Припинення шлюбу, показники шлюбності

План

1. Припинення шлюбу

2. Показники шлюбності і припинення шлюбу

Припинення шлюбу є ще одною важливою детермінантою відтворення населення. Припиненням шлюбу в демографії називають розпад шлюбного союзу внаслідок смерті одного з членів подружжя або розірвання шлюбу. В умовах високої смертності населення головною причиною припинення шлюбу є смерть одного з членів подружжя, за умов же низької смертності — розірвання шлюбу.

Овдовіння, або припинення шлюбу внаслідок смерті одного з членів подружжя, залежить від структури смертності й знижується зі зростанням тривалості життя. Демографічна роль овдовіння визначена його внеском у збільшення шлюбоздат- них контингентів. За відсутності заборони на повторні шлюби зростання інтенсивності овдовіння веде до збільшення загальної кількості випадків укладання шлюбу впродовж життя. Але водночас підвищення частоти овдовіння супроводжується зростанням загального рівня смертності, адже овдовілі помирають частіше, ніж одружені. Крім того, овдовіння зумовлює зниження рівня народжуваності. Проте за поширення внутрісімейно- го регулювання дітонародження, коли більша частина народження дітей припадає на перші роки шлюбу, його вплив на цей процес помітно слабшає. Зниженню овдовіння сприяє зростання частоти розлучень, оскільки певна частина шлюбів розпадається ще до смерті одного з членів подружжя.

Розлучення — це розірвання шлюбу в органах запису актів цивільного стану або, в спеціально передбачених законодавством випадках, за рішенням суду за життя обох чоловіка і жінки. Розлучення здійснюють за заявою одного або обох членів подружжя, або за заявою опікуна одного з членів подружжя, що визнаний судом недієздатним. Законодавство також установлює порядок розірвання шлюбу і правила, що регулюють взаємини колишнього чоловіка і жінки після розлучення. Розлучення як соціальний феномен вивчають у праві, соціології і соціальній психології.

В Україні виділяють такі законні підстави припинення шлюбу:

а) смерть одного з подружжя;

б) оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя;

в) розірвання шлюбу шляхом розлучення за заявою одного з подружжя або їх обох.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України громадянин може бути в судовому порядку оголошений померлим в разі, коли в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування протягом трьох років, або якщо він пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців.

Питання про оголошення громадянина померлим розглядає районний (міський) суд за місцем проживання заявника. Згідно зі ст. 264 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду про оголошення громадянина померлим є підставою для реєстрації смерті в органах ЗАГСу і видачі свідоцтва про смерть.

При взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей і у яких відсутні майнові суперечки, розірвання шлюбу проводиться в органах ЗАГСу (ст. 41 КпШС України).

Одним із способів розірвання шлюбу є судовий. Шлюб розривається судом у випадках, коли у подружжя є спільні неповнолітні діти, коли один із подружжя не погоджується на розлучення та коли у подружжя, яке бажає розірвати шлюб, є майнові суперечки, позовна заява про які заявлена разом з вимогою про розірвання шлюбу. Судова практика виходить з того, що підставами для розірвання шлюбу є: зловживання одним із подружжя спиртними напоями; коли це суперечить моральним принципам іншого члена подружжя; тривале фактичне окреме проживання подружжя, яке є, як правило, наслідком того, що у чоловіка, або в обох членів сім'ї, є інша сім'я; явна нездатність одного з подружжя до дітонародження. При розгляді справи про розірвання шлюбу суд повинен встановити справжні причини розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язати вжити заходів до їх примирення (ч.1 ст. 40 КпШС України). Примиренню подружжя сприятиме відкладення справи строком до шести місяців, як передбачено ч. 4 ст. 176 Цивільного процесуального кодексу України.

Шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими (ч. 2 ст. 40 КпШС України). Шлюб припиняється з часу реєстрації розлучення в книзі записів актів про розірвання шлюбу, тобто датою припинення шлюбу є не день винесення судом рішення про розірвання шлюбу, а дата реєстрації розлучення в органі ЗАГСу.

Реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання подружжя або одного з них за заявою подружжя по пред'явленні копії рішення суду про розірвання шлюбу, що набуло законної сили, а також квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита.

Демографія вивчає масовий процес розірвання шлюбів у населенні, або когорті, тобторозлучуваність, а також вплив роз- лучуваності на процес відтворення населення, окремі демографічні процеси і на формування шлюбно-сімейної структури населення. Зокрема, демографа розлучуваність цікавить як фактор, що поряд з овдовінням визначає число осіб, що можуть одружитися повторно, а також її вплив на народжуваність.

