Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Titul.p65

Необхідність демографічної політики в Україні та її напрямки

В Україні, коли вона була в складі Радянського Союзу, демографічна політика зводилася до заохочення багатодітності й здійснення комплексу заходів, що забезпечували матеріальне і моральне стимулювання родини.

Останні 15 років у демографічній історії України були роками боротьби населення за виживання. У цей період у демографічному розвитку країни можна було спостерігати більше деструктивних моментів, ніж конструктивних а самий його характер слід визначити швидше як дефіцитний і витратний, аніж відновлювальний. Здобувши державну незалежність у серпні 1991 р., Україна мала на той час одну з найбільших в Європі (майже 52 млн. осіб) чисельність населення. Надто швидка трансформація політичної, економічної та соціальної сфер життя спричинила глибоку соціально-економічну кризу, яка вразила всі верстви населення.

Неготовність та непристосованість основної маси населення до нових умов, з одного боку, і різке падіння рівня життя, з другого, спричинили погіршення основних показників відтворення населення, стану його здоров'я і в результаті призвели до зниження рівня демографічного, трудового та соціального потенціалу країни.

Вихідні чинники, які зумовлюють проблемні аспекти формування сучасної соціально-демографічної ситуації в Україні (це створює загрозу перспективам стабільності держави) наступні:

• Падіння рівня народжуваності, який сьогодні майже на 40 % нижчий зареєстрованого на початку 90—х років (12,7 %с), і у 2000 р. становив 7,8 осіб на 1000 населення.

• В Україні втрачені традиції багатодітності. Різке зниження життєвого рівня населення і невирішеність екологічних проблем, загострених Чорнобильською катастрофою, без сумніву, змінили погляди на сімейні традиції та формування сім'ї. Динаміка показника сумарної плідності, або кількість дітей, яких народжує жінка за своє життя (сьогодні — 1,1 дитини на одну жінку) свідчить про те, що рівень народжуваності вже давно став недостатнім для заміни старших поколінь новими.

• Інтенсифікація смертності населення — з 1990 по 2000 рік рівень смертності зріс майже на 30 % і складає нині 15,3 % на 1000 населення (у 1990 р. — 12,1 %).

• Оскільки кількість померлих перевищує кількість народжених, з 1991 р. в Україні спостерігаємо депопуляцію. Насьо- годні втрати у чисельності населення країни склали близько 3 млн. осіб. На 1.09.2001 р. населення країни становило 48,9 млн. осіб.

• Різко зменшилася кількість шлюбів. Протягом 10 останніх років кількість шлюбів скоротилася з 9,3 до 5,5 на 1 тис. населення (тобто на 41 %), а кількість розлучень за той же період зросла з 3,7 до 4,0 на 1 тис. осіб. Таким чином, у суспільстві зростає орієнтація на неформальні шлюбно—сімейні стосунки. Збільшується частка бездітних та однодітних родин, зростає кількість дітей, народжених поза шлюбом, а також матерів, які виховують дітей без чоловіка, що ще більше погіршує демографічні перспективи держави.

• Відбувається старіння населення. Частка осіб похилого віку у 2000 р. перевищила в цілому по Україні 20 %, а в селах навіть 1/3 всього населення. Відповідно до вказаної ситуації демографічне навантаження на 1 тис. населення працездатного віку непрацездатними особами пенсійного віку складало у 2001 році в середньому по Україні — 402 особи, у сільській місцевості — 561 особу, а в містах — 340 осіб. Подальше старіння населення неминуче призведе до виникнення додаткових економічних та соціальних проблем з утримання зазначеної групи населення.

• Наявна тенденція й реалізація намірів до трудової еміграції працездатного населення країни. Україна постійно втрачає кваліфіковану робочу силу, яка знаходить тимчасову роботу за кордоном. За даними Держкомстату України, з 1997 по 2001 роки за кордон офіційно емігрували майже 90 тис. громадян України з вищою освітою та майже 128 тис. — з незакінченою вищою та середньою освітою. Упродовж останніх десяти років за кордон емігрували 574 доктори наук та 907 кандидатів наук, третина з них — перспективні фахівці, молодші 40 років.

У Спеціальній доповіді Уповноваженого з прав людини наводилася кричуща цифра експертної оцінки, яка свідчить, що у зв'язку з виїздом наукових та висококваліфікованих спе- ціалістш втрати України становлять понад 1 млрд. доларів США на рік.

Серед пов'язаних з міграцією проблем — зростання чисельності транзитних, нелегальних мігрантів та біженців у складі населення України. Ще одним видом нелегальної міграції стала торгівля жінками, в основному молодого та середнього віку, — процес, який також призводить до демографічних втрат населення країни. Соціологічні обстеження свідчать, що в основі цього процесу, крім кримінальних причин, криються соціальні негаразди у суспільстві.*

Негативні зміни позначаються не тільки на кількісних, але і на якісних показниках розвитку населення. Погіршення стану здоров'я населення, що спостерігається з покоління в покоління українських громадян, негативно впливає на формування людського потенціалу країни, зокрема, нових контингентів робочої сили, потенційних призовних контингентів, та загалом відбивається на демографічних перспективах нації, оскільки хворе населення не може відтворювати здорових членів суспільства.

