Гідросфера: канали та водосховища, озера, болота, льодовики

План

1. Канали та водосховища

2. Озера, типи озерних улоговин та їхнє господарське використання

3. Болота та їхнє використання

4. Льодовики

5. Література

Канали та водосховища

Річки мають велике господарське значення. Насамперед вони є джерелом прісної води для підприємств промисловості та сільського господарства, водопостачання міст та інших населених пунктів. Також річки використовуються для отримання електроенергії, як транспортні шляхи, місця лову і розведення риби, відпочинку і різних спортивних занять. Греблі, побудовані на річках, регулюють їх стік. Вони затримують весняні води, збирають їх у водосховищах і рівномірно витрачають влітку та взимку. Водосховища — це великі штучні водойми (на відміну від ставків) із загальним об'ємом понад 1 млн м3 води. На сьогоднішній день у світі створено понад 16 тис. водосховищ. їхня загальна площа в шість разів перевищує площу Азовського моря.

Будівництво водосховищ дозволяє вирішувати ряд важливих завдань: створювати значні запаси води на сухий сезон, регулювати рівень води в річках, запобігати повеням і паводкам, поліпшувати транспортні умови, створювати сприятливі умови для відпочинку людей і занять спортом.

Однак будівництво водосховищ на рівнинних річках має певні негативні наслідки. Останнім часом штучні водоймища створюють на гірських річках, де вони завдають меншої шкоди.

Крім водосховищ широко використовуються такі гідротехнічні споруди, як канали різного призначення. Найбільш поширені судноплавні канали — штучці русла, що використовуються для судноплавства. Зрошувальні й обводнювальні канали дозволяють переміщати річкові води із районів з їхнім надлишком до районів недостатнього зволоження. Однак цей процес може мати негативні

наслідки. Тому будівництву таких каналів повинні передувати ретельні наукові дослідження, що передбачають прогнозування й оцінку можливих негативних наслідків.

Озера, типи озерних улоговин та їхнє господарське використання

Озеро — це природне замкнуте заглиблення на суходолі, яке заповнене водою. За розмірами їх поділяють на дуже великі (площею понад 1000 км2), великі (площею 100—1000 км2), середні (10—100 км2) і малі (менше ніж 10 км2). На земній кулі налічується 20 озер, які мають площу понад 10 000 км2:

Озера розрізняють не тільки за розміром, але й характером водообміну, походженням озерних улоговин, солоністю вод тощо. Залежно від характеру водообміну виділяють безстічні й стічні озера. До перших належать ті, що втрачають воду лише через випаровування. Озера, з яких беруть, початок річки або струмки, називають стічними.

За походженням озерних улоговин розрізняють тектонічні, річкові, морські, льодовикові, карстові, просадочні, вулканічні, завальні озера. Озера тектонічного походження утворені у тектонічних розломах чи зниженнях.

Найрозповсюдженішими на Землі є невеликі озерні улоговини, що утворилися під дією річкових вод (стариці, дельтові та заплавні озера).

Серед озер морського походження виділяють озера-лагуни та озера-лимани. Озера-лагуни виникають при відокремленні частини морської акваторії піщаними косами чи пересипами. Озера-лимани утворюються в результаті затоплення річкових долин морем.

Льодовикові озерні улоговини утворилися * в районах, що піддавалися зледенінню.

Карстові озера утворюються у районах поширення легкорозчинних гірських порід.

У степових районах у результаті просідання грунту над вимитими підземними водами породами утворюються просадочні озера.

Завальні (греблеві) озера характерні для гірських країн. Вони виникають внаслідок зсуву чи обвалу, що перегороджує шлях водному потоку.

Озерні улоговини вулканічного походження є кратерами згаслих вулканів.

Із річковими, та підземними водами в озера надходять солі. Якщо озеро безстічне, то солі в ньому нагромаджуються і вода стає солоною. Солоність озер може бути у багато разів вищою, ніж солоність океанічних вод.' Солоні озера найхарактерніші для пустель, напівпустель і степів.

