Взаємозв'язок демографічного та соціально-економічного розвитку

Відтворення населення залежить від багатьох факторів, які визначають умови життя окремих людей та їхніх сімей у широкому розумінні. Під впливом цих факторів у людей формуються певні демографічні потреби, які реалізуються в їхній демографічній поведінці. У свою чергу характер, масштаби та інтенсивність демографічних процесів впливає на формування та зміни соціально-економічних умов.

Вивчення проблем взаємозв'язку економічних та демографічних факторів має давню історію. В докапіталістичну епоху проблеми взаємозв'язку демографічного й економічного розвитку розглядалися з позицій географічного детермінізму, тобто демографічна динаміка пояснювалася природною та біологічною обумовленістю. Для тих часів був характерний дещо спрощений підхід до проблеми співвідношення населення і ресурсів, допускалася як можливість перенаселення, так і недонаселення.

«У V ст. до н. е. китайський філософ Конфуцій вперше порушив питання про оптимальну чисельність населення в контексті можливості існування певного ідеального співвідношення між кількістю землі та населення.

Античні філософи Платон та Арістотель розглядали проблему перенаселення як найгострішу соціальну проблему, ставлячи її в залежність від забезпеченості земельними ресурсами» [42, с. 19].

Мислителі феодальної епохи теж надавали великого значення співвідношенню населення та ресурсів. При цьому одні з них вважали, що швидке збільшення кількості населення приведе до позитивних наслідків, інші, навпаки, застерігали від наслідків негативних. Представниками першої точки зору були Т. Мор, Т. Кампанелла, Ф. Аквінський. Пізніше послідовниками цих ідей були Т. Мен, А. Сера, С. Фортрей. Вони вважали, що основу могутності та багатства держави становить саме велику кількість населення, в тому числі трудове населення.

Водночас прихильники іншої точки зору (Д. Таунсенд, Р. Уоллес) у швидкому збільшенні кількості населення вбачали загрозу перенаселення.

У подальшому, на межі XVIII-XIX ст., щодо оцінки співвідношення збільшення населення та розвитку суспільства утвердився політико-економічний підхід. Класики політекономії (А. Сміт та Д. Рікардо) центральним аспектом збільшення кількості населення визначили економічний аспект, а саме, співвідношення кількості населення та відтворення робочої сили.

Ця проблема «визначила зміст сформульованого А. Смітом економічного закону збільшення населення як закону взаємозв'язку збільшення кількості населення й відтворення робочої сили: «Попит на людей, як і попит на будь-який інший товар, регулює виробництво людей, прискорює його, коли воно відбувається дуже повільно, стримує, якщо воно відбувається дуже швидко. Саме цей попит регулює й визначає розмноження роду людського в усіх країнах світу, в Північній Америці, Європі та Китаї; він обумовлює швидке розмноження людей в першій, повільне та поступове — у другій і утримує населення на стаціонарному рівні в Китаї» [42, с. 20].

Основними факторами, які визначають збільшення кількості населення, А. Сміт називав розміри залученої до сільськогосподарського обороту землі та ефективність її використання. Виходячи з цього та враховуючи обмеженість земельних ресурсів, Д. Рікардо зробив висновок про тиск населення на засоби існування. Основним висновком класиків політичної економії в цьому контексті стало твердження, що кількість населення та темпи його збільшення є своєрідною похідною від економічних і природно-кліматичних факторів.

Отже, динаміка економічного зростання і демографічного розвитку має суперечливий характер. В епоху промислового перевороту це знайшло вираження в теорії Т. Р. Мальтуса. За цією теорією причини соціальних бід, політичних потрясінь та екологічних катастроф пояснюються необмеженим збільшення населення, що зумовлюється біологічною природою відтворення населення. Основними положеннями теорії Т. Р. Мальтуса були «закон зниження продуктивності в сільському господарстві» та «принцип демографічного тиску на засоби існування». Основоположники марксизму пов'язували закономірності демографічного розвитку із законами соціально-економічного розвитку різних суспільних систем.

Промислова революція у другій половині ХІХ — першій половині ХХ ст., перехід від доіндустріальної економіки до індустріальної системи розвитку продуктивних сил зумовили суттєві зміни в демографічних процесах, а це, у свою чергу, вимагало поглиблення дослідження взаємозв'язків соціально-економічних та демографічних процесів. За таких обставин почала розвиватись теорія демографічного переходу.

«Схема демографічного переходу виникла на початку ХХ ст. завдяки узагальненню накопичених статистичних даних про демографічну динаміку у країнах Західної Європи. Сутність процесів демографічного переходу полягає у зміні типів відтворення населення від традиційного, що базується на високій народжуваності й високій смертності, а отже, швидкій зміні поколінь через низку перехідних етапів, до сучасного типу відтворення населення, який базується на низькій народжуваності та низькій смертності, що обумовлюють високу економічну ефективність поколінь.

Проте теорія демографічного переходу описує переважно еволюцію складників відтворення населення: народжуваності та смертності. Остаточної відповіді на питання, що є вирішальним у взаємодії економічної та демографічної систем — технічний прогрес і збільшення доходів на душу населення визначають демографічну динаміку чи, навпаки, збільшення населення є фактором зростання виробництва — вона не дає» [42, с. 22].

