Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Система демографічних наук

Система демографічних наук

Центральне місце в системі знань про народонаселення займає демографія. Як свідчать літературні джерела, вперше цей термін застосував французький вчений А. Гійяр, який у книзі «Елементи людської статистики або порівняльної демографії» (1855 р.) писав, що демографія — це природна та соціальна історія людського роду, математичне пізнання людських популяцій, їх загального руху, їх фізичного, громадського, інтелектуального та морального стану [5, c. 11].

Проте як галузь наукового знання демографія існує понад 300 років. Її засновником вважають англійського статистика й демографа кінця ХVІІ ст. Джона Граунта. Вже тоді вчений наголошував на важливому практичному значенні демографічних знань для управління державою.

Як і кожна самостійна наука демографія має свій предмет дослідження, навколо якого протягом усієї історії розвитку цієї науки точилися дискусії. Нині більшість дослідників предметом демографії вважають відтворення населення в його суспільно-історичній обумовленості. В енциклопедичному словнику записано, що демографія вивчає «закономірності та соціальну обумовленість народжуваності, смертності, шлюбності й припинення шлюбу, відтворення подружніх пар та сімей, відтворення населення як єдності цих процесів [25, с. 113].

Отже, демографія притаманними їй методами досліджує:

• динаміку кількості населення;

• зміни віково-статевої, шлюбної та сімейної структур населення;

• взаємозв'язок демографічних процесів і структур;

• вплив умов життя й суспільних відносин на демографічні процеси та структури;

• закономірності перебігу демографічних процесів з урахуванням конкретних умов місця і часу.

Демографія розробляє методи, за допомогою яких здійснюється аналіз та прогноз демографічних процесів і структур.

Одиницею спостереження в демографії є людина, більшість характеристик якої (фізіологічні особливості, місце проживання, сімейний стан, рід занять, кваліфікація, освіта та ін.) протягом життя змінюються. Зміни характеристик окремих людей обумовлюють зміни в населенні загалом.

Певний час демографія існувала як єдина наука. Але з розвитком суспільства життя вимагало від демографів відповідей на щораз нові запитання, які постійно ускладнювалися.

Зокрема на такі:

• яка демографічна ситуація у країні;

• чим обумовлена демографічна ситуація;

• які наслідки слід очікувати від конкретних демографічних процесів;

• як змінюватиметься в майбутньому сімейна, вікова, статева, освітня, професійна структура населення;

• як усі ці процеси впливатимуть на розвиток економіки країни, окремих її регіонів, суспільства в цілому.

Потреба в таких знаннях зумовила необхідність спеціалізації демографів, зосередження уваги певної частини з них на дослідженні конкретного напрямку. Наприклад, одні демографи вивчали загальнотеоретичні питання, удосконалювали методи демографічного аналізу; інші займались аналізом процесів, які відбувалися в населенні світу, регіону, міста, села; а ще інші шукали відповіді на питання, які ставила економіка. Оскільки економіка розглядає населення як фактор свого розвитку і як його кінцевий результат, то ця група демографів займалася дослідженням демографічних аспектів капіталовкладень, зайнятості, продуктивності праці; четверта група демографів займалась удосконаленням методології традиційних прогнозів чисельності населення і спеціалізованим соціально-демографічним прогнозуванням (прогнози міграції, зайнятості, здоров'я й освіти населення); п'ята — розробляла математичні моделі відтворення населення та кількісні показники для характеристики руху населення.

Загалом можна сказати, що розвиток демографії відбувався в напрямку відходу від кількісного, суто статистичного вимірювання населення, до розгляду якісних сторін демографічних явищ.

Варто також наголосити, що поглиблення й накопичення знань про окремі демографічні процеси для логічної їх ув'язки та конкретної оцінки потребувало інтеграції знань про народонаселення. Тобто спеціалізація передбачає інтеграцію, але водночас, поглиблене вивчення об'єкта може бути забезпечене лише за умови спеціалізації.

Нерозривність спеціалізації та інтеграції в дослідженні демографічних процесів — одна з основних передумов розвитку демографічних знань як системи демографічних наук.

У процесі становлення демографії як системи демографічних наук вчені пропонували виокремлювати різні розділи. Один із варіантів такого поділу подано на рис. 3.

Нині в структурі системи демографічних наук вирізняють такі складові: теоретична демографія, математична демографія, історія демографії, історична демографія, економічна демографія, описова демографія, регіональна демографія, етнічна демографія, географічна демографія, політична демографія, військова демографія, прикладні демографічні дослідження, генетична демографія, медична демографія.

Кожна з перелічених складових системи демографічних наук має свій предмет дослідження і свої завдання (табл. 1).

Прикладні демографічні дослідження використовуються для вирішення народногосподарських потреб, пов'язаних з розвитком галузей та сфер економіки, а також із безпосереднім задоволенням матеріальних і духовних потреб населення. Особливе значення тут мають дані про наявну й очікувану віково-статеву, шлюбну та освітню структуру населення. Така інформація важлива для визначення перспектив розвитку галузей з випуску товарів народного споживання, а також житлово-комунального господарства, сфери послуг, охорони здоров'я, культури тощо.

