Географічна характеристика Південної Америки

План

1. Загальні відомості та фізико-географічне положення

2. Дослідження та освоєння

3. Рельєф і корисні копалини

4. Клімат

5. Внутрішні води

6. Природні зони

7. Населення і політична карта

8. Література

Загальні відомості та фізико-географічне положення

Площа Південної Америки з прилеглими островами — Фолклендські (Мальвінські), Галапагос та інші — близько 18 млн км2. За площею вона посідав четверте місце серед материків Землі.

Південна Америка розміщена головним чином південніше екватора і тільки незначна частина материка лежить у Північній півкулі. Крайня північна точка — мис Ґальїнас (12°25' пн. ш., 71°35'зх.д.), південна — мис Фро-уерд (53°54'пд. ш., 71°18/зх. д.), що розташована на материку в Маґеллановій протоці. Південна Америка повністю лежить у Західній півкулі. Крайньою західною точкою материка є мис Па-риньяс (4°55' пн. ш., 81°20' зх. д.), східною — мис Кабу-Бранку (7°09' пн. ш., 34°46' зх. д.).

Південна Америка на півночі омивається Карибським морем Атлантичного океану, на сході — Атлантичним, на заході — Тихим океаном. Береги Південної Америки порізані слабо, тільки на південно-західному узбережжі є вузькі затоки, а на східному — затоки в гирлах річок. Найбільшою серед них є Ла-Плата. Найбільший великий острів — Вогняна Земля, що розташований на крайньому півдні, відокремлюється від материка Маґеллановою протокою. Крайня південна острівна точка Південної Америки — мис Горн — розташована на березі найширшої у світі протоки Дрейка, якою материк відокремлюється від Антарктиди. Багато островів є тільки на півдні.

Більша частина Південної Америки розміщена в жаркому тепловому поясі.

Максимальної ширини (5150 км) Південна Америка досягає біля 5—8° пд. щ. Але вже у субтропіках вона звужується і на південь від 50° пд. ш. не перевищує 400 км. Протяжність материка з півночі на південь — 7362 км (66°).

Дослідження та освоєння

Існує ряд гіпотез, переказів і документів про плавання до берегів Америки жителів Африки і Європи. Відкриття островів Вест-Індії і материка Південна Америка (1492 р.) належить X. Ко-лумбу. Думку про те, що нові землі, відкриті Колумбом, є не західними берегами Індії, а новою частиною світу, вперше висловив італійський мореплавець А. Веспуччі. Пізніше на честь Веспуччі вся частина світу дістала назву Америка. Слідом за мандрівниками в нові землі ринули іспанські і португальські завойовники, перетворивши згодом материк на свої колоніальні володіння.

Для географічної науки справжнім відкриттям Південної Америки були експедиції німецького географа і мандрівника А. Гумбольдта (1769— 1859 рр). А. Гумбольдт склав першу геологічну карту материка, описав холодну течію біля західних берегів, пояснив її значення для клімату прибережних районів. Вивчаючи природу Анд, він обґрунтував ідею висотної поясності. Рослинний і тваринний світ материка в XIX ст. вивчав Ч.Дарвін.

Рельєф і корисні копалини

Середня висота поверхні Південної Америки становить 655 м. При цьому близько 50 % території мають висоти до 300 м над рівнем моря. Найвища точка має висоту 6960 м (Аконкаґуа), найнижча розташована на солончаку Салінас (Чикас) — 42 м нижче рівня моря.

За характером рельєфу Південна Америка поділяється на дві частини: рівнинний Схід і гірський Андійський Захід. Ці дві різнорідні частини сформувалися відповідно на давній Південноамериканській платформі та в рухомій складчастій області земної кори.

Найбільші низовинні рівнини — Амазонська, Орінокська, Ла-Платська. Вони відповідають прогинам платформи.

Піднятим ділянкам платформи — щитам — відповідають Бразильське і Гвіанське плоскогір'я. Тривалі рухи земної кори супроводжувались утворенням тріщин, витіканням магми на поверхню.

Формування Анд почалось ще в герцинську складчастість. Основне горотворення пов'язане з альпійською складчастістю, яка супроводжувалась інтенсивним вулканізмом. І сьогодні Анди продовжують формуватися. Вони є однією з активних тектонічних зон Землі. Тут відбуваються сильні землетруси, виверження вулканів.

Анди (Південноамериканські Кордильєри) є найдовшою гірською системою на суходолі (9000 км). їхні вершини піднімаються до 6000— 6500 м. Найвища серед них — гора Аконкаґуа,.

Надра Південної Америки багаті на корисні копалини. На плоскогір'ях східної частини материка з виходами або близьким заляганням магматичних порід пов'язані родовища цирконію, титану, урану, нікелю; із метаморфічними породами — родовища заліза, мангану; із корою вивітрювання — поклади бокситів. У прогинах платформи, міжгірних і передгірних западинах зосереджені родовища нафти, природного газу, кам'яного вугілля.

