Демографія. предмет і методи дослідження

План

1. Об'єкт і предмет демографії

2. Методологічні засади демографії

3. Міжпредметні зв'язки демографії

Об'єкт і предмет демографії

Демографія належить до числа наук, що вивчають населення (народонаселення). У більшості демографічних праць терміни «населення» і «народонаселення» використовуються як синоніми. Під народонаселенням, або населенням, у демографії розуміють сукупність людей, що проживають на певній території (від усієї земної кулі до маленького району).

Демографія — це наука, що досліджує закономірності відтворення населення. Під відтворенням населення мають на увазі постійне оновлення населення внаслідок природного руху (народжень і смертей), механічного руху (міграцій — пересувань людей з однієї території на іншу) і соціального руху (переходів людей з одних станів в інші).

Слово «демографія» утворене з грецьких демос — народ і графо — пишу, тобто буквально може бути перекладене як народо- опис. Уперше термін «демографія» для позначення науки про відтворення населення застосував французький вчений А. Гійяр у роботі «Елементи статистики людини, або Порівняльна демографія» (1855 р.). У 1871 р. німецький статистик Е. Енгель запропонував розрізняти дисципліни: «демологію» (від грецьких демос і логос слово, навчання) і «демографію». На думку Е. Енгеля, перша з них повинна розкривати сутність процесів, що відбуваються в населенні, а інша — лише описувати їх. Од- нак такии розподіл не був схвально сприинятии, і за всією наукою закріпилася назва «демографія». Утім, іноді демологією позначають одну з галузеИ демографічної науки — теоретичну демографію.

Набагато ширше в XIX ст. при вивченні населення застосовували термін «статистика населення». Треба визнати, що демографія дійсно зароджувалася на базі статистики і лише потім у результаті спеціалізації виділилася в самостійну науку. Що ж стосується статистики населення (або демографічної статистики), то цією назвою нині позначають окрему галузь знання, що водночас є частиною демографії і статистики. Ця галузь фактично є застосуванням статистичних методів дослідження при збиранні, обробці И аналізові даних про населення (Иого чисельності, структури, розміщення, відтворення). Утім, нерідко під демографічною статистикою розуміють саму сукупність числових даних про населення і демографічні процеси, а іноді і практичну діяльність щодо збирання, обробки И аналізу даних про населення.

Статистика населення, крім власне статистичних методів, використовує також і суто демографічні. З іншого боку, загальна демографія у своїх дослідженнях широко звертається до статистичних методів і користується матеріалами, що дає статистика населення. Так само як і статистика, демографія вивчає в першу чергу кількісні закономірності розвитку населення і Иого кількісні характеристики. Правда, останнім часом певну увагу в демографії почали приділяти і якісним характеристикам населення. З'явилося навіть спеціальне поняття «якість народонаселення», що включає в себе цілу систему характеристик населення (освітніИ рівень, професіИна структура, стан здоров'я та ін.).

Як самостіИна наука демографія оформилася в другіИ половині XIX ст., хоча зародки її з'явилися набагато раніше. Предтечею демографії традиціИно вважають Дж. Граунта (J.Graunt), автора книги «Природні і політичні спостереження, зроблені за бюлетенями смертності» (Лондон, 1662). Якщо попередні роботи про населення містили лише абстрактні міркування, то Дж. Граунт у своєму дослідженні використовував статистичні матеріали бюлетенів смертності (що публікувалися в Лондоні з 1629 р.) і дав їх глибокиИ науковиИ аналіз, якиИ дозволив Иому визначити деякі біологічні і соціально-економічні фактори смертності. Крім того, на основі статистичного матеріалу він виявив ряд демографічних закономірностей, таких, наприклад, як співвідношення хлопчиків і дівчат серед немовлят, частку чоловіків і жінок у населенні, рівні повікової смертності, розходження показника смертності в містах і сільській місцевості та ін. Дж. Граунт першим склав таблицю смертності.

Дослідження Дж. Граунта продовжив його друг і послідовник В. Петті, який започаткував школу так званих політичних арифметиків. З найбільш відомих європейських дослідників, що здійснювали в XVII-XVIII ст. аналіз статистичних даних про населення, можна назвати Е. Галлея і I. Зюссмільха. Дослідження населення в Україні пов'язані з іменами К. Зиновієва, Г. Но- вицького, О. Ригельмана. У Росії першим до демографічних сюжетів звернувся М. Ломоносов.

На рубежі XVIII і XIX ст. великий резонанс викликала книга англійського священика Т. Мальтуса «Дослідження про закон народонаселення». У цій праці Т. Мальтус (Th. Malthus) висловив велике занепокоєння з приводу існуючих тенденцій демографічного розвитку. Відправним моментом його роботи був постулат про невідповідність між можливостями росту населення, з одного боку, і наявними в розпорядженні людей засобами до існування — з іншого. Хоча не всі положення концепції Т. Мальтуса сьогодні можуть бути прийняті, його безсумнівною заслугою є доказ залежності людини від навколишнього середовища, залежності, що безпосередньо випливає з потреб людини в засобах існування. Дуже важливим є і те, що Т. Мальтус привернув увагу дослідників і широкої громадськості до показників росту чисельності населення і порушив питання про можливості його регулювання, зокрема про необхідність планування народжуваності. !деї Т. Мальтуса вплинули на розвиток науки про населення в XIX ст.

