Вихідним положенням при цьому було визнання неможливості суспільного прогресу без реалізації трьох ключових цілей людини, які, по суті, відображають в агрегованому вигляді якісні характеристики як окремого індивіда, так і населення загалом [41]:

• «прожити довге і здорове життя;

• розширити й обновити знання;

• отримати доступ до засобів існування, які забезпечують достатній рівень життя».

Тобто людський розвиток передбачає збільшення доходів населення, поліпшення його здоров'я та освіти, збереження навколишнього середовища, забезпечення соціальних свобод і формування адекватних умов соціально-економічного розвитку. Для кількісної оцінки рівня людського розвитку експерти ООН спочатку запропонували показник «індекс людського розвитку», який потім було замінено на «індекс розвитку людського потенціалу» (ІРЛП). Цей показник є агрегованим і включає оцінки тривалості життя, освітнього рівня дорослого населення та його доходів. Для розрахунку індексу розвитку людського потенціалу використовуються такі показники та їхні порогові значення:

• очікувана тривалість життя на певну дату — від 25 до 85 років;

• освіченість дорослого населення (частка освічених — від 0 до 100 %);

• індекс частки учнів початкових, середніх та вищих навчальних закладів у відповідній віковій групі — від 0 до 100 %;

• добробут, обсяг ВВП на одного жителя — від 100 до 40000 доларів.

Дані результатів розрахунку індексів розвитку людського потенціалу, виконаного в рамках ПРООН, за окремими країнами наведені в табл. 12, де країни об'єднані у три групи залежно від рівня індексу розвитку людського потенціалу: І група — від 0,900 до 0,960; II група — від 0,700 до 0,900; III група — від 0,650 до 0,700.

За оцінками експертів, до найменш розвинених країн належать ті, в яких індекс розвитку людського потенціалу не перевищує 0,500. Подані ж у таблиці країни мають високий (близько 1) або середній рівень розвитку. Разом з тим, спостерігається досить помітна диференціація за окремими країнами складових загального індексу. Наприклад, у першій групі практично всі країни за рівнем добробуту мають однакові показники. Але в результаті того, що в кожній країні по-своєму здійснюється розподіл благ, індекси очікуваної тривалості життя й доступності освіти відрізняються, загальний індекс розвитку людського потенціалу коливається в досить значних межах — від 0,960 до 0,913.

Узагальнення результатів досліджень розвитку демографічних процесів у їх соціально-економічній зумовленості дає змогу припустити, що в Україні демографічна ситуація також формується під впливом таких основних чинників:

• загальносвітові еволюційні зміни в розвитку населення;

• специфічні умови різних історичних періодів;

• чинники, пов'язані з реформуванням економіки та кризовими явищами.

Україна належить до тих держав, де починаючи з 1991 року відсутній природний приріст населення, спостерігається абсолютне його скорочення. Останнім часом перевищення смертності над народжуваністю збільшується (табл. 13).

Природне скорочення населення України характерне практично для всіх регіонів. Більшими масштабами зменшення населення вирізнялися Чернігівська, Сумська, Луганська, Донецька, Кіровоградська та Черкаська області.

Природне скорочення населення України відбувається переважно в результаті зниження рівня народжуваності. У 2001 році в Україні народилося 376,5 тис. дітей, що на 8,6 тис. менше порівняно з попереднім роком. Тенденція до зниження спостерігається щодо загального коефіцієнта народжуваності (кількість народжених на 1000 чоловік населення), повікових та сумарного коефіцієнтів народжуваності, а також нетто-коефіцієнта, необхідного для відтворення населення.

Негативний вплив на народжуваність мав також стан шлюбних відносин. Динаміку зареєстрованих шлюбів та розлучень наведено в табл. 14.

Коефіцієнт шлюбності не має стійкої тенденції: в окремі роки він дещо підвищується, а потім знижується. Але привертає увагу співвідношення кількості зареєстрованих шлюбів і розлучень: при

скороченні кількості шлюбів кількість розлучень суттєво не знижується. Фахівці вважають, що соціально-економічні труднощі перешкоджають створенню й збереженню сім'ї, посилюють орієнтацію на неформальні шлюбно-сімейні відносини, про що свідчить, зокре-

ма, збільшення кількості дітей, народжених поза шлюбом. Формування таких традицій у плануванні шлюбних відносин та народження дітей навряд чи доцільно визнавати суспільно прийнятним, оскільки вони є реальною передумовою загострення проблем материнства і дитинства.

На загальну демографічну ситуацію в Україні значною мірою впливає смертність. Як видно з даних табл. 13, кількість померлих має стійку тенденцію до збільшення й перевищує кількість народжених. Рівень смертності населення має значну регіональну диференціацію, що певною мірою пояснюється відмінностями статевовікової структури населення.

