Регулювання демографічних процесів

Послідовна зміна таких демографічних процесів, як народжуваність і смертність, є основою безперервного оновлення поколінь людей, або відтворення населення. Але на сучасному етапі розвитку демографічної науки утвердився дещо ширший погляд на відтворення населення, згідно з яким крім природного його руху враховуються просторовий (міграція) та соціальний (зміна соціальних структур, соціальна та професійна мобільність) рухи [12].

У процесі історичного розвитку дедалі більше усвідомлювався тісний взаємозв'язок демографічних та соціально-економічних процесів. Дослідженню цих проблем були присвячені праці багатьох учених різних часів і країн. У результаті утвердилась думка, закріплена в Енциклопедичному словнику: «відтворення населення зазнає значного впливу інших сторін відтворення суспільства (відтворення відносин, соціальних структур, культурних цінностей та норм тощо) і найпомітніше впливає на них. У процесі такої взаємодії формуються об'єктивні вимоги до всіх процесів життєдіяльності суспільства, в тому числі й до відтворення населення» [25, с. 57]. Тобто демографічні процеси, що відбуваються в населенні, зумовлюються певними соціальними, економічними та іншими чинниками. З іншого боку, так званий демографічний чинник, характер, масштаби й інтенсивність його змін призводять до тих чи інших економічних, соціальних, екологічних наслідків. Такий взаємовплив і взаємозв'язок можна розглядати як результат самоорганізації (самоуправління) суспільної системи.

У зв'язку з цим видається правомірним, поряд з регулюванням соціально-економічного розвитку, говорити про регулювання демографічних процесів. Останнє слід розуміти як цілеспрямований, науково обґрунтований вплив на народжуваність, смертність, шлюбність, міграцію тощо, який може мати прямий або опосередкований характер. При цьому необхідно враховувати системи соціальних, економічних законів, а також загальнометодологічні та специфічні принципи демографічного розвитку.

Основна методологічна складність регулювання означених процесів полягає в тому, що кожен з них зазнає впливу значної кількості чинників. До того ж наслідки такого впливу можуть бути значно віддалені в часі.

Складність розробки механізмів регулювання демографічних процесів насамперед можна пояснити недосконалістю методологічної бази. Адже в рамках концепції демографічного переходу ще не сформувалася загальновизнана конструкція, за допомогою якої можна було б пояснити конкретні історичні типи соціальної детермінації демографічної поведінки, а відтак і структуру та умови формування типів відтворення населення [25, с. 112].

Термін «демографічний перехід» у демографічній літературі був запропонований американським демографом Ф. Ноутстайном у 1945 р. й означає концепцію зміни типів відтворення населення*. Основна теза цієї концепції полягає в тому, що рівні народжуваності та смертності обумовлюються не біологічними законами, а соціальними умовами. До того ж у процесі історичного розвитку типи відтворення населення** зазнають глибоких якісних змін. Останні проявляються в утвердженні нових типів демографічних і сімейних відносин, формуванні нових цінностей у сфері культурних та моральних орієнтирів, норм демографічної поведінки. Суттєві зміни відбуваються також у традиційних нормах регулювання відносин статей, у сім'ї, ставлення до дітей, людей похилого віку, чужого та власного здоров'я.

Регулювання демографічних процесів — одна з функцій державного управління, зміст і напрямки якої відображає демографічна політика.

«Демографічна політика — цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення, система цілей та засобів їх досягнення. У широкому розумінні демографічна політика іноді ототожнюється з політикою народонаселення, у вузькому — розглядається як одна із складових, поряд з регулюванням умов зайнятості й праці, а також рівня життя та соціального забезпечення населення» [25, с. 101].

Заходи демографічної політики можуть спрямовуватись на населення країни в цілому або окремих її регіонів, на певні соціально-демографічні групи, когорти населення, а також на сім'ї конкретних типів чи стадій життєвого циклу.

Конкретний зміст заходів демографічної політики, її цілі, тенденції та перспективи базуються на аналізі динаміки демографічної ситуації в регіоні.

В узагальненому вигляді демографічна політика визначає на довгострокову перспективу бажаний режим відтворення населення, тобто передбачає збереження або зміну тенденцій динаміки чисельності й структури населення, народжуваності, смертності, сімейного складу, розселення, внутрішньої та зовнішньої міграцій, якісних характеристик населення. Основними напрямками демографічної політики є «створення умов для поєднання батьківства з активною професійною діяльністю, зниження захворюваності та смертності, збільшення тривалості життя, покращання якісних характеристик населення, регулювання міграційних процесів, урбанізації та розселення населення, державна допомога сім'ям з дітьми, соціальна підтримка інвалідів, людей похилого віку, непрацевлаштованих та ін.» [25, с. 101]. Ці напрямки демографічної політики мають бути узгоджені з такими сферами соціальної політики, як зайнятість, регулювання доходів, освіта, охорона здоров'я, професійна підготовка, соціальне забезпечення. За характером здійснення засоби демографічної політики можна об'єднати у три групи (рис. 6).

