Крім середнього віку, розраховують медіанній вік населення, який розділяє все населення на дві однакові частини: одна молодша медіанного віку; друга — старша його.

Звичайно вікову структуру будують і розглядають одночасно зі статевою структурою населення. У цьому випадку її називають статево-віковою структурою населення; вона демонструє розподіл чисельностей кожної статі за віком і співвідношення статей у кожнім віці або в кожній віковій групі.

Для наочного і загального представлення вікової і статевої структур населення будують т.зв. статево-вікові піраміди. Статево-вікова піраміда являє собою двобічну гістограму розподілу населення за віком, причому з одного боку графіка зображують жіноче населення, а з іншого боку — чоловіче. Вертикальна вісь гістограми являє собою шкалу віку, виражену в одно- або п'ятирічних інтервалах, починаючи від 0 років і закінчуючи граничним віком або відкритим віковим інтервалом. Загальна чисельність населення відповідної статі і віку або його частка в усьому населенні або в населенні конкретної статі, зображується у вигляді горизонтальних смуг, площа яких (або довжина у випадку рівних інтервалів) пропорційна названим показникам. З метою порівняння різних населень і одержання порівняльної інформації про їх вікову структуру піраміди будують, не лише за абсолютними даними, а й користуючись частками чисельності певної статево-вікової групи у всьому населенні, беручи загальну чисельність населення за 100, 1000 або 10 000.

Отриману в такий спосіб діаграму було свого часу названо пірамідою через її зовнішній вигляд, оскільки число осіб у старшому віці звичайно було меншим, ніж у молодшому. Сьогодні ж у країнах з низькою народжуваністю форма діаграми розподілу населення за статтю і віком зовсім не нагадує піраміду.

Статево-вікова піраміда зображує стан населення на певний момент часу (на момент перепису або на 1 січня), тобто по суті є ніби зупинкою в безперервному процесі відтворення населення. Тому за порівняльною довжиною смуг можна судити про вплив процесів народжуваності і смертності на вікову структуру населення (причому протягом багатьох десятиліть), а також про майбутні тенденції відтворення населення і про можливі перспективи зміни його чисельності в майбутньому. Якщо, наприклад, за якийсь рік і період часу число народжених помітно відрізнятиметься в той або інший бік від сусідніх, то на статево-віковій піраміді це відіб'ється у вигляді виступу (якщо число народжених більше, ніж у сусідні роки), або прогалини (якщо це число відповідно менше). І ця деформація, відбиваючи показники щодо осіб старшого віку, збережеться протягом практично цілого сторіччя, поки не вимре зазначена сукупність народжених.

Важливим аспектом використання статево-вікових пірамід є аналіз взаємозв'язку вікової структури і відтворення населення. Наприкінці XIX ст. шведський демограф А. Зундберг увів у науковий обіг поняття прогресивного, стаціонарного і регресивного типів вікової структури. Названі вони були так через те, що при прогресивній віковій структурі населення кількісно збільшується, при стаціонарній — не змінює своєї чисельності, а при регресивній — зменшується. Відрізняються вони один від іншого частками дітей у віці 0- 15 років і літніх осіб у віці 50 років і більше (табл. 3.2) :

На засаді цього групування Зундберг відкрив загальний закон народонаселення, згідно з яким питома вага чисельності групи батьків завжди постійна (50%).

Цим типам вікової структури відповідають типи вікових пірамід, запропоновані у 30-і рр. XX ст. німецьким статистиком Ф. Бургдерфером. Прогресивній віковій структурі (молоде населення) відповідає правильна піраміда; діаграма, що зображує стаціонарну вікову структуру, нагадує дзвін; регресивній віковій структурі відповідає фігура, названа урною. Ці фігури зображені на рис. 3.2.

Сказане вище можна проілюструвати на прикладі статево- вікових пірамід населення України.

Так, аналізуючи вигляд статево-вікових пірамід України у 1959 — 2001 роках (рис. 3.3) можна сказати, що Україна пройшла всі три фази від розширеного (1959 рік) до простого, і нарешті, звуженого (2001рік) відтворення. Основа піраміди 2001 року звужена, що вказує на регресивний тип відтворення населення внаслідок різкого зменшення народжуваності. Спостерігаються деякі «прогалини» у вікових групах 30-34 років і 55 — 59 років, що пояснюється низькою народжуваністю у 40-х роках (період 2-ої світової війни) та 60-х роках, коли кількість народжень була малочисельною через малочисельні групи жінок 20 — 25 років, (фертильного віку), оскільки їх народження припало на час війни, або відразу після неї. Також «прогалини» у вікових групах 30-34 років можна пояснити міграційним відтоком молоді, який почався в період транзиції. Починаючи з вікових груп 55 і старші спостерігаємо значну диспропорцію між чисельністю жінок і чоловіків, внаслідок меншої тривалості життя чоловіків, майже на 11 років; жінки в цих вікових групах переважають. Втрати чоловічого населення внаслідок 2-ої світової війни, які можна простежити на всіх пірамідах, чітко виділяються і на піраміді 2001 року у вікових групах населення старше 70 років, перевага жінок тут становить 100 — 200%.