У процесі розвитку демографії як науки сформувався певний понятійний апарат, удосконалення й збагачення якого триває. До основних понять належить:

Демографічна подія — це подія, що відбувається в житті окремої людини і має значення для зміни чисельності й структури населення в цілому. Демографічна подія означає входження людини до певної групи населення або виходу з неї. Наприклад, народження, смерть, укладення шлюбу, розірвання його, перехід з однієї вікової групи до іншої, зміна місця проживання тощо. Демографічні події можуть зменшувати, збільшувати кількість населення або змінювати його склад. Послідовність цих подій утворює демографічний процес.

Демографічний процес — це послідовність однойменних подій у житті людини. Демографічний процес за своєю сутністю є складним соціальним явищем, в якому поєднуються загальні тенденції демографічного розвитку з окремими особливостями демографічного розвитку на окремих етапах. На демографічні процеси впливають інші сфери людської життєдіяльності, зокрема економіка.

Демографічні знання — це знання загальних закономірностей демографічних процесів (народжуваності, смертності, розвитку сім'ї) та їх особливостей у різних соціально-економічних умовах.

Демографічна ситуація (демографічна обстановка) — це стан демографічних процесів, складу й розміщення населення на певний час (найчастіше рік) на певній території.

Умовами, яких слід дотримуватися, аналізуючи демографічну ситуацію, є:

• необхідність врахування особливостей соціально-економічного та історичного розвитку;

• використання всього комплексу методів демографічного аналізу та методичних підходів;

• використання різноманітної багаторічної достовірної інформації.

Описуючи демографічну ситуацію, слід враховувати специфіку

впливу в регіоні соціальної, економічної, екологічної, міграційної, розселенської та інших структур.

Найбільш загальною кількісною характеристикою стану населення є динаміка чисельності населення країни, регіону, населеного пункту, а також темпи зростання (зменшення) населення. Для подальшої характеристики демографічної ситуації визначають окремі демографічні процеси та структури.

Довжина покоління — це основна одиниця часу в демографії, яка дорівнює приблизно 25-30 років (інтервал між батьками і дітьми). Вважається, що саме за цей період відбуваються зміни інтенсивності демографічних процесів.

Демографічна поведінка являє собою систему взаємопов'язаних дій окремих індивідів, сім'ї, населення регіону тощо. Ці дії можуть бути спрямовані як на зміну, так і на збереження демографічного стану суб'єкта. В демографічній літературі розрізняють поняття (матримоніальної) шлюбної поведінки, репродуктивної поведінки, самозберігаючої (санітарної, вітальної) поведінки, міграційної поведінки.

Демографічна установка означає психічний регулятор поведінки індивіда, зумовлений ставленням його до певних демографічних подій.

Демографічний оптимум — найбільш раціональний тип відтворення населення як з точки зору інтенсивності процесів народжуваності й смертності, так і відтворення демографічних структур і міграції населення. Уявлення про демографічний оптимум залежить від темпу зростання населення, темпу економічного зростання та стану природного середовища.

Демографічна когорта — це сукупність людей, в яких протягом одного й того ж відрізку часу відбулася певна демографічна подія. Прикладом когорти може бути група осіб, які взяли шлюб протягом календарного року. Розрізняють когорти реальні й гіпотетичні.

Реальною є така когорта, періодом формування якої вважається період настання демографічної події, що передувала тій події, частота якої вимірюється.

Періодом формування гіпотетичної когорти вважається період тієї демографічної події, частота якої вимірюється. Наприклад, смертність реальної когорти 1900 р. народження характеризує вимирання людей, які народилися в 1900 р., протягом усього можливого життя (майже до 2000 р.).

Смертність же гіпотетичної когорти 1900 р. — це смертність усіх людей, що померли цього року, незалежно, від того, в якому з попередніх (до 1900 р.) років вони народились.

Інакше кажучи, в реальній когорті всі події, настання яких об'єднують людей у когорти, відбуваються в певному інтервалі календарного часу. Можливі ж подальші події, частота яких вимірюється, розтягнуті в часі в майбутнє відносно календарного періоду формування когорти.

У гіпотетичній когорті всі події, частота яких вимірюється, відбуваються в певному інтервалі календарного часу, який і вважається періодом формування гіпотетичної когорти.

Попередня подія розтягнута в часі в минуле відносно цього періоду [25, с. 183].

Реальна когорта є об'єктом поздовжнього, а гіпотетична — поперечного аналізу.

Демографічне старіння населення — це важливі еволюційні зміни вікової структури населення. Воно проявляється у збільшенні частки старих людей у загальній чисельності населення. Розрізняють «старіння знизу» (внаслідок зниження народжуваності скорочується чисельність дітей) і «старіння зверху» (зростання чисельності старих людей внаслідок зниження смертності у старому віці при відносно повільному збільшенні кількості дітей).

Для оцінки цього явища використовують різні коефіцієнти демографічного старіння: частка осіб у старому віці (60 років і старших або 65 років і старших) у загальній кількості населення, кількість старих людей на 100 чол. дорослого населення, кількість дорослих на 1 стару людину, кількість дітей на 1 стару людину


Сторінки: 1 2