Демографічні прогнози: поняття і види

Бажання зазирнути у майбутнє — одна з людських рис. Тому спроби передбачення майбутньої чисельності населення сягають часів Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Зараз демографічні прогнози є невід'ємною частиною управління державою і приватним бізнесом. Використання електронної техніки і розквіт математично-статистичного моделювання, безумовно, були факторами зростання ролі демографічних прогнозів.

Демографічний прогноз — це обґрунтоване передбачення головних параметрів руху населення та майбутньої демографічної ситуації: чисельності, статево-вікової, сімейної та інших структур населення, процесів природного, механічного і соціального руху населення . Прогноз ґрунтується на певних гіпотезах стосовно динаміки демографічних процесів і соціально- економічних умов життя населення. Проте сам термін «прогнозування населення» має декілька тлумачень. Різні класифікації прогнозів існують через різні методи прогнозування, контингенти прогнозів ( чисельність всього населення чи його структурних груп ), час, на який вони обраховуються, цілі, заради яких оцінюють майбутнє, та ін.

З точки зору часу, прогнози, як правило, поділяють на короткострокові, середньострокові і довгострокові. Не існує універсальних обґрунтованих критеріїв визначення оптимально- го горизонту прогнозування для демографічних прогнозів. Демографічні явища характеризуються повільною мінливістю. Тому найбільш точними прогнозами вважаються 5 — 10 -річні прогнози, тобто короткострокові. Зрушення у рівнях народжуваності, що доведено емпірично, можуть відбутися, коли молодші покоління досягнуть дітородного віку. Практично це спостерігається кожні 25-26 років, що дорівнює довжині покоління (середньому віку матері при народженні дітей). Тенденції зміни смертності ще стабільніші. На відміну від процесів природного руху, міграції є більш мінливими, з коротшими циклами змін, і переважно вони складають основну проблему прогнозування.

На думку Б. Урланіса, середньостроковим прогнозом вважається горизонт — 15 — 20 років, а довгостроковим — 30 — 50 років. А. Боярський висловлює іншу думку, вважаючи довгостроковим прогнозом прогноз на 20 років. Довгострокове і екст- радовгострокове прогнозування тісно пов'язані з аналізом глобальних проблем. Значну роль у розумінні й формулюванні глобальних проблем сучасності відіграла діяльність Римського клубу, провідне місце в доповідях якого займав аналіз демографічної, енергетичної, сировинної, продовольчої та екологічної проблем з точки зору перспектив розвитку людства.

Безперечно, демографічні прогнози на період, що перевищує 15 -20 років, являють неабиякий інтерес. Проте зі збільшенням прогнозованого періоду послаблюється інерція та вплив стійких тенденцій розвитку. Тому такі прогнози за сутністю — прогнози-здогадки. Прогнозування населення на довгу перспективу має великий досвід помилок, що відзначало багато демографів (Б. Урланіс, А. Боярський, Д. Валентей, І. Венецький, О. Волков та ін ).

З точки зору методології прогнозів, а саме використання математико-статистичних методів у прогнозуванні, найбільш розгорнуту схему типологізації прогнозів представив А. Боярський (див. мал.9.1.).

Таким чином, з технічної точки зору всі методи прогнозування можна звести до екстраполяційних, що використовують засоби графіки і математичні функції (лінійні, показникові, параболічні , логістичні криві та ін.); експертних (евристичних), що базуються на компетентності та досвіді прогнозиста (екс-

перта ) та його фантазії й здоровому глузді; аналогових, коли майбутня траєкторія розвитку одного об'єкта прирівнюється до минулої динаміки іншого об'єкта, який перебуває на вищому ступені розвитку. Всі ці методи спираються лише на досвід минулого.

Прогнози населення можна також розглядати ще й за такими видами: екстраполяційні прогнози, в яких враховуються тенденції минулого і на цій основі робиться припущення про переймання їх у майбутньому; і концептуальні прогнози, що обґрунтовують бажану траєкторію демографічного розвитку і ту систему заходів, при реалізації якої даний розвиток можливий. Концептуальні прогнози потребують розробки гіпотез про нову форму кривої, її теоретичне обґрунтування, тимчасом як екстраполяційні прогнози базуються лише на емпіричних кривих.

Ще одним повним і оригінальним визначенням прогнозу, з точки зору сфери застосування, на нашу думку, є визначення А. Романюка. Демографічне прогнозування може розглядатися як передбачення, моделювання і перспективний аналіз.