Отже, в результаті зниження народжуваності, яке відбувалося як у перехідний період, так і в післявоєнні роки, відбулося старіння населення Зменшення демографічного навантаження на працездатне населення, вказує на майбутнє зменшення працездатного та фертильного контингенту і також негативно впливає на формування рівня життя населення. За допомогою статево-вікових пірамід можна досліджувати й інші демографічні та соціально-економічні явища.

Старіння населення

Під старінням населення, або демографічним старішанням, розуміють збільшення частки літніх і старих людей в усьому населенні. Старіння населення є результатом тривалих демографічних змін, зрушень у характері відтворення населення, у народжуваності і смертності та їхньому співвідношенні, а також, частково, міграції.

Розрізняють два типи старіння населення:

• Старіння знизу, що є результатом зниження народжуваності.

• Старіння зверху, що є результатом збільшення середньої тривалості майбутнього життя, зменшення смертності в старшому віці за умови низької народжуваності.

Слова „знизу» і „зверху» вжиті тут у зв'язку з особливим графічним способом зображення вікової структури населення. Зниження народжуваності приводить до звуження основи піраміди, а зниження смертності в старшому віці — до розширення її вершини.

Процес старіння населення став об'єктом уваги статистиків і демографів наприкінці XIX — першої чверті XX ст. Дослідження демографів (А. Боярський, Ж. Буржуа-Піша, А. Сові, Е. Коул, та ін.) показали, що населення старіло за рахунок зниження народжуваності, тобто мало місце старіння знизу. У наш час у розвинутих країнах Заходу і Японії ситуація змінилася. Народжуваність тут є низькою або дуже низькою. При цьому завдяки досягненням медицини різко знизилася смертність у літньому і старечому віці, отже, тривалість життя зросла і продовжує зростати за рахунок саме цієї причини. У цих умовах на місце старіння знизу прийшло старіння зверху.

У нашій країні ситуація зовсім інша. Населення продовжує старіти знизу, через те, що народжуваність, як і раніше, знижується, а смертність у старшому віці практично не зменшується, тривалість життя не зростає, залишаючись низькою порівняно з усіма розвинутими країнами і навіть деякими з тих, що розвиваються.

Як критерій для оцінки демографічного старіння використовують частку в населенні осіб старше 60 років. Відповідно для виміру старіння населення використовують спеціальні шкали, базовані на зазначених значеннях віку. Якщо за критерій беруть вік 60 років, то застосовується шкала Ж. Боже-Гарньє — Е. Россета (табл. 3.3.). Якщо за критерій беруть вік 65 років, то застосовується шкала демографічного старіння ООН. Відповідно до неї, населення з часткою осіб у віці 65 років і більше, меншою за 4%, вважають молодим, якщо ця частка менша 7%, то населення перебуває на порозі старості, а якщо вона дорівнює 7% і більше, то населення вважають старим.

Старіння населення породжує нові вимоги до соціального забезпечення і медичного обслуговування літніх і старих людей. Збільшення їхньої частки на тлі скорочення чисельності економічно активного населення веде до росту демографічного навантаження, створює додаткові труднощі в їхньому пенсійному забезпеченні. Облік тенденцій і наслідків демографічного старіння є однією з найважливіших задач соціальної політики.

Процес старіння населення є результатом передусім зниження народжуваності та збереження її впродовж тривалого періоду на рівні, що не забезпечує навіть простого відтворення поколінь. В економічно розвинених країнах до цього додається вплив зростання середньої тривалості життя населення. Істотною протидією старінню населення цих країн є міграція, оскільки приїжджає в основному, молодь. В Україні ж, як і в більшості країн з перехідною економікою, міграція посилює вплив низької народжуваності, а помітного зростання середньої тривалості життя населення, особливо старшого віку, не спостерігається.

Нині питома вага осіб у віці 60 років і старше в загальній чисельності населення становить 21,4% і є однією з найвищих у світі. Якщо вікова піраміда міського населення характеризується більш-менш рівномірним розподілом допрацездатних, працездатних і післяпрацездатних контингентів, то у віковій піраміді сільського населення чітко виділяються 2 групи — покоління людей, які народилися у період короткочасного піднесення народжуваності середини 80-х рр., і покоління народжених у середині 30-х рр. Вища порівняно з міським населенням частка дітей