Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Сучасні тенденції демографічного розвитку

Сучасні тенденції демографічного розвитку

Серед глобальних проблем сучасності — таких як подолання відсталості країн, що розвиваються, продовольча та енергетична проблеми, проблеми ліквідації небезпечних хвороб і забруднення навколишнього природного середовища, — особливе місце належить демографічній проблемі. Важливість останньої зумовлюється тим, що фактично саме особливості демографічних процесів зумовлюють виникнення інших глобальних проблем.

Вся історія людського суспільства свідчить, що базовими в ієрархії інтересів будь-якого етносу чи держави завжди були й залишаються виживання та відтворення населення як у кількісному, так і в якісному відношенні. Загальною тенденцією зміни кількості населення світу в усі часи було постійне її збільшення і наявність регіональних відмінностей. Так, на початок нової ери, коли загальна кількість світового населення становила 250 млн чол., у Китаї налічувалось 73 млн, в Індії, включаючи Пакистан та Бангладеш, — 70 млн, у Європі — 37 млн чол. [42].

Збільшення кількості населення, незважаючи на значні його втрати внаслідок воєн та епідемій, продовжувалося і в наступні періоди. Відтак у середині другого тисячоліття населення світу становило 450 млн чол.

У зв'язку зі змінами в економічному розвитку почало спостерігатися прискорення темпів приросту населення, що особливо посилилося після досягнення першого мільярда (1820-1830 рр.). Це явище в науці отримало назву «демографічний вибух», що, власне, означало різке збільшення кількості населення у зв'язку з високою народжуваністю поряд зі швидким скороченням смертності. Це стало можливим внаслідок прискорення економічного розвитку, що зумовило розвиток соціальної сфери, зокрема охорони здоров'я, дало можливість успішно боротися з інфекційними захворюваннями та масовими епідеміями й сприяло відтак відносному скороченню смертності. У цей період постійною тенденцією стало також збільшення середньої тривалості життя.

З другої половини XIX століття у країнах Європи (першою такою країною була Франція) почалося уповільнення темпів збільшення кількості населення, хоч при досить високому їх рівні це не позначилося на змінах абсолютної кількості населення. Крім природного руху населення, суттєвий вплив на формування його кількості (особливо це стосується країн Європи і Північної Америки) починає здійснювати міграційний рух.

Особливо важливі як за масштабністю, так і за сутністю зрушення у світовій демографічній ситуації відбувалися в останньому сторіччі другого тисячоліття. Демографи зазначають, що саме в цей період найбільш яскраво проявились як «демографічний вибух», так і «демографічна криза». Насамперед для цього періоду характерні дуже високі темпи приросту населення світу в цілому. Це виявилося в інтенсивному скороченні терміну, протягом якого населення земної кулі збільшувалось на один мільярд. Так, якщо перший мільярд жителів планети сформувався майже за два тисячоліття, то другий — за 100 років (з 1830 по 1930 рік), третій — за 30 років (1960 рік), четвертий — за 15 років (1975 рік), п'ятий — менше 13 років. При цьому слід зауважити помітне збільшення показників абсолютного приросту населення світу у другій половині двадцятого сторіччя. У 50-х роках кількість населення світу в середньому за рік збільшувалася на

53.3 млн чол., у 60-х цей показник становив 66,7, у 70-х — 70,3, у 80-х —

86.4 і в 90-х — понад 90 млн чол. Відповідно до оцінок експертів ООН, такі тенденції в розвитку світової демографічної ситуації збережуться і в перші десятиліття XXI ст.

На тлі високих темпів збільшення кількості населення світу спостерігаються суттєві регіональні відмінності в характері демографічних процесів. У розвинених країнах відбувається просте відтворення населення, яке характеризується незначним приростом населення або відносно невисоким його абсолютним скороченням. У країнах з перехідною економікою в результаті стійкого переважання смертності над народжуваністю спостерігається депопуляція населення.

Тенденції демографічних змін у країнах, що розвиваються, у зв'язку з прогресом у медицині характеризуються зниженням смертності. Збереження високого рівня народжуваності зумовлює також усе ще швидкі темпи збільшення кількості населення. Тому в сучасних умовах одне з важливих питань, на яке шукають відповідь демографи, полягає в тому, чи знизиться рівень народжуваності в цих країнах такою ж мірою, як це свого часу відбулося в сучасних розвинених країнах, і чи відбудеться це раніше суттєвого зниження життєвого рівня [39].

У Китаї та країнах Південно-Східної Азії зараз спостерігається певне зниження темпів природного приросту населення, але, на думку спеціалістів, ці тенденції не зможуть найближчим часам суттєво зменшити абсолютний приріст населення світу. На частку країн Тропічної Африки, Близького та Середнього Сходу, а також Південної Азії припадає понад 80 % загального приросту світового населення.

Зміни кількості населення супроводжуються суттєвими зрушеннями в його віковій та сімейній структурі, співвідношенні міського і сільського населення, а також активізацією і суперечністю міграційних рухів.

