Географічна характеристика Океанії

Океанія

Океанією називають острови, що розташовані у центральній і південно-західній частині Тихого океану, на північний схід від Австралії, між 28е пн. ш. і 53е пд. ш. та 130° сх. д. і 105° зх. д. Цей острівний світ складається майже з 7000 островів, частина з яких утворює архіпелаги. Загальна площа Океанії становить близько 1,3 мли км2.

Географічне положення, розміри та рельєф островів тісно пов'язані з їхнім походженням. За цією ознакою вони належать до чотирьох типів: материкові, вулканічні, коралові (біогенні) та геосинклінальні, які утворюються на стику літосферних плит.

Материкові острови — Нова Зеландія та Нова Гвінея — найбільші за площею. Гірські хребти на них поєднуються з низовинними рівнинами та плато. Прикладом вулканічних островів є Гаванські. Острови коралового походження — коралові рифи та атоли, їхній рельєф плоский. У західній

частині Океанії лежать геосинклінальні острови — ділянки дна трохи підняті тектонічними рухами над поверхнею океану. Рельєф островів нього типу — поєднання гір і рівнин.

Корисні копалини Океанії пов'язані з походженням і геологічною будовою островів. На острові Нова Каледонія є багаті поклади нікелю, хромітів і руд інших металів. Вугілля, нафту, бок сити видобувають на Новій Гвінеї. На атолах є поклади фосфоритів.

Майже всі острови розташовані в екваторіальному, субекваторіальному та тропічному кліматичних поясах, тільки Нова Зеландія і прилеглі до неї острови — у субтропічному і помірному. Клімат Океанії теплий, рівний, м'який, дуже сприятливий для життя людини. Температура повітря досить висока (+26 °С), але вітри з океану значно зменшують спеку. Опадів випадає багато, в середньому — 3000—4000 мм. Особливо рясні дощі в західній частині Океанії, де на шляху пасатів підіймаються гори великих материкових островів. Ні навітряних схилах їх випадає до 9000 мм. Високі вулканічні острови в центрі Океанії також отримують багато опадів.

Віддаленість та ізольованість островів Океанії від решти суходолу дуже відбилось на їх оргапіч* ному світі. Він бідний та своєрідний. Найбільшим ендемізмом вирізняється рослинність Нової Зеландії та Гаванських островіи. Більшість островів покриті вічнозеленими лісами або саванами. Серед дерев багато цінних і корисних для людини: кокосова та сагова пальми, каучуконоси, банани, хлібне і динне дерева, манго. У Новій Зеландії ростуть деревоподібні папороті, сосна каурі, капустяне дерево, новозеландський льон та інші ендемічні види.

Тваринний світ Океанії особливо своєрідний. Серед тварин суходолу'майже немає ссавців, а серед наявних небагатьох видів немає хижаків, серед плазунів немає отруйних змій.

Багато морських птахів. Великої шкоди природі завдали завезені на острови тварини з інших час-тин світу.

Природні умови Океанії неоднорідні. Відмінності в походженні, віці, геологічній будові, рельєфі, кліматі створили в Океанії велику різноманітність ландшафтів.

Порівняно простими та однорідними є природні комплекси атолів. Для них характерні невеликі висоти (4—5 м), плоский рельєф, кущова або деревна рослинність. Природа цих островів тісно пов'язана з океаном.

Природні комплекси вулканічних островів суттєво відрізняються. На схилах гір-вулканів відбувається зміна клімату, ґрунтів і рослинності з висотою. Склад рослинного світу цих островів багатший, ніж на атолах. Природа Океанії на сьогодні дуже змінена у результаті господарської діяльності людини.

Сучасне населення Океанії становить понад 12 млн осіб. Воно представлене корінними жителями, прийшлим та змішаним населенням. Корінні народи відрізняються один від одного не тільки расовими ознаками, але й мовою та особливостями побуту. На Новій Гвінеї і прилеглих островах живуть папуаси, які належать до екваторіальної раси. Корінні жителі інших островів належать до особливої полінезійської групи, що посідає проміжне положення між великими расами людства. Це населення відрізняється від папуасів світлішою шкірою, хвилястим волоссям. У Новій Зеландії більшість населення є нащадками переселенців з Європи. Англо-новозеландці становлять населення цієї країни, а корінні жителі — маорі — тільки 9 %.

Політична карта Океанії сформувалась у результаті загарбання островів більш розвинутими країнами. Чотири десятиліття тому тут існувала тільки одна незалежна держава — Нова Зеландія. Зараз незалежних країн 13.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алисов Н. В. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник/Н. В. Алисов, Б. С. Хорев,— М.: Гардарики, 2001.— 704 с.

2. Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник / В. В. Безуглий, С. В. Козинець.— К.: Видавничий центр "Академія", 2003 - 688 с.

3. Білорус О. Г. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін,— К., 1998,— 416 с.

4. Географічні таблиці: Довідкові матеріали.— Тернопіль: Джура, 1998.— 230 с.

5. География: Справ, материалы. — М.: Просвещение, 1988.— 400 с.

6. Гілецький Й. P. Географія України. Соціально-економічна з основами теорії: Підручник для 9 класу,— Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.— 192 с.

6. Гілецький Й. Р. Економічна і соціально географія: Посібник для абітурієнтів / Й. Р. Гілецький, Р. P. Сливка, М. М. Богович; За редакцією Гілецького Й. Р.— Львів: ВНТЛ-Класика, 2005.— 400 с.

7. Гладкий Ю. Н. Экономическая и социальная география мира: Проб, учеб. для 10 кл. сред, шк./Ю. Н. Гладкий, С. Б. Лавров.— М.: Просвещение, 1991.- 272 с.

8. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник.— Львів: Видавничий дім "Панорама", 2003.— 580 с.

9. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузи-ка С. П.- Львів: Світ, 2002.- 672 с.

10. Мировая экономика: Учебник — М.: Юность, 2002.— 734 с.

11. Соціально-економічна географія світу.— Тернопіль: Підручники і посібники, 1998.- 256 с.