Принциповою особливістю демографічної політики є те, що її заходи діють не безпосередньо на перебіг демографічних процесів, а опосередковано, шляхом прийняття рішень у сфері шлюбу, сім'ї, народження дітей, вибору професії, сфери зайнятості, місця проживання та ін. «Заходи демографічної політики впливають як на формування демографічних потреб, що обумовлюють динаміку демографічної поведінки, так і на створення умов для їх реалізації. Особлива складність демографічної політики як частини соціального управління полягає в необхідності враховувати й узгоджувати інтереси рівнів: індивідуальних, сімейних, групових та суспільних; локальних, регіональних, загальнодержавних; економічних, соціально-політичних, екологічних, етнокультурних; найближчих, середньострокових та довгострокових» [25, с. 102]. Ефективність демографічної політики залежить від комплексності здійснення її заходів, зорієнтованості їх на перспективу та послідовності.

Демографічна ситуація — це «стан демографічних процесів, складу та розміщення населення в будь-який певний час, найчастіше в тому чи іншому році. Розглядається стосовно країни в цілому чи окремих її частин (регіонів). Демографічна ситуація є конкретним проявом загальних тенденцій розвитку населення. Послідовність демографічних

ситуацій, що змінюють одна одну, виражає основні закономірності відтворення і розселення населення» [25, с. 445].

Для вивчення демографічної ситуації використовують дані переписів населення, вибіркових обстежень та поточного обліку демог-

рафічних подій. Демографічну ситуацію вивчають за допомогою методів демографічного аналізу, системи різноманітних показників (кількість населення, статева та вікова структури, коефіцієнти народжуваності, смертності та міграції, шлюбність тощо). При аналізі демографічної ситуації необхідно дотримуватися таких принципів:

• дослідження впливу соціально-економічних чинників, що мають місце в конкретній країні чи регіоні;

• виявлення впливу змін інтенсивності демографічних процесів та впливу структурних чинників;

• комплексне використання джерел інформації та методів аналізу.

Якісна оцінка демографічної ситуації передбачає порівняння

характеристик наявної демографічної ситуації, попередньої, а також тієї, яка вважається бажаною на майбутнє. Це дає змогу ґрунтовніше визначити необхідні напрямки зміни ситуації, що, власне, є основою для вироблення ефективних заходів демографічної політики.

Крім демографічної ситуації зміст і методи регулювання демографічних процесів залежать від рівня соціально-економічного розвитку конкретної країни. Світовий досвід показує, що, залежно від характеру динаміки кількості населення конкретної країни механізм управління демографічними процесами може спрямовуватися на призупинення депопуляції або на зниження темпів надмірного збільшення кількості населення порівняно з економічним розвитком.

Як зазначалося раніше, провідним чинником змін у кількості населення є рівень народжуваності, який, на думку більшості дослідників, нерозривно пов'язаний з інститутом сім'ї та її розвитком. В літературі докладно розглядаються глобальні сімейні та демографічні зміни, обумовлені соціально-економічними змінами, ринковими, конкурентними процесами. Проте в оцінках цих загальновизнаних явищ розрізняють два підходи. Згідно з першим, так званою парадигмою модернізації, здорового глузду, і позитивні, й негативні зміни сім'ї та населення розглядаються як «прояв, елемент модернізації всього суспільства».

Друга парадигма — парадигма кризи сім'ї — всі сімейні та демографічні зміни розцінює як корінні, сутнісні, атрибутивні риси індустріально-ринкової економіки. Слід зауважити, що парадигму кризи сім'ї поділяє меншість фахівців порівняно з парадигмою модернізації [22, с. 377].

З огляду на наведені тлумачення сімейно-демографічних проблем відповідно відрізняються й підходи до формування напрямків та змісту сімейно-демографічної політики.

У першому випадку мова повинна йти про усунення негативних наслідків невідповідності у ступенях «модернізації різних підсистем суспільства» або про їх компенсацію заходами адекватної демографічної політики. Прихильники другого підходу такий шлях вирішення проблеми вважають безперспективним, закликають до більш конструктивних заходів, адекватних глобальному характеру проблем трансформації сім'ї; за значимістю вони порівнюють їх з екологічними проблемами.

Результати демографічних процесів, що відбуваються нині, проявлятимуться протягом багатьох наступних десятиліть. Ця обставина потребує посилення уваги відповідних державних інститутів до ґрунтовного аналізу й глибокого осмислення сучасних тенденцій демографічних процесів, вироблення адекватних заходів щодо їх коригування або пом'якшення можливих негативних наслідків у майбутньому, а також врахування тенденцій демографічних процесів при регулюванні інших сфер життєдіяльності населення.

У зв'язку з цим заслуговує на увагу думка окремих дослідників, які вважають, що намагання будь-що змінити перебіг подій не завжди може виявитись реальним [1]. Доцільніше буде здійснення адаптивних заходів, послаблення негативних та використання можливих позитивних наслідків. Так, зокрема, автори дослідження демографічного потенціалу Росії вважають, що в жодному разі не можна змиритися з високою смертністю населення та ганебним відставанням країни щодо очікуваної тривалості життя. Жодного сенсу не мало б намагання зупинити процес старіння населення, який є притаманним демографічному розвитку всіх країн. У першому випадку «єдиною відповіддю суспільства, — пишуть вони, — може бути концентрація зусиль на боротьбі