Фактори розлучуваності

Питання про причини розлучення і фактори розлучуваності досліджені недостатньо повно. Одним з важливих факторів, що визначають рівень розлучуваності, зокрема є шлюбно-сімейне законодавство. Так, 1965 року був виданий Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про деякі зміни порядку судового розгляду справ про розірвання шлюбу», в результаті чого у 1966— 1968 роках показники розлучуваності різко зросли у порівнянні з 1965 роком. У1968—1970 роках шлюбно-сімейне законодавство України було знов переглянуте у бік спрощення процедури розлучення, яке для членів подружжя, що не мали неповнолітніх дітей й розлучувалися за обопільною згодою та без спірних питань, почало допускатися у позасудовому порядку, через ЗАГС.

Основне місце при розлучуваності належить демографічним і соціально-економічним факторам. Так, істотну роль відіграє вік чоловіка і жінки. Ця демографічна складова виступає в трьох різних модифікаціях: вік вступу в шлюб, вік у момент розлучення, різниця у віці між дружиною і чоловіком.

Що стосується першого, віку вступу в шлюб, то дослідження показують, що ймовірність розлучення змінюється в такий спосіб: спершу вона знижується від високих значень, властивих шлюбам, укладеним у дуже молодому віці, а потім знову підвищується для шлюбів, укладених у старшому віці. Найменшу імовірність розлучення демонструють шлюби, укладені у віці максимальної шлюбності.

Що стосується віку на момент розлучення, то розлучу- ваність має максимум у віковому інтервалі 20-30 років, а потім плавно знижується до вкрай низьких рівнів у віці старшому 50 років. При цьому вік максимальної ймовірності розлучення в жінок нижчий, ніж у чоловіків.

Велика різниця у віці чоловіка і дружини підвищує ймовірність розлучення, при цьому ця імовірність вища в тих випадках, коли дружина старша за чоловіка.

Іншим демографічним фактором розлучуваності є тривалість шлюбу. Так само як і залежність розлучуваності від віку, залежність від тривалості шлюбу має дзвоноподібний характер: спершу йде підвищення ймовірності розлучення, причому максимум припадає на рубіж між першим і другим п'ятиліттями шлюбу, а потім ця імовірність поступово знижується.

Деяку роль у детермінації частоти розлучень відіграє порядковий номер шлюбу. Xоча даних з цього питання замало, проведені дослідження показують підвищену частоту розлучень для повторних шлюбів. Цю тенденцію виявляють як вітчизняні, так і закордонні матеріали.

Важливим фактором розлучуваності є число дітей у сім'ї. Показники демографічної статистики говорять про те, що ймовірність розлучення в бездітних родинах і родинах з однією дитиною вища, ніж у родинах із двома і більше дітьми.

Важливим фактором розлучуваності роль якого нині зростає, є суспільна думка про розлучення і про припустимі його причини. Матеріали спеціальних соціологічних досліджень показують, що має місце не лише збільшення толерантності суспільства стосовно розлучення, але й змінюється структура причин і мотивів, за якими розлучення вважають не тільки припустимим, але навіть прийнятним і чи ледве не обов'язковим. Причому зміна мотивів розлучення йде у напрямку від визнання можливості розлучення за цілком поважних причин (безплідність одного з членів подружжя, доведена зрада тощо) до визнання його можливості й навіть обов'язковості у випадку відсутності любові між партнерами.

Показники шлюбності і припинення шлюбу

Як ми вже згадували, демографічне явище шлюбності у широкому розумінні складається з процесів укладання шлюбу та його можливих „варіантів розвитку» — овдовіння і розлучення. У демографії шлюбність вимірюють суцільною системою показників, що з різних боків характеризує тенденції її формування і зміни. Демографічний аналіз шлюбності базований на відомих вже з попередніх розділів показниках.*

Абсолютні показники

Вихідним показником виступає абсолютне число шлюбів, укладених (тобто зареєстрованих) за той або інший період часу, звичайно за рік. Абсолютне число шлюбів характеризує валові обсяги шлюбності в країні або регіоні. Його можна використовувати також і для одержання первісного уявлення про тенденції зміни шлюбності в часі. Однак цим цінність зазначеного показ- ника й вичерпується. Для характеристик припинення шлюбу використовують відповідно абсолютне число розлучень та абсолютне число овдовінь.

Із малюнка 6.1 бачимо, що в Україні за вказане 12-річчя значно скоротилася кількість укладених шлюбів: з 482,8 тис. у 1990 році до 317,2 тис. у 2002 році, а кількість розлучень суттєво не змінилася — з 192,8 тис. у