Ситуацію, коли різко знижуються темпи збільшення кількості населення, рівень смертності перевищує рівень народжуваності, відбуваються негативні зрушення у складі населення, фахівці розцінюють як демографічну кризу. При цьому зазначається складність і неоднозначність такої ситуації як з точки зору її аналізу, так і щодо вироблення підходів впливу на неї. Зокрема, недоречно спрощувати її й пов'язувати виключно з сучасними кризовими умовами. Безперечно, що криза суттєво погіршила демографічну ситуацію. Хоча витоки сьогоднішніх демографічних проблем пов'язані як з історичним минулим окремих країн, так і з характерними еволюційними змінами демографічних процесів.

Крім проблеми кількісних змін населення світу й окремих країн, не менш, а можливо й більш важливою є проблема якості населення. Вирішальне значення якісних характеристик населення для долі та розвитку країн визнавалося дослідниками в різні історичні періоди.

Ще в V ст. до н. е. проблеми якості населення розглядав давньокитайський мислитель Конфуцій, вбачаючи їх у збереженні сімейних традицій, мотиваціях та життєвих принципах індивіда.

Пізніше (ХVШ-ХІХ ст.) як один із чинників суспільного багатства, матеріальних умов виробництва якість населення характеризували Я. Більфельдт, Ф. Енгельс, А. Маршалл, А. Пігу та ін. Ширшому дослідженню якості населення у XX ст. присвячені праці таких дослідників демографів і економістів, як А. Сові, М. Блауг, Т. Шульц. Зокрема, А. Сові зауважував, що «демографія не обмежується проблемами народжуваності й смертності. Кількість людей, її зміна, структура населення впливають на всі сторони життя так само сильно, як і непомітно» [41].

Проблеми якості населення не залишилися поза увагою і членів Римського клубу. А. Печчеї серед основних характеристик якості населення називав стереотипи поведінки, відмову від орієнтації на нестримне збільшення споживання, обмеження збільшення кількості населення у країнах, що розвиваються, формування та реалізацію здібностей людської особистості [25, с. 178].

Характеризуючи важливе значення якості населення в суспільному прогресі, П. Сорокін наголошував, що доля будь-якого суспільства залежить насамперед від властивостей його членів. Одну з причин розквіту чи загибелі цілих народів він вбачав саме в різних якісних змінах населення в той чи інший бік [44].

У сучасних умовах економічної кризи та глибоко деформованого морального клімату на етапі переходу до ринкових відносин проблема якості населення набуває особливої гостроти й актуальності.

У науковій літературі приділяється певна увага дослідженню проблем якості населення. Проте їх розробка ще не закінчена, оскільки практично не вироблено єдиного підходу до тлумачення окремих понять, якісних характеристик і методичних підходів щодо їх визначення та оцінки. Це певною мірою пояснюється надзвичайною складністю, неоднозначністю та багатоаспектністю самого поняття «якість населення». А звідси й різноманітність підходів і методів оцінки якісних характеристик.

Більшість дослідників основними якісними характеристиками населення вважають здоров'я, освіту, кваліфікацію, культуру та моральність. Неоднозначність цих характеристик полягає, зокрема, в тому, що їх можна розглядати як визначальний соціально-економічний ресурс суспільства і як надзвичайно важливу соціальну цінність. У першому випадку аргументом є те, що саме від рівня інтелекту працівника залежать масштаби освоєння досягнень технічного прогресу, підвищення продуктивності праці й, зрештою, темпи соціально-економічного розвитку.

Соціальна цінність якості населення полягає в тому, що вона відображає можливості громадян для вільного розвитку, реалізації здібностей, творчого потенціалу [44].

У науковій літературі висловлюються думки з приводу доцільності трактувати якість населення як людський потенціал. При цьому слушно наголошується, що необхідною умовою реалізації цього потенціалу є відповідна якість життя, тобто відповідні економічні умови, соціальні відносини, правова захищеність та свобода громадян [36].

Найбільш вичерпні, узагальнюючі підходи пояснення сутності та значення якості населення наведено в Енциклопедичному словнику. Тут ця категорія визначається як сукупність властивостей, що характеризують відтворення населення в системі соціальних та природних відносин [25, с. 177]. Згідно з цим визначенням якість населення нерозривно пов'язана з життєдіяльністю людей і характеризує здатність населення реагувати на природні, технічні, екологічні, соціокультурні умови й пристосовувати їх до своїх змін і потреб.

З поняттям якості пов'язане поняття розвитку населення, яке, за визначенням Енциклопедичного словника, є процесом кількісних і якісних змін у населенні [25, с. 367]. Ці зміни стосуються характеру відтворення населення, рівня загальної та професійної освіти, здоров'я, міграції, розселення та якості життя. Відбуваються вони під впливом демографічних, соціально-економічних, медико-біологічних, інформаційних та природних процесів. Виняткове значення процесів розвитку населення зумовило посилення


Сторінки: 1 2 3