Африка: загальні відомості, рельєф, клімат, внутрішні води

План

1. Загальні відомості та фізико-географічне положення

2. Дослідження та освоєння 

3. Рельєф і корисні копалини

4. Клімат

5. Внутрішні води

6. Література

Загальні відомості та фізико-географічне положення

Африка (від латин, "африкус" — безморозний, той, що не знає холоду) другий за величиною материк після Євразії. Його площа становить 29,2 млн км2 (з островами — 30,3 мли км2).

Африка майже посередині перетинається екватором. Крайня північна точка Африки — мис Рас-Енґела (37°20' пн. ш., 9°51/ сх. д.), південна — мис Аґульяс (Голковий — 34°50' пд. ш., 19°59' сх. д.). Таким чином, основна частина Африки розміщується між двома тропіками і тільки північні та південні окраїни заходять у субтропічні широти.

Початковий (нульовий) меридіан проходить на заході Африки. Крайня західна точка — мис Аль-маді (14°45' пн. ш., Г7°32' зх. д.), східна — мис Рас-Гафун (10°26' пн. ш., 51°28' сх. д.). Африка є єдиним материком, що водночас розташований в усіх чотирьох півкулях. Північна частина материка простягається із заходу на схід на декілька тисяч кілометрів. На південь материк звужується, тому більша частина його розміщена на північ від екватора.

Із заходу Африка омивається Атлантичним океаном, із сходу — Індійським. Північна частина Африки розташована у безпосередній близькості від Південної Європи: у найвужчому місці Ґібралтарської протоки, лише 14 км відділяє її від Піренейського півострова. На північному сході африканський суходіл відокремлений від Аравійського півострова Азії вузьким (до 305 км) Червоним морем і сполучається з Аравією Суецьким перешийком (завширшки 112 км).

В Африці особливо яскраво виражена географічна зональність екваторіального, субекваторіального, тропічного і субтропічного поясів через розміщення більшої частини материка в широтах між тропіками.

Берегова лінія Африки порівняно з іншими материками є слабопорізаною. Найбільша затока — Гвінейська, що мало врізається у суходіл, найбільший півострів —* Сомалі, що видається в Індійський океан. В Африці мало заток і бухт, зручних для будівництва портів.

Найбільшим з островів, прилеглих до материка, є Мадагаскар в Індійському океані, який відокремлений від Африки Мозамбіцькою протокою. Поблизу Мадагаскару розташовані архіпелаги КомОрських, Сейшельських, Амірантських і Маскаренських островів та острів Занзібар. В Атлантичному океані поблизу берегів Африки розміщені острови: Мадейра, Канарські та Зеленого мису; у Гвінейській затоці розміщені невеликі острови: Аннобон, Сан-Томе, Прінсіпі та Біоко.

Дослідження та освоєння

Ще за багато віків до н. е. на узбережжі і внутрішніх районах материка побували фінікійці та стародавні єгиптяни. У ранньому середньовіччі до Східної і Північної Африки з Аравійського півострова проникли араби. Але незважаючи на близькість материка до Європи, європейські народи до кінця XVI ст. мало знали про Африку. Тільки в XV ст. португальці в пошуках шляху до Індії почали досліджувати узбережжя Африки. У 1498 р. експедиція під керівництвом Васко да Ґами обігнула материк із заходу і півдня і, перетнувши Індійський океан, досягла берегів Індії. Із відкриттям прибережної частини Африки європейці поклали початок работоргівлі та підкоренню африканських народів. Наприкінці XVIII ст. і в XIX ст. Англія та Франція захопили ряд колоній у внутрішніх частинах материка. Ці загарбання супроводжувались відкриттями та дослідженнями. У 1788 р. англійці створили "Асоціацію для сприяння відкриття внутрішніх частин Африки", яка організувала декілька великих експедицій.

Великий внесок у вивчення Центральної і Південної Африки зробив англійський учений Д. Лівінгстон. Протягом ЗО років (1843—1873 рр.) він вивчав величезні простори від Атлантичного до Індійського океанів і від Кейптауна до екватора.

У 1847—1848 рр. Північно-Східну Африку досліджував і наш співвітчизник — мандрівник і дипломат Є. Ковалевський.

Знання про Центральну Африку розширив і поглибив англійський учений-лослідник — Г. Стенді, який у 1874—1888 рр. очолював англо-американську експедицію, що дослідила великі озера материка, річку Конго та верхів'я річки Ніл.

Рельєф і корисні копалини

У рельєфі Африки переважають рівнини і плоскогір'я з висотами від 200 до 1000 м. Середня висота материка становить 660 м (друге місце після Азії). Менше 10 % поверхні займають низовини, понад 20 % — гірські області. Найвищою точкою Африки е вулкан Кіліманджаро (5895 м), найнижчою — западина озера Ассаль (153 м нижче рівня моря). Окраїнні частини материка, здебільшого, підняті порівняно з внутрішніми районами. Разом із тим поверхня Африки одноманітна. Важливою особливістю рельєфу Африки є умовний її поділ на Високу і Низьку. Високі елементи рельєфу зосереджені на сході та півдні материка (Висока Африка), де середні висоти становлять 1000—2000 м. На півночі та заході материка (Низька Африка) переважають висоти до 1000 м.

