Вивчення зарубіжного досвіду показує, що в розвинених країнах державна політика щодо регулювання таких демографічних процесів, як народжуваність, практично офіційно не проводиться (за винятком Франції). Основною причиною є прагнення не допускати втручання в інтимне життя та релігійні переконання сімей. Частково така позиція пояснюється також невпевненістю в очікуваній віддачі фінансових витрат на можливе збільшення дітей у сім'ях. Крім того, в сучасних умовах добробут нації, могутність і престиж держави на міжнародній арені більшою мірою пов'язується не з кількістю населення, а з його якісними характеристиками — здоров'ям, тривалістю життя, рівнем освіти, професійною підготовкою тощо.

Тому з більшими чи меншими відмінностями в цих країнах розробляються й застосовуються регулювальні механізми, спрямовані на поліпшення матеріального забезпечення сімей з дітьми, із залученням до цього всього суспільства, яке має дбати про підростаюче покоління (табл. 15).

Такі механізми реалізуються в рамках соціальної й, зокрема, сімейної політики без видимих акцентів на демографічних аспектах.

Для нашої країни проблеми зміни кількості населення і завдання щодо її регулювання насамперед пов'язані зі зниженням смертності, проблемами погіршення здоров'я й умов життєдіяльності населення.

Наукові дослідження та практика доводять, що найважливішою умовою збереження здоров'я дітей, матерів і населення в цілому, зниження смертності, а отже і поліпшення демографічного потенціалу* країни є планування сім'ї. Міжнародна організація охорони здоров'я планування сім'ї розглядає насамперед як попередження небажаної вагітності, вільний вибір кількості та часу народження дітей залежно од віку та здоров'я батьків. Спеціалісти галузі, виходячи із сучасної ситуації, вважають за необхідне активізувати, зробити більш конструктивною діяльність відповідних державних закладів та громадських організацій щодо підвищення сімейної культури населення, попередження внутрішньосімейних конфліктів та дестабілізації сім'ї. Інструментом для практичного регулювання проблем, пов'язаних з розвитком сім'ї, можуть бути відповідні програми. Прикладом такої програми в Україні є Національна програма планування сім'ї, затверджена Постановою Кабінету Міністрів у 1995 р. Основна мета програми полягає в допомозі сім'ям і окремим особам у розв'язанні питань, пов'язаних з дітонародженням, збереженням здоров'я батьків і дітей, добробутом сім'ї, вибором раціональних інтервалів між народженням дітей і їх кількістю, а також дотриманням відповідальної дітородної поведінки. Досягнення мети програми передбачає вирішення широкого спектра завдань, а саме: організаційне забезпечення шляхом створення відповідних структур, безпосередні функції яких полягають у вирішенні проблем у сфері планування сім'ї; наукове забезпечення, що передбачає наукову розробку низки медичних, соціально-гігієнічних, демографічних проблем розвитку сім'ї та практичне застосування їх результатів; створення системи підготовки та підвищення кваліфікації медиків, педагогів, психологів, соціологів для роботи у сфері планування сім'ї. Особливо важливе значення має різноманітне інформаційне забезпечення населення, що сприяє підвищенню його демографічної культури, зокрема культури сімейно-шлюбних відносин, а також підготовки дітей, підлітків, молоді до сімейного життя.

У цьому контексті можна назвати також і Національну програму «Діти України», затверджену Указом Президента України. Мета цієї програми — забезпечити право кожної дитини народитися здоровою, вижити і мати умови для всебічного розвитку, бути соціально та психологічно захищеною. За змістом заходів, передбачуваних програмою, та охопленням учасників-виконавців ця програма є комплексним документом і базується на положеннях Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та Планом дій щодо її виконання.

Реалізація Програми «Діти України» передбачає нерозривний її зв'язок з іншими програмами, затвердженими урядом України, зокрема Довгостроковою програмою поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства, Національною програмою імунопрофілактики населення, Державною національною програмою «Освіта» (Україна XXI століття), Національною програмою планування сім'ї, Комплексною програмою розв'язання проблем інвалідності.

Здійснення заходів цієї Програми повинно забезпечити скорочення дитячої смертності, зниження рівня захворюваності та інвалідизації дитячого населення, поліпшення харчування дітей, покращення якості їх освіти та виховання з урахуванням індивідуальних здібностей і потреб, створення необхідних умов для соціальної адаптації та захисту інтересів дітей, нових основ соціального й правового захисту дітей та сімей з дітьми.

