Методи визначення зовнішньоторгівельних цін та їх особливості

План

1. Методи визначення зовнішньоторговельних цін та їх особливості

2. Демпінг і міжнародна торгівельна політика

Будь-яка зовнішньоторгівельна операція — тріада дій:

1. Визначення предмета угоди.

2. Визначення місця угоди.

3. Визначення часу угоди.

Загальний підхід до визначення зовнішньоторговельних цін полягає у вивченні ціни конкурентів із внесенням необхідних виправлень, що враховують:

• розходження в комерційних умовах угод;

• розходження в технологічному рівні товарів-аналогів;

• тенденції зміни кон'юнктури і ціна на даному товарному ринку.

При ціноутворенні в зовнішньоторгівельних операціях особливу увагу необхідно приділити зовнішньоторгівельній політиці держави.

Під зовнішньоторгівельною політикою держави розуміється цілеспрямований вплив держави на торгівельні відносини з іншими країнами. Основними цілями зовнішньоторгівельної політики є:

• зміна способу і ступеня включення даної країни в міжнародний поділ праці;

• зміна обсягу експорту й імпорту;

• зміна структури зовнішньої торгівлі;

• забезпечення країни необхідними ресурсами;

• зміна співвідношення експортних та імпортних цін.

Сучасна зовнішня політика — це взаємодія двох тенденцій:

1) протекціонізму—політики, спрямованої на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції і найчастіше на захоплення зовнішніх ринків;

2) лібералізації — пов'язаної зі зниженням бар'єрів, що перешкоджають розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків.

Політика протекціонізму так само, як і політика лібералізації, у чистому вигляді не проводиться. Різні ступені протекціонізму зустрічаються постійно і залежать від рівня економічного розвитку тієї або іншої країни. Розвиток протекціоністських тенденцій дозволяє виділити кілька форм протекціонізму:

• селективний протекціонізм — спрямований проти окремих країн або товарів;

• галузевий протекціонізм — захищає визначені галузі, насамперед сільське господарство;

• колективний протекціонізм — проводиться об'єднаннями країн у відношенні країн, що в них не входять;

• прихований протекціонізм — здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Держави, проводячи протекціоністську політику, використовують інструменти зовнішньоторгівельної політики, вибір яких залежить від її конкретних цілей. До інструментів зовнішньоторгівельної політики відносяться:

1) тарифні обмеження (митні тарифи, мита, тарифні квоти);

2) нетарифні обмеження.

Митні тарифи—це систематизований перелік митних зборів, якими обкладаються товари при перетинанні державного кордо - ну. Мито виконує функцію податків, стягнутих на користь державного бюджету з товару, провозиться через кордон, і може бути таким:

• адвалорним — стягуються у відсотках від ціни товару;

• специфічним — у вигляді визначеної суми грошей, стягнуті з ваги, обсягу або штуки товару;

• змішаним — при яких товар обкладається і першим і другим збором. Наприклад, мито стягується в розмірі 20 % від вартості ввезеного товару, але не більше 100 екю.

Митні тарифи будуються на основі товарних класифікаторів. Їх у світовій практиці існує чотири.

1. У1983 р. Радою митного співробітництва (СТС) була розроблена Гармонізована система опису і кодування товарів. У Гармонізованій системі класифікація здійснюється відповідно до таких ознак:

• походження товару;

• вид матеріалу, з якого виготовлений товар;

• призначення товару;

• його хімічний склад.

Гармонізована система є основою для переговорів у рамках ГАТТ і є базою для ув'язування із системами класифікації ООН. Класифікація в Гармонізованій системі відбувається за шестизначним кодом: перші дві цифри коду означають товарну групу; чотири цифри — товарну позицію; шість цифр — товарну субпо- зицію.

2. У1985 р. була прийнята Стандартна міжнародна торгівель- на класифікація ООН (СМТК). Класифікація на рівні груп здійснюється:

• за видами сировини, з якої виготовлений товар;

• за ступенем обробки товару;

• за призначенням товару;

• за місцем товарув міжнародній торгівлі.

Система кодування: перша цифра — це товарний розділ; дві цифри — товарна група; три цифри — товарна підгрупа; чотири цифри — товарна позиція, п'ять цифр — товарна субпозиція.

3. Класифікація товарів за укрупненими економічними угрупованнями (КУЕГ) — 1986 р., ООН. КУЕГ засновано на товарах, включених у ГС і СМТК. Усі товари, перераховані в цих класифікаціях, поділені на сім груп відповідно до їх призначення, а усередині кожної групи — за ступенем обробки. Крім того, деякі товари об'єднані в групи за принципом промислового або особистого споживання, а деякі — залежно від терміну використовування.

4. Брюссельська Гармонізована митна номенклатура (ГМН), прийнята в 1988 р., містить у собі 97 товарних груп від тварин до антикваріату.

Нетарифні обмеження припускають наявність бар'єрів при міжнародній торгівлі.

Зовнішньоторгівельні ціни поділяються на два основних види: експортні й імпортні. При розрахунку експортних цін, як і при ціноутворенні, на внутрішньому ринку розробляються цінові стратегії, що базуються на витратах, попиті й реакції конкурентів. Найбільш прийнятною для України стратегією ціноутворення є стратегія, орієнтована на конкурентів, тобто на іноземні фірми- виробники аналогічних товарів.

