Географічна характеристика материка Антарктида

План

1. Загальні відомості та фізико-географічне положення

2. Дослідження та освоєння

3. Рельєф і корисні копалини

4. Клімат

5. Внутрішні води

6. Органічний світ

7. Література

Загальні відомості та фізико-географічне положення

Антарктида — найпівденніший материк. Він має унікальне географічне положення: уся територія, крім Антарктичного півострова, лежить у межах Полярного кола. Від найближчого материка — Південної Америки — Антарктида відокремлена широкою (понад 1000 км) протокою Дрейка. Береги материка омивають води Тихого, Атлантичного та Індійського океанів. Біля берегів Антарктиди вони утворюють ряд морів (Уеделла, Беллінсгаузена, Амундсена, Росса), що неглибоко вдаються в суходіл. Берегова лінія майже на всій протяжності являє собою льодовикові обриви.

Своєрідне географічне положення в холодних високих широтах визначає основні риси природи материка. Головною особливістю є наявність суцільного льодовикового покриву.

Дослідження та освоєння

Людство тривалий час не знало про існування Антарктиди. У XVII ст. ученими та мандрівниками висловлювались припущення про існування Південної землі, але знайти її не вдавалось. Відомий мореплавець Дж. Кук під час навколосвітньої подорожі 1772—1775 рр. тричі перетинав Південне полярне коло. 1774 року він до-сяг 71° 10' пд. ш., але натрапивши на суцільну кригу, повернув назад. Результати цієї експедиції на деякий час відвернули увагу дослідників від шостого континенту.

На початку XIX ст. англійці відкрили невеликі острови на південь від 50° пд. ш. 1819 р. була організована перша російська антарктична експедиція з метою пошуків Південного материка. її очолили Ф. Беллінсгаузен і М.Лазарев на суднах "Восток" і "Мирний".

Серед дослідників Антарктиди, які вперше підкорили Південний полюс, були норвежець Р. Амундсен (14 грудня 1911 р.) та англієць Р. Скотт (18 січня 1912 р.).

За першу половину XX ст. в Антарктиді побувало понад 100 експедицій з різних країн. Всебічне вивчення материка почалося з другої половини XX ст. 1955—1958 рр. під час підготовки і проведення Міжнародного геофізичного року були організовані великі експедиції цілого ряду країн з використанням сучасної техніки. 1959 р. рядом країн був підписаний Договір про Антарктиду. За ним забороняється використовувати континент у воєнних цілях, передбачається свобода наукових досліджень і обмін науковою інформацією.

Сьогодні Антарктида — це материк науки та міжнародної співпраці. Тут діє понад 40 наукових станцій і баз, що належать 17 країнам, які здійснюють дослідження в Антарктиді. 1994 р., на колишній англійській нау^ ковій станції "Фарадей", почала роботу група науковців з України (сьогодні це українська станція "Академік Вернадський").

Рельєф і корисні копалини

Рельєф Антарктиди двоповерховий: згори — льодовиковий, знизу — корінний (земна кора). Льодовиковий покрив материка утворився понад 20 млн років тому. Середня висота підльодовикової поверхні Антарктиди становить 410 м. На материку є високі гори з максимальною висотою понад 5000 м і величезні (до 30 % площі материка) прогини, що лежать подекуди на 2500 м нижче від рівня моря. Усі ці елементи рельєфу, за невеликим винятком, вкриті льодовиковим панциром, середня товщина якого 2200 м, а максимальна — 4000—5000 м. Якщо за поверхню материка приймати льодовиковий покрив, то Антарктида є найвищим материком Землі (середня висота — 2040 м). Льодовиковий панцир Антарктиди має куполоподібну поверхню, трохи підняту в центрі і знижену до країв.

В основі більшої частини Антарктиди лежить Антарктична докембрійська платформа. Транс-антарктичні гори поділяють материк на західну і східну частини. Береги західної частини Антарктиди дуже порізані, а льодовиковий покрив тут менш потужний і порушений численними хребтами. У Тихоокеанській частині материка у період альпійського горотворення виникли гірські системи — продовження Анд Південної Америки — Антарктичні Анди. У них розміщена найвища частина материка — масив Вінсон (5140 м).

У Східній Антарктиді підльодовиковий рельєф переважно рівнинний. Подекуди ділянки корінної поверхні лежать значно нижче рівня океану. Тут льодовиковий покрив досягає максимальної потужності. Він крутим уступом обривається до моря, утворюючи шельфові льодовики. Найбільший шельфовий льодовик у світі — льодовик Рос-са, ширина якого становить 800 км, а довжина — 1100 км.

У надрах Антарктиди виявлені різні корисні копалини: руди чорних і кольорових металів, кам'яне вугілля, алмази та інші. Але видобуток їх в суворих умовах материка пов'язаний з великими труднощами.

