Шлюб як демографічна категорія

Шлюб — форма відносин між чоловіком і жінкою, що визначає їх взаємні права й обов'язки стосовно одне одного та їхніх дітей. Історично шлюб має тривалий багатовіковий шлях розвитку, зазнаючи змін одних його форм іншими. Говорячи про шлюб, необхідно відзначити неоднозначність трактування цього поняття в праві та інших суспільних науках.

Для демографії шлюб, насамперед, передумова створення родини і народження дітей, а також процесів народжуваності і смертності. При цьому демографія традиційно вивчає не стільки юридичну форму шлюбу як законного співжиття чоловіка і жінки, скільки наявність реальних і ефективних шлюбних (подружніх) відносин незалежно від того, чи зареєстрований шлюб відповідно до існуючих в тій або іншій країні правил і законів чи ні, тобто фактичний шлюб.

Відомості про шлюби і розлучення демографія одержує як за результатами переписів населення, так і завдяки поточному обліку населення. Державна статистика опрацьовує відомості подані в других примірниках актів громадянського стану, які укладаються в державних органах реєстрації актів громадянського стану. Поточний облік шлюбів і розлучень враховує тільки укладання і припинення шлюбів оформлених юридично, і не враховує випадків припинення шлюбів, якщо розлучення не були оформлені, а також припинення незареєстрованих шлюбів.

Останнім часом демографію цікавить і юридична форма шлюбу, оскільки з цим поняттям пов'язане таке явище, як позашлюбна народжуваність. Кількість позашлюбних народжень включає народження, на час реєстрації яких походження дитини від батьків встановлюється шляхом подання спільної заяви батьком і матір'ю дитини або тільки за заявою матері чи за рішенням суду, про що роблять запис в акті про народження.

Наявність або відсутність офіційної реєстрації шлюбних відносин, юридичного їхнього оформлення є надзвичайно важливим індикатором стану родини як соціального інституту. Спостережуване в останні десятиліття зростання числа випадків відмови від офіційної реєстрації шлюбу, поширення співжиттів, позашлюбні народження дітей свідчать про кризу родини.

Шлюб є результатом, фінальною стадією шлюбного добору. Шлюбним добором називають процес, у результаті якого із сукупності можливих, потенційних шлюбних партнерів (яких іноді називають шлюбним колом) так чи інакше, тим або іншим способом добирають того єдиного партнера (партнерку), який (яка) і стає чоловіком (дружиною) або тим, з ким «живуть разом».

Процес шлюбного добору історично-конкретний, він залежить від економічних, соціальних, соціокультурних та інших умов, існуючих у суспільстві. Основні особливості процесу шлюбного добору пов'язані з тим, що в різних культурах і на різних стадіях історичного розвитку відмінні й простір можливих шлюбних партнерів, і ступінь волі індивідуального вибору.

Шлюбний вік в Україні, установлений законом, — 17 років — для жінок і чоловіків. Органи місцевого самоврядування при наявності поважних причин мають право на прохання осіб, які бажають одружитися, дозволити одружитися тим, хто досяг віку 16 років.

Видами або формами шлюбу називають конкретні варіації шлюбних союзів, які створюють чоловіки і жінки. Серед видів шлюбу насамперед розрізняють моногамію (одношлюбність) і полігамію (багатошлюбність).

Моногамія, або моногамний шлюб, — це шлюб одного чоловіка з однією жінкою. Полігамія, або полігамний шлюб, — це шлюб одного чоловіка з декількома жінками (полігінія, або багатоженство) або шлюб однієї жінки з декількома чоловіками (поліандрія, або багатомужжя). Усупереч широко розповсюдженій думці, спеціальні історико-етнографічні дослідження показали, що полігамія (полігінія) в історії мала значно більше поширення, ніж моногамія: за даними американського соціолога Дж. Мердока, число культур з перевагою полігамії майже в 4 рази перевищує число тих культур, де переважала моногамія. При цьому найбільш розповсюдженою формою полігамії є полігінія, яку й дотепер широко практикують у країнах, населення яких сповідує іслам.

Що ж до поліандрії, то поширеність цієї форми шлюбу вкрай незначна. Вона існує в деяких народів Індії й Тибету, переважно у вигляді т.зв. фратернальної поліандрії, тобто шлюбу однієї жінки з декількома чоловіками, які є братами стосовно один одного.

Сучасна тенденція полягає в тому, що поширеність полігамії знижується, на зміну їй приходить моногамія. Нині усе більшого вияву одержує т.зв. серійна моногамія (послідовна моногамія), тобто повторні, головним чином шлюби чоловіків і жінок після розлучення. Це явище досягло таких масштабів, що багато дослідників — щонайбільше журналісти і політики — перестали вважати шлюб довічним союзом чоловіка і жінки, розглядаючи його як тимчасовий, а не довічний альянс, що може бути розірваним у будь-який час за бажанням чоловіка або жінки.

