Атмосфера: вітри та їхнє походження, загальна циркуляція атмосфери, пасати, циклони, антициклони, бризи й мусони

План

1. Вітри та їхнє походження

2. Загальна циркуляція атмосфери. Пасати та інші постійні вітри

3. Циклони і антициклони

4. Бризи й мусони

5. Література

Вітри та їхнє походження

У розподілі тиску на земній поверхні також виявляється зональність. Загальна планетарна схема розподілу тиску є такою: уздовж екватора простягається пояс зниженого тиску; на північ і південь від нього на ЗО—40-х широтах — пояси підвищеного тиску, далі на 60—70° пн. і пд. ш. — пояси зниженого тиску, у приполярних районах — області підвищеного тиску. Реальна картина розподілу

тиску набагато складніша, що відбито на картах липневих і січневих ізобар).

Нерівномірний розподіл тиску на земній кулі спричинює рух повітря з області підвищеного тиску в область зниженого. Такий рух повітря -в горизонтальному напрямку називають вітром. Чим більшою є різниця тисків, тим сильніше дме вітер. Сила вітру оцінюється від 0 до 12балів.

Напрямок вітру визначається за тією стороною горизонту, звідкіля він дме. Вітер змінюється залежно від зміни тиску. Значний вплив на його напрямок має також обертання Землі навколо своєї осі.

Загальна циркуляція атмосфери. Пасати та інші постійні вітри

Вітри, що спостерігаються над земною поверхнею, поділяють на три групи: місцеві вітри, викликані місцевими умовами (температурою, особливостями рельєфу); вітри циклонів і антициклонів; вітри, що є частиною загальної циркуляції атмосфери. Загальну циркуляцію атмосфери утворюють найбільші повітряні потоки планетарного масштабу, що захоплюють усю тропосферу і нижню стратосферу (приблизно до 20 км) і характеризуються відносною сталістю. У тропосфері до них належать пасати, західні вітри помірних широт і східні вітри приполярних областей, мусони. Причиною цих планетарних переміщень повітря є різниця тиску.

Над екватором формується пояс зниженого тиску через те, що тут повітря тепле впродовж року і воно, переважно, підіймається вгору (домінує висхідний рух повітря). У верхніх шарах тропосфери воно охолоджується і розтікається у напрямку до високих широт. Сила Коріоліса, відхиляючи повітряні потоки, що йдуть у верхній тропосфері від екватора, надає їм на 30-х широтах західного напрямку, заставляючи рухатись тільки вздовж паралелей. Тому це охолоджене повітря зазнає тут низхідного руху, спричиняючи високий тиск (хоч біля поверхні температури повітря навіть вищі, ніж на екваторі). Ці субтропічні пояси високого тиску слугують основними "вітророзділами на Землі. Від них об'єми повітря нижнього шару тропосфери спрямовуються як до екватора, так і в бік помірних широт.

Вітри, що характеризуються стійкістю напрямку і швидкості, протягом усього року дмуть від поясів високого тиску (25—35° пн. і пд. ш.) до екватора називаються пасатами. Унаслідок обертання Землі навколо своєї осі вони відхиляються від попереднього напрямку, у Північній півкулі вони дмуть з північного сходу на південний захід, а в Південній — з південного сходу на північний Захід.

Вітри, що дмуть від субтропічних поясів високого тиску в напрямку до полюсів, відхиляючись вправо або вліво залежно від півкулі, змінюють свій напрямок на західний. Тому в помірних широтах переважають західні вітри, хоч вони й не такі сталі, як пасати.

З областей високого тиску полярних широт у напрямку до помірних широт з порівняно низьким тиском також дмуть постійні вітри. Зазнаючи дії сили обертання, у Північній півкулі вони є північно-східними, а у Південній — південно-східними.

У помірних широтах, де відбувається зустріч теплих повітряних мас з боку тропіків і холодних — з полярних областей, постійно виникають фронтальні циклони й антициклони, у яких і здійснюється перенесення повітря із заходу на схід.

Циклони і антициклони

Циклони — висхідні атмосферні вихори із замкненою областю зниженого тиску у центрі, в якій вітри дмуть від країв до центру (проти

годинникової стрілки в Північній півкулі і за годинниковою стрілкою у Південній).

