичний характер мала еміграція невеликої кількості наукових і суспільних діячів з Наддніпрянщини в 1870-их pp. (M. Драгоманов, М. Зібер, С. Подолинсь- кий, Ф. Вовк й ін.). Загострення режиму після революції 1905 року викликало нову еміграцію з Наддніпрянщини до Галичини, Австрії, Швейцарії й інших країн.

Першою занотованою соціально-економічною еміграцією з української території, було переселення українців з південно-східної Пряшівщини до Бачки іБанату у XVIII ст.; вони тут дістали від австрійського уряду вільні землі та заснували перші українські оселі на території колишньої Югославії. Їх доповнили поселенці в Сремі з Пн. Пряшівщини у XIX ст. та в Боснії, куди прибуло з кінця XIX ст. близько 10 000 українських поселенців з Галичини. У 1892—93 pp. із східної частини Галичини й Буковини, під впливом агітації про дарування землі, будинків, реманенту виїхало до Росії близько 15 000 селян; більшість із них згодом повернулася, не знайшовши тих умов, яких очікували поселенці.

На останню чверть XIX ст. припадає початок масової еміграції українців: із українських земель в Росії вона була спрямована на схід, головним чином до Азії, із Австро-Угорщини — на захід, до Америки. В обох випадках причиною еміграції були нездорові соціальні і господарські умови, а насамперед аграрне перенаселення і слабка індустріалізація.

В 1870-их pp., коли в європейській частині Росії залишилося мало вільної землі, еміграція спрямовується до Азії, де українці застають вже поселенців з російських губерній, звідки переселення почалося раніше. Головні райони українського поселення в Азії були: на Далекому Сході Приамурський край, Пн. Туркестан та Пд.-Зх. Сибір. Назагал українці селилися в кліматичній смузі, подібній до України, і займалися хліборобством. Основну масу емігрантів на Схід дала Лівобережна Україна, переважно густо заселені Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Харківщина; слабкою була еміграція з Волині й Поділля.

Інтенсивніша українська еміграція до Азії починається в 1890-их pp. За 20 передвоєнних років вона охопила 2 000 000 осіб. Еміграція збільшилася під час будування сибірської залізниці (1891—1905) і становила у 1894—1903 pp. 42 000 осіб щорічно, потім зменшилася до 27 000 річно за час російсько-японської війни (1904—1905) і знову сильно піднеслася після війни (1906—1910 рр.). Еміграція з 9 українських губерній становила річно 202 000, а у 1909 — 290 000, себто 68% всього природного приросту населення. Назагал до 1914 р. постійно оселилося в Азії близько 2 000 000 українців.

Еміграція на Схід лише частково була організована і планована державою; в основному це був стихійний рух. Все-таки державні органи намагалися його контролювати і навіть сприяли йому, оскільки він був в інтересах Російської імперії (звільнення малоземельних районів, заселення великих неза- люднених областей, зміцнення Далекого


Сторінки: 1 2 3 4