На початку 2000-х років цей феномен почав інтенсивно розвиватися. Їх переваги якнайкраще ілюструє новий медіаформат бло- гів: вони оперативно реагують і швидко поширюють новини день за днем, інтенсифікують обмін ідеями, даними про новітні продукти й інновації; звертають увагу традиційних ЗМІ на теми, які хвилюють суспільство, вказують на помилки й неточності в матеріалах ЗМІ. Різновидами соціальних медіа, окрім блогів, є також дошки оголошень, підкасти (аудіоблоги), Вікі (енциклопедії колективного редагування), відеоблоги та ін. Блоги дедалі активніше починають входити до рейтингу найпопулярніших сайтів світу.

Блоги й політика активно взаємодіють. Наприклад, можна відзначити цікаву, але двояку здатність популярних «центральних» блогів бути своєрідними фільтрами для цікавої інформації. Так, з одного боку, вони популяризують актуальні дані з менш цікавих блогів, одночасно звертаючи на них увагу читачів, з іншого - такі блоги мають власну точку зору на те, що є цікавим для аудиторії, а що не є. У цій формі, блоггери з меншими зв'язками функціонують, як «пожежні тривоги» для центрального блогу, забезпечуючи нову інформацію і зв'язки. Через специфічну систему ієрархії бло- гів, працівникам ЗМІ тільки потрібно прочитати топ-блог, щоб знати, що цікаве громадськості.

Фактично блоги впливають на політику, впливаючи на контент традиційних медіа. Вони забезпечують колективну інтерпретуючу рамку для політиків, яку згодом використовують традиційні медіа. Так, відповідальний редактор New York Times Б. Келлер сказав в інтерв'ю в листопаді 2003 р.: «Я проглядаю блоги. Іноді те, що я читаю у них, змушує мене відчувати, щоб ми щось «підгвинтили». Г. Куртц, найвидатніший медіа-журналіст у Сполучених Штатах, регулярно цитує ведучих блоггерів у своїй колонці Washington Post.

За неперевіреними даними ЖЖ-проекту Ukrainians, сьогодні українською на платформі LiveJournal пишуть майже 3,5 тис. блоггерів. Звичайно, відзначає блоггер зі стажем Д. Губенко, це число не порівняти з кількістю російськомовних ЖЖ-юзерів, проте ми теж маємо своїх «зірок». Якщо продивитися дослідження Алтайської школи політичних досліджень під назвою «Використання ін- тернет-блогів у політичній боротьбі», то стає зрозумілим, що в еліту кириличного блогінгу входять три жителі України: juliy, matilda_don і shorec. У квітні 2007 р. почав працювати рейтинг nash-lj.org.ua, у якому враховані результати понад 4 тис. українських щоденників на платформі ЖЖ. У першій сотні рейтингу зафіксовано 18 щоденників, як у той або інший спосіб стосуються вітчизняної політичної і навколополітичної тематики [3].

За висновком експертів, український сегмент Інтернету відстає від світового рівня років на п'ять. Глобальні тенденції, але в значно менших масштабах, у нас проявляються саме з такою затримкою, якщо взагалі хвиля докочується. Наприклад, уже досить поширені особисті онлайнові щоденники, як і в розвинутих країнах. Але дуже мало тематичних блогів, автори яких пишуть про певну галузь і послідовно відстежують зрушення в конкретній сфері.

Українська блогосфера вже протягом 2-3 років перебуває в процесі зародження. Окремі блоги ще не становлять єдиний медіа- простір. Взагалі поняття «блогосфера» виникло тому, що це більше ніж проста сукупність блогів. Блогосфера дає синергич- ний ефект. І такого «синергичного» стану українська блогосфера досі не досягла. Але наразі нові блоги відкриваються достатньо часто, і, як передбачають експерти, через 1,5-2 роки українські блоги зіллються в «повноцінну» блогосферу [4].

Таким чином, на сьогодні ЗМІ, зокрема електронні, відіграють дедалі більш важливу роль у економічному, політичному та соціальному житті суспільства і є водночас джерелом інформації про демократичні перетворення в державі і засобом, що допомагає їх здійснювати, а подекуди - стверджувати, нав'язувати та відстоювати свою точку зору і примушує інших гравців політичного поля діяти, виходячи з цього. Тому вони, як і політики, відповідальні за процеси, що відбуваються в суспільстві.

Сьогодні незалежні медіа-експерти негативно оцінюють ситуацію, що склалася в українському інформаційному просторі. Попри поліпшення ситуації порівняно з періодом президентства Кучми, нині спостерігається нова хвиля обмежень доступу журналістів до інформації, а на регіональному рівні - пряма дія політичної цензури. Це свідчить про незацікавленість у реформуванні державних ЗМІ та запровадженні незалежного від неї суспільного мовлення [5].

Але незважаючи на це, електронні інформаційні ресурси все ж забезпечують отримання громадянами адекватної й постійно оновлюваної інформації про соціально-економічну й політичну ситуацію в державі та надають можливість коментувати діяльність інститутів влади, давати їй оцінки та надсилати пропозиції щодо підвищення ефективності політичного правління.

Крім того, е-демократія дає змогу вирішувати повсякденні потреби громадян, оскільки в її межах вони мають можливість отримувати різноманітні документи та укладати угоди.

Сьогодні в Україні розвивається проект е-урядування, який реалізує потребу уряду вести постійний діалог з громадянами, реагувати на їх пропозиції і запити, стимулюючи в такий спосіб інтерес до політики та активні форми участі в політичному житті. Для е- урядування пріоритетним є підвищення постійної обізнаності громадян про діяльність органів державної влади та управління усіх рівнів; доступність державної інформації та її оперативна передача користувачам; підтримка і посилення зворотного зв'язку між владою і суспільством; пряма участь громадян у діяльності органів державної влади й управління; підтримка політичних процесів, спрямованих на розвиток та вдосконалення демократії участі [6].

Але для перетворення Інтернету на реальний рушій демократичних процесів, необхідно створити можливість надання кожному громадянинові вільного доступу до глобальних комп'ютерних мереж. Поки