Джерела даних про населення і демографічні процеси

Всю первинну інформацію про населення одержують за допомогою переписів населення, вибіркових обстежень населення та поточного обліку демографічних подій.

Переписи населення

Перепис населення — основне джерело інформації про населення. Переписом населення називають спеціально науково організовану операцію, метою якої є отримання вірогідних да-них про чисельність, склад і розміщення населення території (країни) на певний момент часу.

Перепис населення проводять для того, щоб знати, скільки нас, які ми та скільки нас буде. Його дані в подальшому широ-ко використовують для багатьох економічних, соціальних цілей.

Так, наприклад, відповідно до статті 16 Закону України «Про вибори народних депутатів», 225 одномандатних округів Центральна виборча комісія створює з приблизно однаковою кількістю виборців у кожному окрузі. Далі в цій статті підкрес-люється, що орієнтовна середня кількість виборців визна-чається ЦВК «на основі даних центрального органу виконав-чої влади з питань статистики», тобто Держкомстату України. Відхилення кількості виборців в одномандатних округах, як правило, не може перевищувати десяти відсотків орієнтовної середньої кількості виборців в одномандатних округах. А стат-тя 2 закону визначає, що право голосу на виборах мають гро-мадяни України, котрим на день виборів виповнилося вісімнадцять років.

Отже, має бути відома чисельність громадян України 18- річного віку і старших, їх розподіл по регіонах та інших, мен-ших адміністративно-територіальних одиницях. Без перепису населення повною мірою дотриматися всіх цих, безумовно, не-обхідних і важливих вимог виборчого законодавства практич-но неможливо. На підставі поточних оцінок чисельності й віко-вої структури населення необхідні дані можна одержати лише по регіонах і великих містах.

Дані перепису потрібні і для точніших прогнозів. Зменшен-ня загальної чисельності населення, яке розпочалося в Україні з 1993 року, викликає тривогу й занепокоєння у країні. А про-гнозоване демографами ООН подальше зниження чисельності населення — на 2015 рік до 43,3 млн. чоловік, не кажучи вже про наведену песимістичну оцінку в 10 млн., зроблену в Раді з вивчення продуктивних сил НАН України, перетворюється на серйозну національну проблему.

Важливе значення мають дані перепису для обгрунтова-ності пенсійної реформи в Україні. Вона вимагатиме точніших і більш розгорнутих даних про вікову структуру населення в нинішній і прогнозований період, зокрема за статтю, окреми-ми професіями та спеціальностями. Перепис дозволяє уточни-ти чисельність і структуру працюючих і економічно активного населення країни, її регіонів.

Історія переписів населення

Сучасні переписи населення мають багатовікову перед історію. Перші згадки про переписи населення з'явилися у 3800 р. до н.е. у Вавилоні та у 3000 р. до н.е. у Китаї. Обліки населення здійснювалися також у Стародавній Греції, Японії, Стародавньому Римі, Месопотамії. У Стародавньому Римі пе-реписи називали цензами, громадяни повинні були підтверд-жувати свої відповіді клятвами. Тодішня мета переписів була досить прагматична — одержати відомості, необхідні для стя-гування податків і визначення чоловіків, придатних для військової служби. Перші обліки населення з податковою ме-тою проводилися в Київській Русі і на Новгородській Землі ще в VIII столітті.

За часів феодалізму переписи населення не мали система-тичного і суцільного характеру. На Русі облік населення почав-ся з часів татарської навали — під облік підпадали господарства — «дими» для обкладення даниною. Зокрема, такі обліки були проведені в 1245, 1257, 1259 і 1273 р.р.

Так, у 1245 році з наказу Батия було пораховано населення в Київському і Чернігівському князівствах, для чого були при-слані спеціальні «численці із татар», або їх ще називали «Баска-ки». Як правило, після кожного такого обліку населення відбу-вався черговий збір данини. Руський народ, знеможений та-тарським ярмом, неодноразово повставав проти таких переписів.

Після подолання татарського ярма, при створенні центра-лізованої Російської держави, обліки населення стали набува-ти все більшого значення. В 1646 і 1678 роках в Московській державі були проведені обліки з досить широким охопленням населення, що одержали назву подвірних переписів. Проте, і ці переписи враховували тільки чоловіків податкових прошарків. У 1710 році здійснено спробу порахувати все населення, вклю-чаючи жінок.