Антициклони — низхідні атмосферні вихори із замкненою областю підвищеного тиску, в якій вітри дмуть від центру до країв (за рухом годинникової стрілки у Північній півкулі, проти її руху — у Південній).

У циклонах найменший тиск спостерігається у центрі, де відбувається підняття повітря вгору. Там воно охолоджується, водяна пара конденсується, утворюючи потужні хмари, з яких випадають рясні опади. Погода нестійка, з частою зміною напрямку вітру, температури. Циклони переміщуються зі швидкістю 30—40 км/год, здебільшого із заходу на схід.

В антициклоні повітря, опускаючись, нагрівається, а тому не відбувається його насичення вологою. Погода в його центральній частині ясна й суха, зі слабкими вітрами.

Бризи й мусони

Бризи — це вітри узбереж морів та великих озер, що двічі на добу змінюють напрямок на протилежний. Зміна відбувається через різне нагрівання поверхні суходолу й вод. Нічний (береговий) бриз дме з боку охолодженого суходолу, у бік водойми, денний (морський) бриз — з боку ще холодної водойми у бік нагрітого суходолу. Вони охоплюють шар повітря в сотні метрів і проникають углиб суходолу (моря) на кілька чи десятки кілометрів. Бризи краще виражені у безхмарну антициклонічну погоду.

Бризи є характерними для західних узбереж у тропічних широтах, де нагріті материки омиваються водами холодних течій.

На східних узбережжях материків у помірних і субтропічних широтах Північної півкулі, де західні вітри слабшають в міру віддалення від океанічних субтропічних максимумів (постійних

областей високого тиску), відбувається мусонна циркуляція. Мусони — постійні вітри, що залежно від пір року змінюють напрямок на протилежний або близький до нього. Узимку вони дмуть з материка на океан, а влітку — з океану на материк. Причиною їхнього утворення є нерівномірність нагрівання поверхні суходолу й океану.

У нетропічних широтах мусони викликані різним нагріванням поверхні суходолу й моря в той самий сезон року. Вони виражені, в основному, у Північній півкулі. Зимовий північно-західний мусон дме з охолодженого суходолу (з Азіатського і Канадського максимумів) у бік теплого незамерзаючого океану (Алеутський та Ісландський мінімуми). Літній південно-східний мусон дме з боку океану (з Північнотихоокеанського і Північноатлантичного максимумів) на нагрітий суходіл. Літній мусон, таким чином, є "порушником" західних вітрів, що панують у помірному поясі.

Інше походження мають тропічні (екваторіальні) мусони, які виникають у результаті відмінностей у нагріванні Північної і Південної півкуль. Оскільки поверхня між Південною Азією й Індійським океаном літом дуже прогрівається, то там встановлюється область низького тиску, куди й спрямовується пасат Південної півкулі. Тобто вітер дме з моря на суходіл (літній мусон), а взимку тут відновлює свою дію пасат Північної півкулі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алисов Н. В. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник/Н. В. Алисов, Б. С. Хорев,— М.: Гардарики, 2001.— 704 с.

2. Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник / В. В. Безуглий, С. В. Козинець.— К.: Видавничий центр "Академія", 2003 - 688 с.

3. Білорус О. Г. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін,— К., 1998,— 416 с.

4. Географічні таблиці: Довідкові матеріали.— Тернопіль: Джура, 1998.— 230 с.

5. География: Справ, материалы. — М.: Просвещение, 1988.— 400 с.

6. Гілецький Й. P. Географія України. Соціально-економічна з основами теорії: Підручник для 9 класу,— Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.— 192 с.

6. Гілецький Й. Р. Економічна і соціально географія: Посібник для абітурієнтів / Й. Р. Гілецький, Р. P. Сливка, М. М. Богович; За редакцією Гілецького Й. Р.— Львів: ВНТЛ-Класика, 2005.— 400 с.

7. Гладкий Ю. Н. Экономическая и социальная география мира: Проб, учеб. для 10 кл. сред, шк./Ю. Н. Гладкий, С. Б. Лавров.— М.: Просвещение, 1991.- 272 с.

8. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник.— Львів: Видавничий дім "Панорама", 2003.— 580 с.

9. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузи-ка С. П.- Львів: Світ, 2002.- 672 с.

10. Мировая экономика: Учебник — М.: Юность, 2002.— 734 с.

11. Соціально-економічна географія світу.— Тернопіль: Підручники і посібники, 1998.- 256 с.