Великі запаси рудних копалин магматичного і метаморфічного походження сформувалися і в Андах. Серед них родовища руд чорних і кольорових металів: міді, олова, вольфраму, молібдену, срібла, свинцю і цинку. У горах видобувають також платину, золото, дорогоцінне каміння.

Клімат

Рельєф материка сприяє меридіональному перенесенню повітряних мас над материком. Високі Анди на заході заступають шлях повітряним масам із Тихого океану на схід, а великі рівнини на сході материка відкриті для проникнення східних вологих повітряних мас з Атлантичного океану. Пасати, приносячи з Атлантики тепле і вологе повітря, сприяють випаданню великої кількості опадів на рівнинах. На клімат західної частини помірного поясу Тихоокеанського узбережжя впливають західні вітри помірних широт, які приносять з океану багато вологи і вирівнюють протягом року температури повітря. Як

наслідок, клімат більшої частини Південної Америки теплий і дуже вологий. Материк є найволо-гішим на Землі.

Важливу роль у формуванні клімату материка відіграють холодні Перуанська та Фолкленд-ська течії. До східного берега материка підходить тепла Південна Пасатна течія, яка поділяється на Гвіанську і Бразильську.

На території Південної Америки виділяють такі кліматичні пояси: екваторіальний, субекваторіальний; тропічний, субтропічний і помірний.

В екваторіальному поясі переважають екваторіальні повітряні маси з високими температурами протягом року (+25...+27 °С) і великою вологістю (опадів випадає до 3000 мм на рік, а в передгір'ях Анд і більше).

У субекваторіальному поясі середні температури зимових місяців змінюються від +20 °С до +24 °С" а літніх - від +25 °С до +28 °С; опадів буває від 1000 до 2000 мм.

У тропічному поясі помітною є різниця температур за сезонами року (літо — +25 °С, зима — +15 °С), кількість опадів на сході від 1000 до 2000 мм, а на внутрішніх рівнинах — від 500 до 1000 мм. Майже всі опади бувають улітку, за винятком східних схилів Бразильського нагір'я, де вони випадають і взимку. У тропічному поясі чітко виділяються такі типи кліматів: тропічний вологий (приатлантичні райони), тропічний континентальний (внутрішні райони), високогірний клімат Анд з вертикальними поясами і тропічний пустельний клімат Тихоокеанського узбережжя.

Субтропічний пояс охоплює території, розташовані в основному між 30° і 40° пд. ш. Зима тут тепла (+10°...+15 °С), літо спекотне (+20°...+25 °С). Опадів тут у середньому від 500 до 1000 мм, причому їхня кількість зменшується в напрямку від Атлантичного океану до Анд, але в південній частині Тихоокеанського узбережжя — понад 2000 мм. У субтропічному поясі виділяються області субтропічного вологого клімату (на сході), субтропічного континентального (в центрі) і середземноморського клімату із сухим літом і вологою зимою (на Тихоокеанському узбережжі).

Території, що лежать на південь від 40° пд. ш., розташовані у помірному кліматичному поясі, де чітко виявляються зміни температур за порами року. На півночі середні температури улітку становлять +15 °С, на півдні — +10 °С, а взимку відповідно +5 °С і 0 °С. У східній частині поясу панує континентальний, порівняно сухий клімат (річна кількість опадів — 100—250 мм) з холодною зимою і теплим, вологішим літом. На Тихоокеанському узбережжі клімат морський. Він формується під впливом західних вітрів'помірних широт, що приносять багато опадів (понад 3000 мм на рік).

В Андах добре виражена висотна кліматична поясність. У нижньому поясі гір клімат не відрізняється від клімату оточуючих рівнин. При піднятті в гори змінюються температура і режим опадів.

Внутрішні води

Води материка представлені великою кількістю річок, озерами, болотами, гірськими льодовиками. Оскільки головним вододілом між басейном Тихого й Атлантичного океанів є Анди, то всі великі річки материка впадають в Атлантичний океан. У Тихий океан несуть води лише короткі, непридатні для судноплавства гірські річки. Загальними особливостями річок Атлантичного басейну є великі площі їхніх басейнів і повноводність. Усі річки материка мають переважно дощове живлення.

Амазонка — найбільша за площею басейну (понад 7 млн км2) і найбагатоводніша річка Південної Америки і Землі. Якщо прийняти за витік Амазонки річку Мараньйон, то її довжина дорівнює 6400 км. Із витоком Укаялі її довжина становить понад 7000 км. Амазонка приймає понад 500 приток. Вона багатоводна протягом усього року, але

максимальне підняття рівня води спостерігається у березні-квітні, коли праві притоки під час дощів у Південній півкулі підвищують її рівень на 10—15 м.

Друга за площею басейну на материку річка -Парана. На півночі Південної Америки найважливішою річкою є Оріноко. На одній із приток Оріноко (річці Чурун) розташований найвищий водоспад світу — Анхель (1054 м).

На річки Південної Америки припадає 16% світових запасів гідроенергії.

Озер у Південній Америці мало. Найбільше їх в Андах, де розташоване одне з найвисокогірні-ших озер світу — Тітікака. Поверхня його водного дзеркала