Перепис населення в СРСР від 15.1.1959 р. фіксує 15 ознак населення. Порівняно з 1926 р. пропущено запит про місце на-родження (щоб не дати інформації про міґраційні процеси), відносно докладно розроблено дані про віковий, соціально-про-фесійний і родинний склад населення. Підсумки перепису подає УЦС СРСР досить скупо («Итоги Всесоюзной переписи населения 1959 г.», тт. 1—15 — по 1 т. для кожної республіки, 1962-63) і тільки по великих адміністративних одиницях (рес-публіках, краях, областях), що дуже утруднює порівняння ре-зультатів цього перепису населення з переписом 1926 року. Національність і рідну мову населення подано правильно лише для УРСР, натомість сфальшовано на українських землях поза межами УРСР, а також чисельність українців у діаспорі.

Що стосується Західних земель України, то в Австрії пере-писи населення провадилися з 1818 р., в Угорщині з 1850 р. Док-ладнішими були переписи населення 1857, 1869, зокрема 1880, 1890, 1900 і 1910 рр. (останні 4 відбувалися 31. 12 відповідного р.). Підсумки переписів населення були опубліковані й розроблені у численних виданнях Центральної Статистичної Комісії у Відні, Угорського Статистичного Уряду в Будапешті, а також крайовими статистичними установами для Галичини і Букови-ни. їх подавали по повітах, а частково (з 1880) і по громадах. У переписах населення Австро-Угорщини не питали про націо-нальність, лише про мову і віровизнання. Мовний склад насе-лення був представлений невірно тому, що не визнавав єврейсь-кої мови та через те, що адміністрація (польська в Галичині й угорська) провадила переписи населення не на користь ук-раїнців; проте його можна було виправити на підставі даних про віровизнання.

Переписи населення на Західній Україні після 1918 р. у Польщі було проведено 30.9.1921 р. і 9.12.1931 р. Перепис 1921 р. реєстрував національність, а перепис 1931 — рідну мову. Підсумки переписів населення 1921 р. опубліковано і розроб-лено детальніше (національну й віросповідну структуру за по-одинокими оселями), 1931 — тільки за повітами в обох перепи-сах населення.

У Чехословаччині переписи населення проведено 15.2.1921 р. і 1.10.1930 р. Вони реєстрували всі важливіші прикмети насе-лення, у тому числі національність і віровизнання, і були де-тально опубліковані. Національні відносини на 3ахідному За-карпатті (у Словаччині) подано невірно: частину українців зменшено на користь словаків.

У Румунії перепис населення проведено 19.12.1930 р. і опуб-ліковано головні його підсумки по повітах і громадах. Націо-нальну належність населення подано подвійно: за рідною мо-вою і за національністю (етнічним походженням). Чисельність українців применшена на користь румунів.

По другій світовій війні переписи населення проведено у державах, до складу яких входять окраїни Західної України: Польщі (1946, 1950, 1960), Чехословаччині (1947, 1961) і Румунії (1948, 1956, 1966). У цих державах не реєструється тепер віро-визнання населення; у Чехословаччині й Румунії реєструється його національність (в обох державах переписи подають надто низьке число українців), переписи населення у Польщі не бе-руть до уваги ні національної, ні мовної структури людности.

Чотири повоєнні переписи в СРСР — 1959-го, 1970-го, 1979- го і 1989-го років, охоплювали всю територію сучасної Украї-ни. У повоєнний період населення України збільшувалося. 1957 року його чисельність перевищила 40 млн., 1965-го — 45 млн. і 1981-го — 50 млн. Зростання тривало до 1993 року, коли чи-сельність населення досягла 52,2 млн. Після цього почався істотний спад. На 01.01.2004 року нас уже стало 47,4 млн. чол. постійного населення.

Перепис населення 2001 року був першим національним переписом населення у незалежній Україні. За час, що минув після проголошення незалежності, в суспільно-політичному житті України відбулися значні зміни, які безпосередньо впли-нули на рівень та умови життя населення, його чисельність та структуру. Ті тенденції, які мали місце у природному та мігра-ційному русі населення, перехід на багатоукладну економіку, роз-виток приватного сектору, розширення неформальної зайня-тості, зняття обмежень в частині подвійної зайнятості, наявність безробіття спонукали зміни в розміщенні населення, його стате-во-віковому складі, професійній та галузевій структурах, статусі зайнятих, національному та мовному складі регіонів.

Перепис населення проводився відповідно до правових положень, передбачених Законом України «Про Всеукраїнсь-кий перепис населення». Вказаний закон визначає правові, еко-номічні та організаційні основи підготовки і проведення пере-пису, оброблення, узагальнення, поширення та використання його результатів, регулює відносини суб'єктів перепису насе-лення, визначає їхні права, обов'язки та відповідальність, вста-новлює гарантії держави щодо захисту отриманої конфіден-ційної інформації.

