Іншими словами, сімейний склад населення можна подати у вигляді групувань сімей за певними характеристиками, а саме «кількістю членів сім'ї, кількістю дітей у сім'ї, кількістю зайнятих та утриманців у сім'ї тощо, а також групування за цими самими характеристиками членів усіх сімей. Загальноприйнятої системи показників сімейного складу населення немає, а сам він вивчений недостатньо глибоко. Відомості про нього отримують лише за даними переписів або обстежень населення, позаяк поточний облік його змін не ведеться. Тому дані про сімейний склад населення завжди являють собою поперечний зріз сукупності сімей, які перебувають на різних стадіях життєвого циклу й характеризують процес його змін лише побічно» [33, с. 204].

Сімейний склад населення залежить від його віково-статевої та шлюбної структури, а також від таких демографічних процесів, як народжуваність, смертність, шлюбність, розлучуваність.

Кількість сімей, які утворюються, визначається кількістю в населенні людей, які можуть укласти шлюб, та їх віком. Крім того, має значення подальша поведінка молодих подружжів: залишаються вони зі своїми батьками чи стають окремими сім'ями.

У демографічній літературі зауважуються тісні зв'язки процесів відтворення населення та відтворення сімей і водночас наголошується, що вивчені вони недостатньо. Така ситуація пов'язана з методологічною складністю здійснення відповідного аналізу, виявлення кількісних взаємозв'язків, що зумовлено неоднозначністю процесів, які досліджуються. Сімейний склад населення в демографії, з одного боку, розглядається як передумова певних демографічних подій, з іншого — як їх результат. Стосовно демографічної поведінки наголошується, що вона «безпосередньо залежить від умов та способу життя сім'ї, у зв'язку з чим детермінація та фактори демографічних процесів вивчаються на мікрорівні, тобто на рівні окремої сім'ї. Проте демографічного значення вони набувають на рівні сукупності сімей. Тому якісний аналіз цих факторів у теоретичному аспекті має бути органічно взаємопов'язаний з кількісним аналізом частоти їх виникнення в різних групах населення, що може виявити закономірності, які на рівні окремої сім'ї не проявляються» [25, с. 433].

Як уже зазначалося, джерелом інформації про сім'ї є переписи й обстеження населення. Важливе значення має визначення сім'ї як одиниці обліку. Більшість країн такою одиницею визнали «домогосподарство», яке являє собою, насамперед, економічний осередок, що складається з осіб, які спільно проживають і ведуть господарство, а також їхніх родичів або найманих працівників. Відповідно до рекомендацій Статистичної комісії ООН, поняття «домогосподарство» базується на побутовому укладі, в рамках якого окремі особи чи групи осіб забезпечують себе харчуванням і всім необхідним для життя. Воно може складатися з однієї людини, котра живе самостійно, або кількох людей, як пов'язаних, так і не пов'язаних родинними стосунками... Сім'я у вузькому розумінні визначається як група осіб, що проживають спільно в одному домогосподарстві й перебувають між собою в родинних відносинах, або пов'язані відносинами, що випливають зі шлюбу [25, с. 433].

Визначення «домогосподарств» й особливості їх обліку залежать від конкретних соціально-економічних умов і відрізняються в окремих країнах. У більшості економічно розвинених країн, оскільки в основному домогосподарства складаються виключно з родичів, категорії «домогосподарство» і «сім'я» збігаються.

Спеціальні дослідження дають певні уявлення про еволюцію сім'ї. Вони показують, що зміни структури і типів сім'ї відбувались у міру настання відповідної фази демографічного переходу. Як відомо, перша фаза демографічного переходу характеризувалася високою народжуваністю та смертністю, яка знижувалась високими темпами. На цьому етапі спостерігалося збільшення частки великих і скорочення частки невеликих сімей, незначне збільшення середньої величини сім'ї, стабільність частки простих сімей та збільшення частки самотніх.

Для другої фази демографічного переходу, коли відбувалося скорочення народжуваності, характерним було зменшення частки великих і збільшення частки малих сімей, зменшення середньої величини сім'ї, збільшення частки простих і скорочення частки складних сімей.

Тобто тенденція зменшення розміру сім'ї проявилася поряд зі зниженням народжуваності.