Особливості демографічної динаміки на сучасному етапі, як у світі загалом, так і в окремих країнах, значно посилює актуальність проблем взаємозв'язку соціально-економічного та демографічного розвитку. Нині практично загальновизнаним є те, що майбутнє світової цивілізації визначається насамперед «людським фактором». Тому необхідно враховувати вплив цього фактора на всі сфери життя суспільства, так само, як і вплив соціально-економічних та інших умов на стан індивіда та його демографічну поведінку. Нині в демографічній науці сформувалося кілька напрямків вивчення механізмів взаємозв'язку економічних та демографічних процесів.

У найбільш узагальненому вигляді можна сказати, що один з напрямків орієнтується на мікрорівень. Вихідним положенням для таких досліджень є передбачення наявності певних зовнішніх причин, які впливають на формування демографічних тенденцій. Отже, завдання полягає у виявленні цих причин, їх класифікації та кількісному визначенні сили їх впливу на інтенсивність демографічних процесів. Такий аналіз охоплює вивчення економіки домогосподарства, економічних аспектів шлюбно-сімейних відносин, народжуваності й тривалості життя.

Другим напрямком є дослідження на макрорівні. Об'єктом дослідження в цьому випадку є вплив на демографічні процеси культурного, політичного та економічного розвитку. Цей напрямок пов'язаний з розробкою макроекономічних теорій, обумовленою підвищенням інтересу, зокрема, до проблем державного регулювання соціально-економічного розвитку. Безпосередня реалізація цього напрямку проявилась у розвитку економіко-демографічного моделювання. Економіко-демографічна модель — це математично формалізована концепція функціонування економічної системи як єдиного цілого. Особливість таких моделей полягає в тому, що поряд з такими інтегральними показниками розвитку народного господарства, як сукупний суспільний продукт чи національний дохід, факторами економічного зростання розглядаються чисельність і структуру населення. Економіко-демографічні моделі показують, якою мірою взаємодія демографічного фактора з іншими змінними економічного процесу (нормою капіталовкладень, нормою накопичення, показниками ефективності) визначає темпи зростання економіки, що дає змогу отримати кількісну оцінку ролі окремих змінних у тенденціях розвитку економічної системи.

Не розглядаючи докладно економіко-демографічні моделі, зазначимо, що розвиваються вони в напрямку розширення кількості показників, взаємозв'язок між якими досліджується (наприклад, визначення взаємозв'язків між тенденціями народжуваності та споживанням, накопиченням, зайнятістю, доходом на душу населення тощо).

Складність дослідження взаємозв'язків між окремими процесами зумовлюється тим, що характер їх впливу не залишається постійним, а з часом змінюється. Наприклад, «вплив підвищення рівня доходу на душу населення на зниження смертності можливий доти, доки дохід не досягне певної величини, після чого його вплив на рівень смертності знижується. Накопичення на душу населення збільшується лінійно із збільшення доходу на душу населення, доки останній не досягне високих рівнів, коли подальше його збільшення не може змінити норми накопичень. Народжуваність визначається ширшим колом факторів, але до певного моменту переважає прагнення до збільшення кількості дітей в сім'ї. Після досягнення цього моменту при подальшому збільшення доходів народжуваність зменшуватиметься [42, с. 26].

Загальний висновок макроекономічних теорій зводиться до економічної невиправданості високих темпів збільшення кількості населення у слаборозвинених країнах.

Досвід свідчить, що необхідно враховувати демографічні фактори у розробці соціальних і економічних програм.

Одним із прикладів взаємозв'язку демографічних характеристик та економічних категорій може бути формування робочої сили. Остання є тією частиною населення, яка фактично бере або може брати участь у виробництві товарів і послуг. Конкретна кількість робочої сили визначається кількість населення, його віково-статевою структурою та повіковими коефіцієнтами участі. Оскільки кількість населення та його віково-статева структура залежать від народжуваності, то темпи народжуваності слід розглядати як одну з найважливіших детермінант кількості робочої сили, а відтак і пропозиції робочої сили на ринку праці.

Повікові коефіцієнти участі характеризують ступінь участі в безпосередній трудовій діяльності певних вікових груп. Зміни цього показника зумовлюються відмінностями в рівнях повікової народжуваності, які є демографічними характеристиками. Крім того, коефіцієнт участі залежить від складу сім'ї, шлюбного стану. Конкретні рівні коефіцієнтів участі можуть залежати також від інших обставин: економічної кон'юнктури, зміни орієнтації економіки на розвиток сфери послуг, стану здоров'я населення, умов отримання освіти тощо.

Вивчення зв'язку рівня народжуваності і зайнятості на мікрорівні (на рівні окремої сім'ї) зводиться до встановлення залежності між зайнятістю жінки в домашньому господарстві та суспільному виробництві й кількістю дітей у сім'ї. Спеціальні дослідження показують, що в середньому найбільші витрати пов'язані з народженням першої дитини. За даними щодо США «зниження зайнятості матерів на виробництві спостерігається