За дослідженнями д. мед. наук О. Голяченка, розбіжності стосовно відтворення населення у полігамному й моногамному шлюбі є суттєвими. Полігамія не сприяє відтворенню людського роду, моногамія — навпаки. Причин тут багато, найвагоміші такі. По-перше, біологічні. Жінка, яка знає багатьох чоловіків, відносно рідше вагітніє у порівнянні з тією, що знає одного чоловіка. Це пояснюється біологічною природою запліднення, більшою інтенсивністю руйнування статевих клітин, що надходять від багатьох чоловіків.

Полігамія є першопричиною цілого букета статевих хвороб: трихомоніазу, гонореї, сифілісу, хламідіозу, а тепер й СНІДу. Усі ці болячки ведуть до захворювань статевої сфери і безпліддя, передовсім серед жінок. Порівняно недавно генетики відкрили таке явище, як телегонія. Суть його полягає у зв'язку цноти з якістю суспільства. Вирішальним є вплив на дитину першого в житті жінки чоловіка. Саме він закладає генофонд, навіть коли жінка народжує дитину від іншого чоловіка, тобто він є генним батьком її майбутніх дітей.

Видатний учений Ломброзо, досліджуючи родоводи багатьох відомих і простих людей, довів, що доброчесні характеристики батьків передаються у спадок менше, ніж згубні, передаються також і хвороби, причому в гіршій формі.

По-друге, соціальні причини. Полігамія, коли вона стає аморальною, призводить до такого явища, як штучне переривання вагітності.

Історія відтворення людської спільноти дає переконливі докази наведеним постулатам. Перші сучасні людські цивілізації виникли в стародавніх Єгипті, Китаї, Індії, Вавилоні та Ассирії. Показовим є порівняння їх. Усі вони зробили неоціненний внесок у розвиток науки, культури, мистецтва. Була, однак, між ними одна суттєва різниця — ставлення до сім'ї. В Китаї та Індії сім'я була культом, її охорона стала першим державним пріоритетом. Згідно із законами Ману, кожного, хто прагнув одружитися, ретельно досліджували як чоловіка. Жоден брамін не одружувався з дівчиною, яка мала спадкові хвороби, якою б багатою вона не була. У трактатах з медицини в давньому Китаї та в індійських Аюр-ведах (науках життя) цілі розділи відведено питанням шлюбу та дотримання сексуальної гігієни.

Нічого подібного не бачимо в давньому Єгипті. Тут процвітає полігамія, більше того, буденним є подружнє життя між близькими родичами. Так, діти фараонів брали шлюби між собою, щоб легше утримати владу. Шлюб між близькими родичами призводить до виродження потомства.

Отож людність у Китаї та Індії потужно збільшувалась, а в Єгипті занепадала, поки не була завойована арабами і не розчинилась в їхньому морі.

У X ст. Християнська церква заборонила шлюби між родичами аж до сьомого коліна, виходячи з історичного досвіду. Особливо вона пильнувала за коронованими сім'ями, і це слід поставити в заслугу церкві. У давньому Римі розвинулись гірші традиції попередників. Чистота сімейних стосунків тут була зневажена. Римським внеском у відтворення людності став погляд на шлюб як на тяжку ношу, яку варто нести лише заради матеріального збагачення. Тут народилась традиція, яка в кінці

XIX ст. у Франції набула форми афоризму: «робіть не дітей, а заощадження». Вільні люди Риму обмежували дітонародження, широко застосовували аборти, життя проводили в любовних утіхах і гулянні. Результат відомий: коли прийшли варвари, Рим, що шість віків владарював над світом, не було кому захищати.

На рубежі нової ери виникають три найбільші світові релігії — буддизм (V-VI ст.), християнство, іслам (VII ст. н.е.) Усі вони стали на захист моногамії, правда, іслам — з особливостями. Час панування й розквіту цих релігій став і періодом найбільшого поширення моногамії та стрімкого зростання числа усіх людей на планеті. З I до початку XIX ст. людство зросло до одного мільярда, або більше ніж у 60 разів. Разом з усіма європейськими народами у цей період потужно зростала й українська народність. Прийнявши в X ст. християнство, українці послуговувались його заповідями, як-от: «шануй батька свого і матір свою», «не убий» (у тому числі в утробі матері ), «не перелюбствуй».

Перелом настав у XIX ст. Велика французька революція проголосила нові моральні цінності. Її гасла—свобода, рівність, братерство; кожна людина — коваль свого щастя. Держава як апарат пригнічення людини мала вмерти. Франція — християнська держава, і її ідеї поширились переважно в християнському світі. Реалізація ідей французької революції пішла двома шляхами. Хронологічно перший полягав у тому, щоб поновити колективну власність (як у первісному суспільстві) і зробити всіх людей рівними й щасливими. Реалізувати цей шлях у Західній Європі не вдалося, в Росії, як виявилося, на наше горе, вдалося.

Моральний кодекс будівничого диктатури пролетаріату, соціалізму і комунізму формально не визнав