Демографічний прогноз як передбачення народився зі спроби знайти закономірність еволюції населення. Дійсно, тривалий час вважали, що еволюція людського суспільства відбувалася за законами, подібними до законів фізичного світу; вченим того часу необхідно було відкрити ці закони і застосовувати в практиці (геометрична прогресія Мальтуса, логістична крива Пірла-Ріда). Для обґрунтування демографічного прогнозу як передбачення треба врахувати три теоретичні структури. Перша допускає існування загального закону народонаселення, друга — статистичних закономірностей і третя ґрунтується на ймовірній, або стохастичній концептуалізації демографічних подій. Соціальні процеси, на відміну від деяких природних процесів, еволюційні, неповторні, а отже, не завжди можуть бути передбачуваними. Надто часто непередбачувані події (поява такої хвороби як СНІД, аварія на ЧАЕС і т. п. ) руйнують соціально-демографічні тренди. У сучасному світі зміни відбуваються зі зростаючою швидкістю, і вони все більшою мірою викликані свідомим втручанням людини. І хоча соціальний процес невизначений і незакономірний, він проте не є хаотичним. У ньому наявні порядок і послідовність, зумовлені цілеспрямованою діяльністю людини. Окрім випадковості та необхідності, як у біології, соціальні процеси містять у собі волю людей, які намагаються формувати майбутнє за своїм бажанням. Випадковість, необхідність, воля — ось три елементи створення і руйнування, сталості і змін, адаптації і скостеніння. Випадковість примушує певну ситуацію розвиватися непередбаченим шляхом; у необхідність може потрапити якийсь фактор, що надалі визначає інші на макро- і мікрорівнях; воля замінює пасивні елементи на активних осіб, здатних виробляти і здійснювати конкретну програму дій. Таким чином, соціальний процес не є детермінованим, або результатом вільної волі, або абсолютної випадковості, скоріше за все він є поєднанням їх. Тому демографічний прогноз як передбачення є досить ймовірним.

Другий тип демографічного прогнозування — моделювання, теж пройшов довгий історичний шлях. Зараз цей тип прогнозів використовують як аналітичний засіб для прийняття урядових рішень і в оцінці демографічної політики. Моделювання нейтральне щодо прогнозування: при побудові моделей не ставлять завдання передбачити майбутнє. Демографічне моделювання — це чисельність варіантів, з яких можна вибирати потрібний, враховуючи мету і технічну складність. Моделювання може бути «орієнтоване на процес» та «орієнтоване на ціль». У першому випадку моделі видають результат—наприклад, чисельність населення та його вікову структуру. Такі моделі використовують для оцінки результатів конкретної демографічної політики.

У моделях другого типу спочатку встановлюють певну демографічну ціль, а потім проводять моделювання, щоб визначити оптимальне сполучення факторів, або шляхів, що ведуть до цієї мети. Такі моделі можуть бути «одноцільовими « і «багатоцільовими». Як великомасштабні та багатомірні конструкції вони вимагають надзвичайно складних режимів роботи ЕОМ , введення багатьох демографічних і соціально-економічних факторів, значної статистичної бази. Як правило, багатоцільові моделі з метою вивчення довгострокових наслідків взаємодії багатьох факторів є колективною працею демографів, економістів, соціологів, окремих відділів науково-дослідних інститутів. Одна з таких відомих моделей глобального розвитку людства побудована Медоузом, Форрестером та співробітниками Масачусетського технологічного інституту.

Третій тип демографічного прогнозу — перспективний аналіз, являє собою складніше явище, ніж передбачення і моделювання, оскільки він включає не лише деякі спільні з ними елементи, але й певні специфічні риси. Метою вказаних прогнозів є головним чином, з'ясування демографічних тенденцій. В основі цієї концепції прогнозів лежить аналітична правдоподібність, вірогідність. Арґументи, наведені для обґрунтування прогнозних припущень, повинні бути переконливими як для професійних виконавців, так і для користувачів. Не можна випускати з поля зору той факт, що прогнозування є не лише суто теоретичним заняттям. Слід урівноважувати ощадливість з ефективністю, якість із своєчасністю. З одного боку, кількість аналізованих параметрів повинна бути зведена до мінімуму, щоб зменшити експлуатаційні витрати. З другого боку, відібрані параметри мають бути аналітично вартісними.

З накопиченням фактів про ненадійність демографічного прогнозування прогнозисти усвідомили потребу обрахування декількох серій прогнозів, так би мовити — використання альтернативних припущень про розвиток демографічних процесів. Існують різні назви для позначення варіантів прогнозу: мінімальний варіант (песимістичний, слабкий); максимальний варіант (оптимістичний, сильний ), середній (реалістичний) варіант. Розв'язання будь-якої прогностичної задачі потребує з одного боку вибору методологічного підходу, а з іншого — розробки серії гіпотез.

Гіпотези — це припущення найбільш вірогідних змін існуючих тенденцій, теоретичне обґрунтування майбутнього розвитку прогнозованого явища. Обрані гіпотези, як правило, зумовлюють використання того чи іншого методу прогнозування. Найпоширеніший метод обрання гіпотези базується на обґрунтуванні минулих тенденцій демографічних процесів і виявленні майбутньої динаміки за існуючою траєкторією. Така гіпотеза передбачає використання екстраполяційних методів. Більш складним є концептуальний підхід, який передбачає і обґрунтовує зміни існуючих траєкторій через певні вірогідності змін у соціально-економічній (екологічній, культурологічній і т. п. ) ситуації.

Системний, комплексний, поведінковий підхід — загальнотеоретичні передумови прогнозування демоекономічних процесів. Методологія прогнозування населення, чи його певних контингентів, для країни в цілому і для її окремих регіонів не може бути єдиною через своєрідність національно-культурного та територіального розвитку. Таку специфіку враховують в економічній географії та економічній кібернетиці.

Завдяки дослідженням, головним чином економгеографів школи Н. Баранського та сибірських вчених школи Г. Пру- денського, у науковий