Ціновий базисом (у випадку орієнтації на конкурентів) є ціни конкретних угод на світових товарних ринках. Порядок розрахунку експортних цін за методом орієнтації на конкурента:

1) видбір відомостей і оцінок товарів-аналогів;

2) вивчення технічного рівня товарів-конкурентів і свого експортного товару;

3) визначення байдужих цін товарів-конкурентів;

4) приведення ціни до умов FOB — франко-борт, тому що їх зручно перерахувати на будь-які базисні умови. Тут же враховуються похибки на якість товарів. Крім того, необхідно враховувати покупку товарів у кредит або платіж готівкою. Розрахунки ведуться за спеціальними формулами з урахуваннями ставок дисконтування, враховуються виправлення на терміни постачання товарів та індекси зміни світових цін.

5) облік зовнішньоторгівельної політики держави-імпортера.

При розрахунку імпортних цін в першу чергу потрібно використовувати стратегію, орієнтовану на конкурента. Порядок розрахунку імпортних цін:

1) визначаються пропозиції про постачання товару в декількох фірм, де повинний бути зазначений технічний рівень товару й умови його постачання;

2) визначаються параметричні індекси товарів-конкурентів і виявляється вищий;

3) приводяться ціни до єдиного базису постачання і платежу;

4) визначаються байдужі ціни стосовно найбільш цікавої пропозиції;

5) мінімальні ціни приймають як базу для переговорів. При проведенні переговорів необхідно мати всі розрахунки, щоб аргументувати свої пропозиції ціни;

6) визначається інтервал, який можна додати до мінімальних

цін.

Тим часом величина ціни залежить від митних ставок і торгівельного режиму, наданого цією країною. У міжнародній практиці розрізняють три можливих види торгівельних режимів.

1. Режим найбільшого сприяння — це нормальні умови торгівлі, за яких дана країна надає іншій країні такі самі умови, як і кожній з трьох інших країн, і мито дорівнює базовому. Це головний принцип, зареєстрований ГАТТ / ВТО, і країни-члени даної організації повинні його автоматично дотримуватися.

2. Режим преференційний (пільговий) надається будь-яким країнам, але найчастіше тим, що розвиваються, і означає, що базове мито повинне бути для них зменшене на 50 %, а в Росії — до 75 %. Даний режим уведений ГАТТ у 60-і роки.

3. Безмитний режим — це режим вільної торгівлі, що може надаватися будь-якій країні, але, згідно з ООН, обов'язковий для 47 найменш розвитих держав (де ВНП на душу населення не більший 100 доларів у рік і питома вага промисловості не більша 10 %).

Демпінг і міжнародна торгівельна політика

Демпінгом називають продаж товарів на зовнішньому ринку за низькими цінами, звичайно нижчими від цін виробництва, а іноді нижчими від собівартості відповідних товарів усередині країни.

Товари за демпінговими цінами зазвичай продають з метою проникнення на зовнішній ринок або негайне захоплення визначеного його сегмента. Часто демпінг спирається на активну роль держави, що здійснює фінансову підтримку зовнішньої експансії своїх підприємств.

Особливості конкуренції на різних „поверхах" ринку визначають ступінь тарифного захисту державою свого внутрішнього

ринку. Найменшого протекціонізму вимагають звичайно ринки базових ресурсів. Ринки напівфабрикатів захищаються в 2,5 — 3,6 разу сильніше, ніж внутрішні ринки сировини і палива. Найбільш чутливі до зовнішньої конкуренції виробники готових виробів, тому ринки готових виробів у 4,3 — 7,8 разу сильніше захищаються державою, причому усередині групи готових виробів найбільше захищаються ринки транспортних засобів, де продаються не тільки автомобілі, але й авіаційна та космічна техніка. Саме тому мито вважається засобом структурування виробництва, а також захисту молодих експортних галузей.

Крім тарифних інструментів зовнішньоторгівельної політики держави, після Другої світової війни одержують розвиток не- тарифні бар'єри. Наприкінці 40-х початку 50-х років багато країн використовували їх з метою збереження строгого контролю за платежами за міжнародними угодами в процесі відновлення післявоєнної економіки. Процеси лібералізації світової торгівлі, що почалися в цей період, які торкнулися тарифів, привели до збільшення нетарифних бар'єрів, яких нині нараховується більше 50 видів. Багато хто з них має на меті загальне обмеження імпорту; інші спрямовані на дискримінацію визначених країн за допомогою заохочення імпорту з інших держав; треті обмежують або субсидують експорт.

Поширення нетарифних обмежень у 18-ти промислово розвитих країнах відображають такі статистичні дані (див. табл. 8.5.1).

Найчастіше нетарифні обмеження застосовують у відношенні: транспортних засобів — близько 15 % усіх нетарифних обмежень, хімічних виробів — близько 10 %, машин і устаткування — 7 %.

Усі нетарифні заходи з регулювання можна розділити на три групи:*

зовнішньоторгівельні заходи, спрямовані на пряме обмеження імпорту з метою захисту визначених галузей національного виробництва (більше S усіх заходів):

а) ліцензування (коли для ввезення-вивозу визначених товарів потрібно одержати спеціальний документ). Ліцензії можуть бути разові (видаються під здійснення конкретної однієї експортно- імпортної угоди й містять докладну інформацію про неї) і генеральні