Показники міграції

При дослідженні міграції, як і будь-яких інших демографічних явищ, важливо знати їхні кількісні характеристики. Для відкритого населення визначають показники, що характеризують його міграційну взаємодію з іншим населенням. Для населення будь-якої території (країни, району, міста та ін.) міграція поділяється на вибуття за її межі і на прибуття ззовні. Різниця між числом прибутгів і вибуттів за певний період складає сальдо міграції (нетто-міграцію, або чисту міграцію), сума ж вибуттів і прибуттів дає показник обсягу міграції (валову міграцію, брут- то-міграцію).

Число вибуттів, прибуттів, нетто- і брутто- міграції можна виразити в абсолютних числах, що дозволять наочно представити міграційну картину, однак не покажуть інтенсивності міграції, що залежить також від загальної чисельності населення, у якому відбуваються міграції. Інтенсивність міграції виражається відносними показниками — коефіцієнтами інтенсивності міграції. Звичайно обчислюють коефіцієнти прибуття і коефіцієнти вибуття та відносне сальдо міграції:

Кш КВ, КС, — загальні коефіцієнти відповідно прибуття (імміграції), вибуття (еміграції) та відносного сальдо міграції; I — чисельність прибулих; E — чисельність вибулих.

Таблиця 8.1 ілюструє відносне сальдо міграції у світі. Як бачимо, традиційно переселенські країни (Австралія, Нова Зеландія, Канада) і зараз мають позитивне відносне сальдо міграції; притягають до себе і розвинуті країни Європи; серед пострадянських країн та країн, що долають труднощі перехідної економіки спостерігається відплив населення.

Існує ще загальний коефіцієнт рухливості, що визначають як відношення всіх міграційних переміщень (вибуттів і при- буттів) до загальної чисельності населення:

При аналізі міграційних процесів часто виникає необхідність у розчленовуванні міграції на окремі частини. Міграцію звичайно поділяють на міграційні потоки, тобто на групи мігрантів, що мають спільні території вибуття або прибуття, а також на міграційні когорти — сукупності людей, об'єднаних загальним періодом міграції, враховують мігрантів і за порядковим номером їхньої міграції (тобто скільки разів вони переміщалися з місця на місце).

Не менш важливе значення має вивчення складу мігрантів — за статтю і віком, соціальною приналежністю, національністю та ін., оскільки міграційна рухливість різних груп населення досить різнорідна. Особливості складу мігрантів можуть приводити до істотних зрушень у структурі населення у місцях вибуття і в районах прибуття.

Для того, щоб мати уяву про інтенсивність міграції визначеної групи населення (наприклад, етнічної), застосовують часткові коефіцієнти міграції, що обчислюють як відношення обсягу міграції певної групи до чисельності цієї групи. При тимчасових і територіальних зіставленнях користуються індексом відносної інтенсивності міграції, який одержують як відношення часткового коефіцієнта інтенсивності міграції відповідної групи до загального коефіцієнта інтенсивності міграції.

Значно глибший опис процесу міграції дають таблиці рухливості, які будують за тими ж принципами, що й усі демографічні таблиці. Такі таблиці бувають двох типів — чисті і комбіновані. Таблиці містять когорту тих, хто ніколи не мігрував, чисельність яких зменшується під впливом ймовірності міграції у певному віці (х), ймовірності зміни стану та рубрику кількостей мігрантів того чи іншого віку.

Чиста таблиця рухливості не враховує того, що кількість тих, хто ніколи не мігрував, може зменшуватися не тільки під впливом міграцій, але й у результаті смертності. Тому точніше описує міграційний процес комбінована таблиця рухливості, яка враховує ще й вплив смертності, її будують так само, як комбіновану таблицю шлюбності. Аналогія з таблицею шлюбності полягає ще й у тому, що таблиця рухливості враховує лише перші міграції, так само як таблиці шлюбності — перші шлюби; наступні ж міграції не знаходять у ній відображення. Між тим повторні міграції становлять значну частку міграційних переміщень узагалі.

Повікові ймовірності повторних міграцій зменшуються з підвищенням порядку міграції. Тому для адекватного відображення міграційної рухливості певного населення необхідно побудувати таблицю, диференційовану за порядком міграцій, — за аналогією з таблицею народжуваності, диференційованою за порядком народжувань. У такій таблиці при переході до міграції n-го порядку як вихідну розглядають сукупність тих, хто вже здійснив міграцію (п-1)-го порядку, наприклад, розглядають зменшення кількості тих, хто мігрував лише двічі, у результаті третьої міграції.

Таблиця рухливості, диференційована за порядком міграцій, так само як і таблиця перших міграцій, може бути і чистою, і комбінованою, її можна складати як для умовної, так і для реальної генерації. Розробка таблиць рухливості — трудомісткий процес, що вимагає для побудови вихідних даних, які можуть бути отримані лише за допомоги спеціальних вибіркових обстежень населення. А проте жодна інша система показників не дозволяє з такою повнотою судити про головні тенденції у змінах рухливості населення, про зв'язки рухливості з віком, про інтервал між двома послідовними міграціями різних порядків та про низку інших важливих характеристик.

Література

1. Бреев Б.Д. Подвижность населения и трудовые ресурсы. — М., 1977.