Уперше, на відміну від минулих переписів населення, була реалізована можливість поглибленого вивчення суто на-ціональних особливостей, що притаманні лише нашій країні. З іншого боку, у ході спостереження мав досліджуватися також вплив міжнародних інтеграційних процесів на розбудову само-стійної української державності. Починаючи з 1996 р. терито-ріальними органами державної статистики були розгорнуті роботи щодо уточнення переліку та меж міських населених пунктів, упорядкування адресного господарства міських поселень, виготовлення спеціального картографічного матеріалу, перевірки правильності та повноти поточного обліку населення.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 люто-го 2001 року №51-р критичною датою, тобто моментом, на який фіксуватимуться показники, передбачені програмою перепи-су, встановлено 0 годин 5 грудня 2001 року, а сам перепис було здійснено з 5 до 14 грудня 2001 року.

Програма перепису враховувала нові реалії нашого життя. Збільшилась кількість запитань «Ваші джерела засобів існуван-ня», тепер їх п'ятнадцять замість одинадцяти. У переписному листі дещо інший підхід до національної приналежності. Тепер треба було ще вказати етнічну групу, скажімо, лемко, гуцул, бойко... Поряд з офіційно зареєстрованими шлюбами вказува-лися не зареєстровані в органах РАГС.

Слід пам'ятати, що перепис населення проводився не за пропискою, а за фактичним проживанням людини, тому від самих громадян не можна було вимагати ні паспорта, ні інших документів. Всі записи здійснювалися зі слів респондента. За-кон обумовлював конфіденційність отриманої під час перепи-су інформації. Нею не можуть скористатися ні міліція, ні суд, ні прокуратура.

Відповідно до Закону, Всеукраїнський перепис не є добро-вільною справою. Відповідно до статті 186, усі громадяни по-винні надавати відповіді на запитання переписного листа. У разі відмови передбачено штраф від трьох до п'яти мінімумів не-оподатковуваних доходів громадян.

Література

1. Белова В.А, Царский Л.Е. Статистика мнений в изучении рождаемости. — М., 1972.

2. Боярский А.Я. Население и методы его изучения. — М., 1975.

3. Визначення походження дитини. Реєстрація батьківства. http://www.diya.org.ua

4. Всесоюзная перепись населения 1989 года.— М.: Финан-сы и статистика, 1987. — 80 с.

5. Всеукраїнський перепис населення: методологія та організація: Навч. посіб. / Під заг. ред. В.О.Парфенцевої. — К.: Вид-во Дердкомстату України, 2001. — 336 с.

6. Грушин Б.А. Мнения о мире и мир мнений. Проблемы методологии исследования общественного мнения. — М., 1967.

7. Дані перепису населення http://www.ukrcensus.gov.ua/

8. Демографический энциклопедический словарь. — М., 1985.

9. Закон України Про Всеукраїнський перепис населення // http://www.ukrstat.gov.ua/Zakon/ukr/perep_u.html.

10. КильдишевГ.С. и др. Статистика населения с основами демографии.— М.,1990

11. Кир'ян Т. Пенсійна реформа інвестуватиме економіку: В Україні, як і в більшості розвинених країн світу, спостерігаєть-ся поглиблення процесу старіння населення та зменшення платників внесків до страхових фондів // Уряд. кур'єр. — 2003.

— 5 квіт. — С. 5.

12. Медков В.М. Демография: Учебное пособие. — Ростов- на-Дону: «Феникс», 2002. — 448 с.

13. Методы сбора информации в социологических иссле-дованиях. — М., 1990. —Кн.1.

14. МольнарЛ. Применение социологических методов в де-мографических исследованиях //Проблемы народонаселения.

— М., 1977.

15. Основы демографии / Под. ред. — Боярского А.Я. — М., 1985.

16. Переведенцев В.И. Методы изучения миграции населе-ния. — М., 1975.

17. Переписи населення. // Енциклопедія Українознавства. — т. 6.-Львів, 1996. - С.2011-2013.

18. Прибиткова І. Демографічна ситуація в Україні у дзер-калі Всеукраїнського перепису населення 2001 року // Соціо-логія: теорія, методи, маркетинг. — 2002. — № 3. — С. 133-142.

19. ПрибитковаІ.М. Основи демографії: посібник для сту-дентів гуманітарних і суспільних факультетів вищих навчаль-них закладів.— К., 1997.— 256 с.

20. Про кількість та склад населення України за підсумка-ми Всеукраїнського перепису населення 2001 року: /Повідом- лення Державного комітету статистики України. // Статисти-ка України. - 2002. - № 4. - С. 77-85.

21. Ревенко А. Скільки нас було, є і буде напередодні пер-шого Всеукраїнського перепису населення //www.zn.kiev.ua/ie/ show/371/33049.

22. Статистический словарь / Гл. ред. М.А. Королёв. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика.— 1989. — 623 с.: ил.

23. Урланис Б.Ц. Понятие семьи в переписях населения // Вестник статистики. —1958. — № 7.

Brown Robert L. Introduction to the mathematics of demography ACTEX Publications , Winsted & Avon, Connecticut, 1991,230 p.