Смертність населення слід розглядати як індикатор його здоров'я. У зв'язку з цим заслуговує на увагу аналіз причин смертності в розрізі окремих захворювань. Серед інших хвороб, що призвели до смертельних наслідків, понад 60 % припадає на захворювання систем кровообігу. Досить високий рівень смертності й від нещасних випадків, на які припадає 10 % усіх смертей. Цей показник лише на 2,8 % відстає від кількості смертей, зумовлених захворюванням новоутвореннями.

Як позитивну тенденцію в динаміці смертності варто відзначити певне скорочення дитячої смертності. Але водночас викликає занепокоєння збільшення смертності населення у працездатному віці.

Серйозною загрозою для здоров'я населення є екологічні умови, особливо в окремих регіонах. Це пов'язано з техногенною діяльністю та віддаленими наслідками катастрофи на Чорнобильській АЕС. За даними статистики, на території, яка зазнала радіоактивного забруднення, проживає понад 2 млн чол., у тому числі близько 600 тис. дітей і підлітків. Статус постраждалих внаслідок катастрофи на ЧАЕС мають понад 3 млн чол.

Крім природного скорочення на кількість населення впливає міграція. У загальному зменшенні кількості населення частка міграційного скорочення у 2000 р. становила 11 %. Цього року в Україну прибуло 53,7, а за її межі вибуло 100,3 тис. чоловік.

В Україні також збільшується частка тих, хто прибуває з інших держав, переважно це представники азіатських та африканських країн, у тому числі біженці.

За оцінками фахівців [3], цілком реально очікувати, що в найближчі 15—20 років населення України на чверть складатиметься з емігрантів. Прискоренню цих процесів можуть сприяти постійні конфлікти в Азії, а також зміни в Європі в результаті вступу до Європейського Союзу Польщі, Словакії та Угорщини. Це зумовить суттєві зміни в етнічній та конфесійній структурі українського суспільства, що у свою чергу спричинить необхідність трансформації принципів і методів управління етнонаціональними та економічними процесами.

Важливою якісною характеристикою населення є його вік. Середній вік населення України (на 1 січня 1999 р.) становив 38 років. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. цей показник становив 38,9 року, в тому числі у чоловіків — 36,2, у жінок — 41,2 року [46, c. 398]. Найстаріше населення України в Чернігівській області (середній вік — 41 рік), наймолодше — в Закарпатській області (середній вік — 35 років).

Характерною рисою населення України на сучасному етапі є його старіння. На цей процес, з одного боку, впливає зниження народжуваності, а з іншого — збільшення середньої тривалості життя людей похилого віку. Існує кілька підходів до кількісного визначення ступеня постаріння населення. Згідно з одним з них, якщо частка людей віком 60 років і більше становить 12% і більше, таке населення вважається старим. В Україні цей показник становить 21,4 %.

Демографічне старіння є характерною рисою практично всіх розвинених країн. Вперше цей процес почався у Франції в 1870 р. Приблизно у 1901 р. поріг демографічної старості переступила Швеція, в 1931 р. — Великобританія, в 1937 р. — Німеччина. У сучасних умовах найбільш інтенсивно постаріння населення відбувається у країнах Західної Європи та США.

У 90-х роках у багатьох країнах світу частка населення віком 60 років і більше в загальній його кількості перевищила 20 %. У країнах, що розвиваються, цей показник дорівнює 2-3 %. За оцінками експертів ООН, тенденція до підвищення частки людей похилого віку буде характерною і для населення світу в цілому, хоча й на віддаленішу перспективу. Передбачається, що в 2025 р. цей показник становитиме 14 %.

У цьому контексті багато дослідників зазначають, що з постарінням населення пов'язано виникнення низки соціально-економічних, соціально-психологічних, морально-соціальних, етичних та інших проблем. До найважливіших з них слід зарахувати ускладнення структури робочої сили, збільшення економічного навантаження (кількість непрацездатних на одного працездатного), зміни в рівні та характері споживання тощо.

Аналіз статевої структури населення України свідчить про постійне переважання кількості жінок над кількістю чоловіків. Таку ситуацію фахівці пояснюють меншою тривалістю життя чоловіків, вищою їх смертністю, війнами та міграцією. Останнім часом, починаючи з 1996 р., переважання кількості жінок над кількістю чоловіків в абсолютному виразі набула тенденції до збільшення (хоча й незначного). Так, на кожну 1000 жінок кількість чоловіків становила: в 1996 р. — 872, у 1997 р. — 871, у 1998 р. — 870, у 1999 р. — 869, у 2000 р. — 868, у 2001 р. — 861 чол. Ці характеристики