Майже цілий материк — це давня Африкано-Аравійська платформа, яка є частиною материка Гондвана, фундамент якого формувався протягом архею і протерозою. Давні складчасті споруди, що складають основу платформи, розвивалися впродовж тривалого часу сотні мільйонів років тому. Зараз їхні корені становлять фундамент материка, який у різних своїх частинах зазнавав підняттів та опускань. У зонах опускань накопичувалися осадові породи. У деяких місцях у земній корі утворювались розломи, по яких на поверхню виливалася магма.

Сучасний рельєф північної і південної частин материка істотно відрізняється. На півночі більше зон опускань, що неодноразово затоплювалися морями. Зруйновані давні складчасті споруди перекрилися осадовими породами. На цих плитах

сформувались плоскі рівнини. Давні кристалічні породи виходять на земну поверхню тільки на північному узбережжі Гвінейської затоки, у центрі Сахари і вздовж Червоного моря. На них переважає рельєф нагір'їв і плоскогір'їв.

У Східній і Південній Африці плоскогір'я та нагір'я на кристалічних щитах займають більшу частину території. У мезозої та кайнозої сталися грандіозні рухи земної кори материка. Особливо активно вони відбувались у його східній частині, де утворилася, найбільша на планеті система розломів. В Африці вона простягається від Суецької затоки через Червоне море, Ефіопське нагір'я і Східноафриканське плоскогір'я до нижньої течії річки Замбезі. По тріщинах відбувалися вертикальні та горизонтальні переміщення великих блоків земної кори. Утворились підняття — горсти й опускання — грабени. Горстам у рельєфі відповідають брилові хребти Східноафрикансько-го плоскогір'я з плоскими вершинами і крутими схилами. У багатьох грабенах утворились вузькі та глибокі озера. Розломи супроводжувалися вулканічною діяльністю. Горсти поширені й у Південній Африці. Вулканічна діяльність продовжується і сьогодні. Уздовж розломів у Східній Африці і на узбережжі Гвінейської затоки є діючі вулкани (наприклад Камерун).

На крайньому північному заході та півдні материка до давньої платформи приєднуються рухомі складчасті пояси — Атлаські гори на північному заході та Капські гори — на півдні. Складчасті рухи в Капських горах закінчились під час герцинського горотворення, в Атлаських — під час альпійського.

Африка багата на різноманітні корисні копалини, наявність яких обумовлена геологічною будовою. Так, переважання на материку корисних копалин магматичного і метаморфічного походження — це результат поширення давніх інтрузій, які залягають близько до поверхні.

У південній частині материка є найбільше родовищ корисних копалин магматичного походження. Світове значення мають запаси міді (Замбія), золота (Південна Африка), урану (Південна Африка, Намібія).

Осадові корисні копалини накопичувалися в западинах, які характерні для Низької Африки. Тому нафтові родовища розташовані на території Північної та Західної Африки. Крім нафти, тут є родовища природного газу та фосфоритів. Африка багата й на інші нерудні корисні копалини, у першу чергу — алмази. Особливо багато їх у Південній Африці. Західна Африка багата на алюмінієві та манганові руди (осадового походження).

Порівняно бідна на корисні копалини Східна Африка.

Клімат

Вирішальний вплив на клімат Африки має її майже симетричне розміщення щодо екватора. Це визначило такі особливості клімату, як високі показники сумарної сонячної радіації та величини теплового балансу, пасатну циркуляцію в середній частині материка. Вплив океанів і морів, що омивають Африку, обмежений і відчувається переважно на узбережжях.

Більша частина материка розташована між двома тропіками* Двічі на рік Сонце в цих районах опівдні стоїть у зеніті. Середні температури повітря в літні місяці майже повсюдно вищі за +20 °С, а місцями досягають +30...+35 °С. Узимку середньомісячні температури на рівнинах не опускаються нижче +8 °С. У центральній частині материка повітря рівномірно прогрівається упродовж усього року. Коливання температур за сезонами чітко проявляється у тропічних і особливо в субтропічних широтах.

Клімат різних частин материка відрізняється, головним чином, за кількістю і режимом опадів.

На території Африки виділяють екваторіальний, два субекваторіальні і два тропічні кліматичні пояси. Крайня північна та південна частини материка розміщені в субтропічних поясах.

Екваторіальний постійно вологий і жаркий клімат формується у западині річки Конго та на узбережжі Гвінейської затоки. На північ і на південь від екватора на значних просторах (до 17— 20° пн. і пд. ш.) панує субекваторіальний клімат із сезонною зміною напрямку руху повітряних мас. Улітку екваторіальні маси повітря сприяють випаданню великої кількості опадів, а взимку тропічні повітряні маси визначають панування спекот-ної сухої погоди.

Субекваторіальні пояси змінюються тропічними, де суха погода переважає цілий рік. Літо спе-котне (температура