Сучасний стан розвитку сім'ї характеризується більшим поширенням простої сім'ї, яка складається з батьків і дітей. Це обумовлюється намаганням молодих сімей відокремлюватися від батьківських. Для економічно розвинених країн, крім відокремлення від батьків одружених дітей, характерний вихід із батьківських сімей і неодружених дорослих дітей (від'їзд їх на навчання, на роботу, часто, навіть, в іншу країну).

Нуклеаризація сім'ї має місце і в Україні, спостерігається тенденція до переважання молодіжної сім'ї та зменшення її середнього розміру. Так, якщо в 1959 р. середній розмір сім'ї становив 3,53 чол., то в 1970 р. — 3,44, 1979 р. — 3,26, а в 1989 р. — 320 чол. Динаміка різних типів сімей в Україні подана в табл. 11.

Загальний сімейний стан населення України характеризується тим, що переважна його частина (88,6 % станом на 1989 р.) проживала в сім'ях, кількість самотніх становила 6,1 %.

Сучасна трансформація сім'ї відбувається на тлі специфічних проблем перехідного періоду, що ускладнює її проблеми. Через це особливого значення набуває розробка методологічних питань комплексних досліджень проблем сім'ї, вироблення нових концепцій її розвитку, які б враховували сучасні реалії й були надійною основою адекватної сімейної політики. Фахівці вважають нагальною потребу розробки ефективної моделі інтеграції сім'ї в механізм забезпечення розвитку економіки й людності країни. Адже сім'я забезпечує зв'язок макроі мікропроцесів і сама структурно-функціонально трансформується під їх впливом.

Найважливішими положеннями нової концепції розвитку сім'ї визнаються: «уточнення місця сім'ї в системі ланцюгів економічного та демографічного «виробництва» в Україні в нових умовах; з'ясування особливостей сучасної проблемної ситуації в системі трансформації шлюбно-сімейних процесів і структур; визначення стратегій і провідних орієнтирів структурної переорієнтації демографічної політики та соціального захисту населення як засобу здійснення цієї політики в умовах перехідної економіки» [51, с. 20].

Література

1. Аналитические обозрения Центра комплексных социальных исследований и маркетинга. — Сер. «Социология». — 1996. — Вып. 56.

2. Архангельский В. Н. Демографическая политика: цели, принципы, приоритеты. — Саранск, 2000.

3. Афанасьев И. Кем будут управлять украинские лидеры в XXI веке?// Персонал. — 2001. — № 2.

4. Брисов В. А. Демография: Учебник для вузов. — М., 1999.

5. Валентей Д. И., Кваша А. Я. Основы демографии. — М., 1989.

6. Валентей С., Нестеров Л. Человеческий потенциал: новые измерения и новые ориентиры // Вопр. экономики. — 1999. — № 2.

7. Власюк О. С., Прирожков С. І. Індекс людського розвитку: досвід України. — К., 1995.

8. Гозулов А. Перепись населення России 1999 года // Вопр. статистики. — 1997. — № 3.

9. Демографические процессы и их закономерности / Под ред. Д. И. Валентея. — М., 1991.

10. Демографическое развитие и становление рынка труда Республики Беларусь: Сб. трудов. — Минск, 1996.

11. Демография: настоящее и будущее. — Саранск, 2000.

12. Демография. Современное состояние и перспективы развития / Под ред. Д. И. Валентея. — М., 1997.

13. Жилкина Т. Семейная политика и формы помощи семье. Зарубежный опыт// Международная экономика и международные отношения. — 1994. — № 1.

14. Закон України «Про Всеукраїнський перепис населення» від 19 жовтня 2000 р.

15. Злоказов И. А. Демографическая ситуация и демографическая политика в ФРГ. — М., 1989.

16. Котлер Ф. Основы маркетинга. — М., 1992.

17. Кузнецова Е. В. Индекс человеческого развития и тенденции его изменения в России и зарубежных странах // Вопр. статистики. 1999. — № 2.

18. Курило І. О. Про демоекономічну оцінку трудового потенціалу населення та деякі проблеми його відтворення в сучасних умовах // Зайнятість та ринок праці. — К., 1998 — Вип. 7.

19. Курс демографии /Под. ред. А. Я. Боярского. — М., 1985.