Клімат

Антарктида — найхолодніший материк на Землі. Однією з причин суворості клімату материка є її висота. Але першопричиною зледеніння є не висота, а географічне положення, яке визначає дуже малий кут падіння сонячних променів. В умовах полярної ночі відбувається сильне вихолоджування материка. Особливо це виявляється у внутрішніх районах, де навіть улітку середньодобові температури не піднімаються вище за -30 °С, а узимку вони доходять до -60°...-70 °С. На станції "Восток> зареєстрована найнижча температура на Землі (-89,2 °С). На узбережжі материка температури значно вищі: улітку - до 0 °С, узимку - до -10...-25 °С.

У результаті сильного охолодження у внутрішній частині материка формується область високого тиску (баричний максимум), від якої у бік океану дмуть постійні вітри, особливо сильні на узбережжі в смузі завширшки 600—800 км.

У середньому на материку випадає близько 200 мм опадів на рік, у центральних частинах їхня кількість не перевищує декількох десятків міліметрів.

Внутрішні води

Антарктида — це область найбільшого зледеніння Землі. 99 % території материка покрито потужним льодовиковим покривом (об'єм льоду — 26 млн км3). Середня потужність покриву — 1830 м, максимальна — 4776 м. В Антарктичному льодовому покриві зосереджено 87 % об'єму льоду Землі.

Від внутрішніх найпотужніших частин купола лід розтікається до окраїн, де його товщина

є набагато меншою. Улітку на окраїнах при температурі вище 0 °С відбувається танення льодів, але земля не звільняється від льодового покриву, оскільки існує постійний притік льоду з центру.

Поблизу узбережжя зустрічаються невеликі ділянки суходолу, вільні від льоду — антарктичні оазиси. Це кам'янисті пустелі, іноді з озерами, їхнє походження до кінця не вивчено.

Органічний світ

Особливості органічного світу Антарктиди пов'язані із суворим кліматом. Це зона антарктичних пустель. Видовий склад рослин і тварин небагатий, але сврєрідний. Життя переважно зосереджене в оазисах Антарктиди. На цих ділянках кам'янистої поверхні і скелях ростуть мохи та лишайники, а на поверхні снігу та льоду іноді живуть мікроскопічні водорості та бактерії. До вищих рослин належать деякі види невисоких трав, що зустрічаються тільки на південному краї Антарктичного півострова та на островах Антарктики.

На узбережжі досить багато тварин, життя яких пов'язане з океаном. У прибережних водах багато планктону, особливо дрібних ракоподібних (криль). Ними харчуються риби, китоподібні, ластоногі, птахи. В антарктичних водах живуть кити, кашалоти, касатки. На айсберги, крижані береги материка виходять тюлені, морські леопарди, морські слони. Найпоширенішими тваринами Антарктиди є пінгвіни — птахи, що не літають, але добре плавають. Літом на узбережних скелях гніздяться чайки, буревісники, баклани, альбатроси, поморники — головні вороги пінгвінів.

Оскільки Антарктида має спеціальний статус, то на сьогодні господарське значення мають тільки гігантські запаси прісної води. Антарктичні води — район промислу китоподібних, ластоногих, морських безхребетних тварин, риби. Однак морські багатства Антарктики виснажені, і зараз багато видів тварин перебувають під охороною. Полювання і промисел морських тварин обмежені.

В Антарктиді відсутнє постійне корінне населення. Міжнародний статус Антарктиди такий, що вона не належить жодній державі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алисов Н. В. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник/Н. В. Алисов, Б. С. Хорев,— М.: Гардарики, 2001.— 704 с.

2. Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник / В. В. Безуглий, С. В. Козинець.— К.: Видавничий центр "Академія", 2003 - 688 с.

3. Білорус О. Г. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін,— К., 1998,— 416 с.

4. Географічні таблиці: Довідкові матеріали.— Тернопіль: Джура, 1998.— 230 с.

5. География: Справ, материалы. — М.: Просвещение, 1988.— 400 с.

6. Гілецький Й. P. Географія України. Соціально-економічна з основами теорії: Підручник для 9 класу,— Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.— 192 с.

6. Гілецький Й. Р. Економічна і соціально географія: Посібник для абітурієнтів / Й. Р. Гілецький, Р. P. Сливка, М. М. Богович; За редакцією Гілецького Й. Р.— Львів: ВНТЛ-Класика, 2005.— 400 с.

7. Гладкий Ю. Н. Экономическая и социальная география мира: Проб, учеб. для 10 кл. сред, шк./Ю. Н. Гладкий, С. Б. Лавров.— М.: Просвещение, 1991.- 272 с.

8. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник.— Львів: Видавничий дім "Панорама", 2003.— 580 с.

9. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузи-ка С. П.- Львів: Світ, 2002.- 672 с.

10. Мировая экономика: Учебник — М.: Юность, 2002.— 734 с.

11. Соціально-економічна географія світу.— Тернопіль: Підручники і посібники, 1998.- 256 с.