У XIX ст. продовжувалося подальше нагромадження емпіричних даних, великих успіхів було досягнуто в розвитку системи обліку населення й в аналізі різних статистичних матеріалів. Найбільший інтерес у вчених викликали показники смертності, оскільки вони в той час дуже сильно коливалися. Почалося вивчення й інших демографічних процесів. Розвиток демографічних досліджень привів до того, що в другій половині

XIX ст. з'явилася потреба в розв'язанні деяких теоретичних проблем, зокрема розгорнулася дискусія про предмет демографії. Саме в цеИ період, як уже вказувалося, було запропоновано і саму назву для цієї науки.

У західно- і центральноєвропеИських країнах помітниИ внесок у розвиток демографії в минулому сторіччі внесли А. Кетле (Бельгія), А. ГіИяр (Франція), Г. МаИр (Німеччина), У. Фарр (Англія) К. Герман, П. Семенов-Тян-ШанськиИ, А. Чуп- ров, Ю. Янсон (Росія), в Україні — М. Маркевич, В. Каразін, І. Ланг, О. ПавловськиИ та інші вчені.

У XX ст., особливо в другіИ Иого половині, інтерес до демографічних проблем різко зріс. З одного боку, він був зу- мовлениИ пропагандою контролю над народжуваністю, з іншого боку — приИняттям у Франції, а пізніше И в інших країнах законів, що заохочують народжуваність. Поряд з подальшим розвитком ідеИ, висловлених ще в попередньому сторіччі, у XX ст. у науці з'явилися і нові демографічні концепції. Нововведенням порівняно з XIX ст. було, зокрема, вивчення зв'язків між демографічними і соціальними характеристиками, а також між демографічними фактами та історичними подіями.

Широкого розмаху набули дослідження, що мали на меті виявити залежність демографічних характеристик від особли- востеИ і рівня історичного розвитку. Відзначалися розходження природного відтворення населення в примітивних, доіндус- тріальних та індустріальних суспільствах, визначалися особливості демографічної поведінки міського і сільського населення. Закордонні дослідники наголосили на необхідності вивчення відповідності чисельності населення рівневі соціально-економічного розвитку. Виходячи з цього, вважали вони, повинні регулюватися темпи зростання населення.

Об'єктом особливого аналізу в XX ст. стала статистика народжуваності: виявлялися її розходження по регіонах, оцінювався вплив на показники народжуваності таких факторів, як професія, соціальна приналежність, релігія та ін. Останнім часом дослідники звертають усе більшу увагу на те, як впливає на демографічні показники екологічна ситуація.

Із закордонних учених-демографів, що плідно і ефективно працювали в XX ст., слід назвати Дж. КеИнса, А. Сові, У. Фог- та, Дж. Хакслі, Ф. Осборна, Г. Борстрома, Дж. Роббінса, П. Ер- ліха, Г. Тейлора, Р. Пресса.

За часів СРСР варто згадати серйозні дослідження, здійснені М. Птухою, Ю. Корчак-Чепурківським, С. Ново- сельським, В. Паєвським, О. Квіткиним, А. Боярським, Б. Ур- ланісом, Д. Валентеєм, А. Квашею.

Сучасні центри демографічних досліджень в Україні пов'язані з Iнститутом економіки НАН України (В. Стешенко, В. Піску- нов, О. Хомра, Л. Чуйко), Радою з вивчення продуктивних сил України (Е. Лібанова), Національним інститутом стратегічних досліджень (С. Пирожков), Шститутом економічного прогнозування НАН України (А. Ревенко).

Методологічні засади демографії

Як і будь-яка інша наука, демографія має свій визначений комплекс прийомів. Сюди входять як загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення й ін.), так і спеціальні методи демографії і деяких суміжних з нею наук.

Демографічні процеси ще здавна були й продовжують залишатися одним з головних об'єктів застосування статистичних методів. Масовий характер демографічних явищ, більш- менш стійка їх закономірність, порівняна легкість спостереження демографічних подій — все це складало підґрунтя для розвитку статистики, не кажучи вже про практичну необхідність вивчення населення. Без статистичних методів опис і аналіз демографічних процесів є неможливим.

Дійсно, демографічні процеси як масові явища, що складаються з множини випадків народжень, смертей, міграцій, шлюбів і т. п., доволі однорідні, оскільки мова йде про переходи осіб з одного демографічного стану в інший. I хоч кожна людина та її життя єдині й неповторні, завжди можна виділити досить однорідну й достатньо чисельну групу осіб, схожих за виявленням у них певних ознак, і вважати несуттєвими розбіжності між ними стосовно інших ознак. Тому демографічні події можна розглядати як