З XVII ст. одиницею оподаткування стає господарство «двір», а облік населення називали подвірними переписами. За наказом Петра I з 1718 року почали збирати відомості про кількість чоловічого населення. За наступних три роки були складені списки — «сказки», які ще через три роки зазнали пе-ревірки — ревізії. З тих пір облік населення в Росії називали ре-візіями, які проводилися протягом півтори сотні років. Загалом проведено десять ревізій, остання — 1857—1860 рр. Ревізії лише умовно можна порівнювати з переписом, тому що проводили-ся вони з метою визначення чисельності населення. Головний недолік ревізій і відмінність їх від перепису полягає в тому, що терміни проведення ревізій були різними і розтягнутими. Перша ревізія була проведена з 1720 до 1722 р., а остання розпочалася в 1857 році і закінчилася в 1860 р.

З початком становлення національних держав, капіталі-стичних відносин потреба в удосконаленні обліку населення зростала. Перший перепис на території Північної Америки (Квебек) відбувся у 1666 році і був організований Джіном Тей- лоном (Jean Talon), проте щодесятирічні переписи у США по-чали проводити з 1790, а в Канаді з 1851 року. З 1801 року пере-писи населення були впроваджені у Великобританії, Франції, Данії та Норвегії. Проте, це ще не переписи у сучасному ро-зумінні, оскільки програми переписів налічували невелике (2 - 4) коло питань, були відсутні чіткі інструкції щодо їх проведен-ня, а облік населення розтягувався на тривалий строк. Так, пе-репис США 1790 року тривав 18 місяців, ревізії в Росії тривали кілька років.

Перший перепис, що відповідає науковим принципам об-ліку населення , був проведений у Бельгії у 1846 р. під керів-ництвом статистика А. Кетле. Цей перепис був одномоментним, поіменним (тобто збирали дані не про домогосподарство, а про кожну особу), а також уперше врахував наявних жителів, а не тих, що значилися за списками.

Таким чином, переписи населення у сучасному розумінні почали проводити у Європі і Північній Америці лише з середи-ни XIX ст., у країнах що розвиваються — пізніше — після одер-жання незалежності. Вони проводяться кожні десять, а інколи п'ять років.

В організації переписів населення виділяють три періоди:

• Перший етап (кінець XVIIIсередина — XIXcm.) — форму-вання основ перепису та їх програм. У цей період регулярно про-водять переписи у США і Англії, Швеції, Австрії. Програма пе-репису включає невелику низку питань (у Франції — стать і шлюбний стан, в Англії —стать і діяльність голови сім'ї), а об-робка матеріалів переписів охоплює кілька років.

• Другий етап (друга половинаXIX— перша половинаXXcm.) — переписи проводять в усіх європейських країнах та Америці, деяких країнах Азії та Африки. Розширюються програмні пи-тання переписів, удосконалюються методи обробки інформації.

• Третій етап (друга половина XXст.). Переписами насе-лення охоплені всі країни світу. У проведенні переписів вико-ристовують досвід інших країн та рекомендації Статистичної Комісії ООН, що ґрунтуються на методологічних і організацій-них принципах, розроблених наукою і практикою впродовж багатьох років. На основі даних переписів країн світу в ООН обчислюють прогнози населення світу.

Категорії населення при переписах

Під категорією населення розуміють загальну характерис-тику сукупності жителів того або іншого населеного пункту, тієї або іншої території залежно від їхнього зв'язку з цією терито-рією. Хоча цей зв'язок може бути найрізноманітнішим, у дано-му випадку беруть до уваги те, чи є та або інша особа постійним мешканцем певного населеного пункту або території чи вона перебуває тут тимчасово. Це необхідно знати для відповіді на більш загальне питання про те, кого взагалі вважати жителем тієї або іншої країни: тих, хто живе в цій країні на постійній ос-нові, або тих, хто просто перебуває на її території в період пере-пису, або тільки її громадян (підлеглих).

У статистиці населення прийнято розрізняти три категорії населення — постійне, наявне і приписне (юридичне). Ці категорії увів у статистику населення А. Кетле.

Постійне населення (ПН)- це сукупність осіб, що постійно живуть у певній місцевості, незалежно від того, де вони реаль-но знаходяться на момент проведення перепису населення і чи є вони в списках жителів цієї території. Говорячи точніше, по-стійне населення це основна категорія населення, що поєднує сукупність людей, для яких відповідний населений пункт або територія являє собою місце звичайного проживання в зазна-чений час.

Як критерій належності тієї або іншої людини до категорії постійних жителів використовують час проживання (або відсут-ності) людини в даній місцевості, у даному населеному пункті. У різних країнах величина цього критерію різна, але звичайно мова йде про декілька місяців. В Україні така величина дорів-нює шести місяцям.

Наявне населення (НН) — це сукупність людей, яка перебу-ває у певній місцевості в той або інший момент часу, незалеж-но від того, скільки часу вони тут проживають або збираються жити, чи є вони в яких-небудь списках, чи ні.

Окрім категорій наявного і постійного населення,