Вибіркові обстеження населення

План

1. Вибіркові обстеження населення

2. Поточний статистичний облік населення

Ще одним додатковим, але надзвичайно важливим джерелом даних про населення і демографічні процеси є спеціальні вибіркові обстеження. Вибіркове обстеження охоплює лише частину населення (обов'язково встановлюється відсоток вибірки). Такі обстеження населення іноді проводять й у період між переписами (мікропереписи). Звичайно вибіркові обстеження покликані докладно вивчити конкретне демографічне явище: народжуваність, зайнятість, міграцію та ін.

їх перевага головним чином, полягає в тому, що програми спеціальних вибіркових обстежень є набагато детальнішими і глибшими, ніж програми переписів населення. До того ж, такі мікропереписи є значно дешевшими, ніж організація самих переписів і вимагають менше часу на збирання і обробку даних. Вони дозволяють глибоко і всебічно досліджувати багато питань демографічних змін та їх факторів, одержувати інформацію, що іншими способами одержати просто неможливо. От чому такі обстеження, засновані на вибірковому методі, одержали велике поширення у світі, у т.ч. і в нашій країні.

Варто мати на увазі, що під словом «обстеження» демографи звичайно мають на увазі зовсім різні процедури: з одного боку, мова йде про традиційні для статистики операції зі збирання інформації з того чи іншого питання або проблеми, у яких вибірковий метод може застосовуватися, а може і не застосовуватися. З іншого ж боку, мова часто йде про власне соціологічні дослідження, у яких застосування вибіркового методу і методу опитування є обов'язковим. Саме по собі слово «обстеження» в останньому випадку є, скоріше, даниною статистичній традиції, ніж терміном, що відбиває суть справи.

Розходження між статистичним обстеженням і соціологічним дослідженням мають принциповий характер, оскільки в першому випадку мова йде про збір інформації про факти (події, характеристики та ін.) і лише в другу чергу про думки (т.зв. «статистика думок»).

В другому ж випадку мається на увазі глибоке всебічне дослідження комплексного характеру, спрямоване на виявлення не тільки зовнішньої сторони досліджуваного явища, але і його рушійних сил, як зовнішніх (фактори), так і внутрішніх (потреби, установки і мотиви відповідної поведінки). Цю принципову різницю не слід забувати, говорячи про «обстеження». У сучасній демографії застосовуються і взаємодоповнюють один одного як обстеження в традиційному статистичному змісті, так і соціологічні дослідження.

Демографічні обстеження мають уже досить тривалу історію. Перші спроби їх проведення сягають 20-30-х рр. минулого століття. Одне з перших обстежень думок про обсяг родини було проведене демографами Харківського університету під керівництвом С. Томіліна (1877- 1952) ще в 1927 р.

У США Інститут суспільної думки Геллапа почав у 1936 р. регулярні опитування про ідеальні розміри сім'ї за загальнонаціональною вибіркою. Відомості цих опитувань за кілька десятиліть дозволили оцінити, якою мірою зменшилися уявлення американців про ідеальне число дітей у родині. Ідеальне число дітей — уявлення індивіда про найкраще число дітей узагалі, без обліку конкретної життєвої ситуації й особистих переваг. Бажане число дітей — число дітей, що індивід хотів би мати у своїй родині, виходячи з власних схильностей. Очікуване число дітей — число дітей, що індивід має намір мати у своїй родині, з огляду на конкретну життєву ситуацію й особисті переваги.

Новий розвиток обстеження думок про розміри родини одержали вже після другої світової війни. У1955 і 1960 рр. у США були проведені два репрезентативних для населення всієї країни опитування, відомі як «дослідження розвитку американської родини» (GAF-1 і GAF-2). У цих дослідженнях уперше поряд з ідеальним числом дітей, виявлялися думки також про очікувані і бажані числа дітей. У ті ж роки аналогічні опитування були проведені ще приблизно в 30 країнах.

В СРСР обстеження думок про обсяг родини відновилися після тривалої перерви в 60-і роки XX в. Співробітниками Відділу демографії НДІ ЦСУ СРСР у період 1966-1984 р. на базі бюджетної мережі було проведено 8 обстежень, результати яких опубліковані в ряді монографій і статей. Аналогічні дослідження проводилися й іншими авторами. Усього за 60-80-і рр. минулого століття було проведено кілька десятків такого роду опитувань у різних регіонах СРСР. Демографічні обстеження проводяться також і на міжнародному рівні. Серед них найбільш відоме Всесвітнє обстеження народжуваності (WFS), проведене в 1974-1982 рр. Міжнародним статистичним інститутом і Міжнародним союзом з вивчення проблем народонаселення в 41 країні, що розвивається, і 21 економічно розвинутих країнах.