Погіршення здоров'я як результуючий показник погіршення генофонду нації та негативного впливу соціального оточення в широкому контексті відображається у такому узагальнюючому демографічному показнику як середня очікувана тривалість життя. За даними 2000 р., вона становила 68,1 років для всього населення та 63,2 і 73,8 років для чоловіків і жінок відповідно. У 1990 р. очікувана тривалість життя в Україні була більшою майже на 2,5 роки — 70,5 років.

Зростають захворюваність і смертність населення від інфекційних та паразитарних хвороб, реальною стала загроза епідемії туберкульозу — понад 600 тис. громадян України хворіють сьогодні на цю хворобу. В Україні спостерігаються найвищі в Європі темпи поширення ВІЛ/СНІДу. Особливу тривогу викликає те, що найбільшу частину інфікованих складає молодь, серед якої 15 % — діти та підлітки. Тривожним є те, що ВІЛ вже поширюється за межі певних груп ризику населення країни. Національні та міжнародні експерти вважають, що понад 550 тис. жителів України на сьогодні є ВІЛ—інфікованими. Передбачається, якщо не вжити запобіжних заходів, то до 2010 р. ВІЛ буде інфіковано близько 1,5 млн. українців, а його розповсюдження стане практично неконтрольованим.

Зростають масштаби значною мірою соціально зумовлених хвороб — в Україні нараховується 1,2 млн. психічно хворих осіб, 720 тис. хворих на алкоголізм, 56 тис. наркоманів.

Ще більше погіршує демографічні перспективи нації незадовільний стан здоров'я материнського та дитячого населення країни, основні показники якого — материнська та дитяча смертність — залишаються вищими, ніж у інших розвинених країнах. Особливе занепокоєння викликає високий рівень вроджених вад розвитку; сьогодні у кожної третьої дитини можна спостерігати відхилення у фізичному або психічному розвитку. Основними причинами такого стану є загальне ослаблення організму як матерів, так і новонароджених, зумовлене проблемами соціально—економічного розвитку, а також низьким рівнем життя населення. Іншою проблемою є стан здоров'я дівчат—підлітків — майже кожна десята з них у віці 15—17 років має хронічні захворювання сечостатевої системи, розлади менструального циклу або залізодефіцитну анемію. На додаток, серед дітей значно поширилися хвороби, що передаються статевим шляхом.

Ці суто демографічні тенденції відображають не тільки негаразди з сучасним станом та перспективами відтворення населення і його трудового потенціалу, а також є ознаками розба- лансованості сьогоднішнього суспільства, що загрожує його соціальній стабільності.

Зменшення чисельності молоді, яка вступає в працездатний вік, викликає небезпеку загострення проблеми комплектування збройних сил, правоохоронних органів та інших силових структур, що становить загрозу збереження оборонного потенціалу країни, охорони державних кордонів та проведення інших заходів, пов'язаних з національною безпекою.

Скорочення чисельності дітей і підлітків приведе до виникнення проблем формування трудових ресурсів, здатних відтворювати і розвивати матеріальний та інтелектуальний потенціал України, до зменшення обсягів підготовки кваліфікованих кадрів у загальноосвітніх, професійних і вищих навчальних закладах, руйнування системи підготовки кадрів, що може створити загрозу посилення зовнішньої технологічної залежності України.

Реальна економічна загроза пов'язана зі зменшенням чисельності населення робочого віку і відповідно зі скороченням економічного потенціалу країни. В умовах очікуваного економічного росту, скорочення чисельності економічно активного населення викликає дефіцит робочої сили, що може покриватися за рахунок нерегульованої імміграції з країн Середнього Сходу, Китаю, В'єтнаму.

У зв'язку зі старінням населення виникне небезпека дефіциту робочої сили, збільшення демографічного навантаження на працездатне населення, підвищиться навантаження на систему охорони здоров'я, загостряться проблеми з виплатами пенсій і соціальних допомог.

Наприклад, депопуляція, старіння населення та інші демографічні структурні диспропорції загрожують погіршенням перспектив забезпечення та солідарної підтримки працездатним населенням непрацездатного. Погіршення здоров'я населення призведе до перевантаження та збоїв у роботі фондів медичного страхування. Поширення соціально небезпечних хвороб — до переорієнтації обмежених фондів охорони здоров'я з профілактичної спрямованості на термінове, швидке подолання небезпечних хвороб.

В основі вказаних процесів лежать соціальні проблеми, наявні в сьогоднішньому суспільстві. Неадаптованість значної частини населення до ринкових умов, неможливість забезпечення оплати праці, відповідно до її кількості та якості, а також її недостатній рівень для забезпечення потреб самого працівника та залежних від нього членів сім'ї, відсутність диференційованого підходу до оцінки вкладеної


Сторінки: 1 2 3