Запорукою реальності вирішення зазначених проблем, надзвичайно складних із різних точок зору, слід вважати вироблення регулюючих механізмів, які забезпечували б тісну взаємодію, об'єднання зусиль усіх місцевих органів державної виконавчої влади, установ та громадських організацій, що опікуються захистом прав дітей і сімей з дітьми.

Усвідомлюючи, що старіння населення є процесом закономірним і таким, що обумовлює певні наслідки, суспільство повинно враховувати їх у повсякденній практиці. Якщо йдеться про підростаючі покоління, це можуть бути певні заходи, спрямовані на забезпечення високого рівня здоров'я та освіти, тобто розробка й реалізація відповідних оздоровчих та освітніх програм. Відносне збільшення кількості населення, яке вийшло за межі працездатного віку, зумовлює необхідність посилення заходів щодо охорони здоров'я людей похилого віку та надання їм інших видів соціальної допомоги. Крім того, не менш актуальним є забезпечення продовження тривалості повноцінної трудової та соціальної активності населення.

Згідно з прогнозом населення, розробленим українськими фахівцями на період до 2026 року, найбільш вірогідно в Україні очікувати в містах незначне збільшення навантаження населення працездатного віку непрацездатними — на 15,6 % (з 681 % у 1998 р. до 787 % на кінець прогнозного періоду, а в сільських поселеннях — зниження цього показника на 22,4 % (з 1037 % до 805 % відповідно) [50, с. 42]. Стосовно складових навантаження передбачається зменшення навантаження дітьми у всіх поселеннях, а особами похилого віку — в містах збільшення, а в селах — зменшення.

Відправними точками для розробки відповідних заходів щодо пом'якшення наслідків негативних структурних зрушень у населенні, а також вироблення механізмів здійснення цих заходів можуть бути положення демографічної політики, викладені в «Основних напрямах соціальної політики та період до 2004 року» та орієнтири щодо поліпшення природної бази трудового потенціалу, визначені в «Основних напрямах розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року».

Механізми для регулювання демографічних процесів повинні ґрунтуватися на результатах всебічного, комплексного аналізу демографічного розвитку в його соціально-економічній обумовленості та реалістичному уявленні про можливі зміни в майбутньому. На особливу увагу заслуговує адекватна оцінка демографічних наслідків економічної трансформації перехідного періоду, що має важливе значення для позитивних зрушень у демографічних процесах [49].

Література

1. Аналитические обозрения Центра комплексных социальных исследований и маркетинга. — Сер. «Социология». — 1996. — Вып. 56.

2. Архангельский В. Н. Демографическая политика: цели, принципы, приоритеты. — Саранск, 2000.

3. Афанасьев И. Кем будут управлять украинские лидеры в XXI веке?// Персонал. — 2001. — № 2.

4. Брисов В. А. Демография: Учебник для вузов. — М., 1999.

5. Валентей Д. И., Кваша А. Я. Основы демографии. — М., 1989.

6. Валентей С., Нестеров Л. Человеческий потенциал: новые измерения и новые ориентиры // Вопр. экономики. — 1999. — № 2.

7. Власюк О. С., Прирожков С. І. Індекс людського розвитку: досвід України. — К., 1995.

8. Гозулов А. Перепись населення России 1999 года // Вопр. статистики. — 1997. — № 3.

9. Демографические процессы и их закономерности / Под ред. Д. И. Валентея. — М., 1991.

10. Демографическое развитие и становление рынка труда Республики Беларусь: Сб. трудов. — Минск, 1996.

11. Демография: настоящее и будущее. — Саранск, 2000.

12. Демография. Современное состояние и перспективы развития / Под ред. Д. И. Валентея. — М., 1997.

13. Жилкина Т. Семейная политика и формы помощи семье. Зарубежный опыт// Международная экономика и международные отношения. — 1994. — № 1.

14. Закон України «Про Всеукраїнський перепис населення» від 19 жовтня 2000 р.

15. Злоказов И. А. Демографическая ситуация и демографическая политика в ФРГ. — М., 1989.

16. Котлер Ф. Основы маркетинга. — М., 1992.

17. Кузнецова Е. В. Индекс человеческого развития и тенденции его изменения в России и зарубежных странах // Вопр. статистики. 1999. — № 2.

18. Курило І. О. Про демоекономічну оцінку трудового потенціалу населення та деякі проблеми його відтворення в сучасних умовах // Зайнятість та ринок праці. — К., 1998 — Вип. 7.

19. Курс демографии /Под. ред. А. Я. Боярского. — М., 1985.