2. Воблый К. Г. Заатлантическая эмиграция, ее причины и следствия. — Варшава, 1904.

3. Волков Е.З. Динамика народонаселения СССР за восемьдесят лет. — М.; Л., 1930.

4. Демографические процессы и их закономерности / Под ред. А.Г.Волкова. — М., 1981.

5. Демографический энциклопедический словарь. — М., 1985.

6. Еміграція // Енциклопедія Українознавства. Т. 2.— Львів, 1993.- С. 629-637.

7. Загробська А.Ф. Організовані переселення в системі міграцій населення УРСР. — Київ, 1974.

8. ЗайончковскаяЖ.А. Новоселы в городах. — М., 1972.

9. Заславская Т.Н., Рыбаковский Л.Л. Процессы миграции и их регулирование в социалистическом обществе //Социологические исследования. — 1978. — № 1.

10. Козлов В.И. Динамика численности народов. — М., 1969.

11. Корель Л.В. Перемещения населения между городом и селом в условиях урбанизации. — Новосибирск, 1982.

12. Котляр А.3, Турбин В.В. Проблемы регулирования перераспределения рабочей силы. — М., 1978.

13. Курс демографии / Под ред. А.Я.Боярского. — М., 1974.

14. Кутафьева Э.С и др. Миграция сельского населения. — М., 1971.

15. Макарова Л.В., Морозова Т.Ф., Тарасова Н.В. Миграционное поведение сельского населения центральных районов России. — М., 1991.

16. Марианьский А. Современные миграции населения. — М., 1969.

17. Миграционная подвижность населения в СССР / Под ред. Б.С^орева, В.М.Моисеенко. — М., 1974.

18. Миграция населения: прогнозы, факторы, политика. — М., 1987.

19. Міграційні процеси в сучасному світі: світовий регіональний та національний виміри /За ред. Ю. Римаренка. — К.: Довіра, 1998. — 911с.

20. Некипелова Е, Тохберг Л, Миндели Л. Эмиграция ученых: проблемы и реальные оценки. Доклад на конференции по проекту «Внутренняя миграция и эмиграция из бывшего СССР: региональные и социально-политические аспекты»,29-30 сентября 1993 г. — М., 1993.

21. Ноздрина Н.Н. Применение методов системного анализа при изучении миграций населения. — М., 1978.

22. Оникиенко В.В., Поповкин В.А. Комплексное исследование миграционных процессов. — М., 1975.

23. Переведенцев В.И. Методы изучения миграции населения. — М., 1975.

24. Петрова Т.П. Механизм миграционного обмена: методы исследования. — Киев, 1992.

25. Піскун О., Лрибиткова 1., Волович В. Міграційна ситуація в Україні// Політична думка.- 1998.- №2-3.- С. 45-72.

26. Позняк О. Міграційні процеси в контексті демографічного розвитку України: сучасний стан і перспективні тенденції http://soskin.info/ea.php?pokazold=

27. ПокшишевскийВ.В. Население и география. — М., 1978.

28. Лрибиткова 1.М. Основи демографії: Посібник для студентів гуманітарних і суспільних факультетів вищих навчальних закладів /.- К.: «АртЕк», 1997.- 256 с., іл.

29. ПрибытковаИ.М. Миграционные процессы в Украине: современное состояние и перспективы //Миграционные процессы после распада СССР. — М., 1994.

30. Прибыткова И.М. Угрожает ли миграция национальной безопасности Украины? //Украинский обозреватель. — 1992. — № 3.

31. Проблемы миграции населения и трудовых ресурсов. — М., 1970.

32. Романюк М. Д. Регулювання міграцій - вимога сьогодення // Універсум. - 1998. - № 7-8.- С. 19-22.

33. Романюк М. Д. Регулювання соціально-економічних умов працересурсного потенціалу //Зайнятість та ринок праці. Вип. 7. - К., 1998. - С 27-38.

34. Романюк М. Трудові міграції населення регіону та особливості їх регулювання за умов перехідної економіки (на прикладі Галичини) // Демографічні дослідження. Вип. 20. - К.: Ін-т економіки НАН України, 1998. - С 194-209.

35. Рыбаковский Л.Л. Методологические вопросы прогнозирования населения. — М., 1978.

36. Рыбаковский Л.Л. Миграции населения: прогнозы, факторы, политика. — М., 1987.

37. Рыбаковский Л.Л. Региональный анализ миграций. — М., 1973.

38. РыбаковскийЛ.Л., ШапироВ.Д. Методика социологического изучения демографического поведения. Вып.1. Миграционное поведение. — М., 1985.

39. Старостенко Г. Новітні демографічні тенденції в Україні // Економіка України. - 1998. - №5.- С. 22-30.

40. Таборисская И.М. Маятниковая миграция населения: теория, методология, практика. - М., 1979.

41. Тихонов В., Долгих, Леденева л, Школьников В. «Утечка умов»: потенциал, проблемы, перспективы. — М., 1993. — Вып. 2.

42. Шепотько Л., Тудзинський С. Трудові ресурси села: сучасна ситуація, нові аспекти мислення // Україна: аспекти праці — 1996. — №2-3. — С. 20—22 .

43. Ягельский А. География населения: пер. с польск.— М.: Прогресс.— 1980.— 383