У колишньому СРСР з 1970 р. суцільний перепис населення почали сполучати з вибірковим. При такому сполученні на питання програми перепису відповідали всі опитувані, а на визначену групу питань лише 25% постійного населення.

Поточний статистичний облік населення

Крім переписів і вибіркових обстежень, у більшості країн ведуть поточний статистичний облік населення, головна мета якого — одержати дані про природний рух населення і міграції. Відомості про народження і смерті, шлюби і розлучення реєструють у системі записів (реєстрацій) актів громадянського стану (РАГС), і це дає можливість мати уяву про відповідний демографічний процес за допомогою тих чи інших статистичних показників. Узагальнені матеріали такої реєстрації віддзеркалюють, як відомо, поточний облік природного руху, а відомості про кількість прибулих і вибулих — поточний облік міграції. При реєстрації враховуються і деякі характеристики людей, з якими відбулися демографічні події. Наприклад, реєструється не лише факт народження, але й рік народження матері, її громадянство тощо, не тільки факт смерті, але й вік та інші ознаки померлого. Завдяки цьому можна визначити, в яких групах населення відбулися ці події.

Обов'язкову реєстрацію народження дитини здійснюють відділи (бюро) РАГСу виконавчого комітету районної міської ради народних депутатів або виконавчі комітети селищної, сільської ради народних депутатів.

Реєстрація народження дітей, які народилися в експедиції, на судні, полярній станції та в інших віддалених чи відособлених місцях, де немає органів реєстрації актів громадянського стану, провадиться за місцем проживання батьків або одного з них не пізніше трьох місяців від дня їх повернення.

Виходячи зі змісту ст.201 КпШС України, зазначимо, що реєстрація народження дітей громадян України, які проживають поза межами України, провадиться в консульських установах України.

Реєстрацію народження провадять за місцем проживання дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них. У тому випадку, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, народження може бути зареєстроване за місцем проживання особи, яка визнала себе батьком дитини, якщо водночас із заявою про народження подається заява про визнання батьківства.

Заява про реєстрацію народження дитини повинна бути подана батьками чи одним з них в усній або письмовій формі не пізніше трьох місяців з дня народження дитини, а при народженні мертвої дитини — не пізніше трьох діб.

Реєстрація народження дитини провадиться при пред'явленні:

а) довідки лікувального закладу про народження дитини. За певних обставин, скажімо, при народженні дитини вдома без подання медичної допомоги, факт і час народження повинні бути підтверджені підписами двох свідків із зазначенням їх прізвища, імені, по батькові та місця проживання;

б) документів, що посвідчують особу батьків (одного з батьків);

в) документа, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про одруження, заява матері, спільна заява матері та батька або рішення суду про встановлення батьківства).

Реєстрація смерті особи провадиться відповідно до правил, зазначених у ст. 169-172 КпШС України.

Важливим завданням поточного статистичного обліку є також вивчення міграції. Облік зовнішніх міграцій не являє собою особливих труднощів, оскільки перетинання державних кордонів у більшості випадків сполучене з виконанням визначених формальностей. Внутрішню ж міграцію враховувати досить складно, а в багатьох країнах, де територіальні переміщення людей не пов'язані з виконанням будь-яких формальностей, зумовлених паспортним режимом, і де немає системи реєстрів населення, облік міграції взагалі відсутній.

З радянських часів адміністративно-дозвільною формою регулювання міграції населення була прописка, запроваджена ще в 1932 році. Рішенням Конституційного Суду України від 14 листопада 2001 року її було скасовано.

11 січня 2002 року Президент України підписав Указ «Про запровадження реєстрації громадян як повідомляючої системи обліку населення». На основі цього Указу Кабінет Міністрів

України затвердив Постанову №35 від 16.01.2003 року «Про затвердження Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання». 9 січня 2004 року набув чинності Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні».

У чому ж відмінності між пропискою та реєстрацією? За своєю юридичною природою прописка мала адміністративно-дозвільний характер, у той час як реєстрація — повідомляючий. При реєстрації, коли людина вільно обирає місце проживання, головною метою є забезпечення постійного юридичного зв'язку між особою і державою для можливості виконання взаємних прав і обов'язків. Прописка виконувала функцію закріплення населення за певною адміністративною одиницею через систему територіальних лімітів (потрібні дозволи житлово-побутових комісій, місцевих адміністрацій тощо). При реєстрації, якщо є підстави для вселення та проживання, подібні дозволи не потрібні. Реєстрація здійснюється за згодою власника житла, що дає право людині на проживання у певному