Болота та їхнє використання

Болото — це надмірно зволожена ділянка земної поверхні з вологолюбною рослинністю, для якої характерним є болотяний тип ґрунтоутворення і шар торфу.

Залежно від умов живлення й характеру рослинності розрізняють низинні, верхові та перехідні болота. Низинні болота, багаті на мінеральні речовини, розташовані переважно у зниженнях рельєфу в долинах річок, на берегах озер. Жив-' ляться вони, в.основному, підземними водами. Верхові болота з незначним умістом мінеральних сполук розвиваються на вододілах та піщаних терасах річок в умовах недостатнього живлення, переважно за рахунок атмосферних опадів. Перехідні болота живляться підземними водами та опадами — це проміжний тип боліт на стадії перетворення низинного болота,на верхове.

Болота відіграють важливу роль у природі. Вони зволожують повітря навколишніх територій, є середовищем проживання багатьох видів тварин, рослин.

Людина використовує болота для видобутку торфу, який застосовують як добриво, паливо і хімічну сировину, збирання ягід, лікарських рослин, заготівлі сіна. Частину низинних боліт осушують і перетворюють на родючі поля. Однак не всі болота підлягають осушенню, частину з них необхідно зберігати, щоб не порушити сформованих у природі взаємозв'язків.

Льодовики

У районах, де протягом року випадає більше снігу, ніж встигає розтанути, утворюються льодовики (рухливі скупчення льоду на поверхні суходолу). Уявну лінія, яка розділяє висоти, вище яких сніг скупчується впродовж року, називають сніговою лінією. її висота залежить не тільки від середньорічних температур, але й від кількості твердих опадів: чим їх більше, тим нижче в горах скупчується сніг при тих самих температурах.

Сніг, що скупчується з року в рік, поступово ущільнюється і перетворюється на лід. Лід, під впливом сили тяжіння, має здатність переміщуватися (текти) зі швидкістю від декількох метрів до 200 м на рік.

Розрізняють покривні та гірські льодовики. Покривні займають велику площу, мають значну потужність, прикриваючи усі мікроформи рельєфу. Від краю цих льодових покривів постійно відколюються величезні брили льоду — айсберги"

Гірські льодовики найчастіше формуються у привершинних частинах хребтів, заповнюють заглиблення на їхніх схилах, сідловини між вершинами, а інколи й гірські долини, якщо снігова лінія опускається дуже низько. На відміну від покривних, гірські льодовики мають значно менші розміри.

Велика кількість прісної вологи, яка законсервована у льодовиках, витрачається на живлення річок.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алисов Н. В. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник/Н. В. Алисов, Б. С. Хорев,— М.: Гардарики, 2001.— 704 с.

2. Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник / В. В. Безуглий, С. В. Козинець.— К.: Видавничий центр "Академія", 2003 - 688 с.

3. Білорус О. Г. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін,— К., 1998,— 416 с.

4. Географічні таблиці: Довідкові матеріали.— Тернопіль: Джура, 1998.— 230 с.

5. География: Справ, материалы. — М.: Просвещение, 1988.— 400 с.

6. Гілецький Й. P. Географія України. Соціально-економічна з основами теорії: Підручник для 9 класу,— Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.— 192 с.

6. Гілецький Й. Р. Економічна і соціально географія: Посібник для абітурієнтів / Й. Р. Гілецький, Р. P. Сливка, М. М. Богович; За редакцією Гілецького Й. Р.— Львів: ВНТЛ-Класика, 2005.— 400 с.

7. Гладкий Ю. Н. Экономическая и социальная география мира: Проб, учеб. для 10 кл. сред, шк./Ю. Н. Гладкий, С. Б. Лавров.— М.: Просвещение, 1991.- 272 с.

8. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник.— Львів: Видавничий дім "Панорама", 2003.— 580 с.

9. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузи-ка С. П.- Львів: Світ, 2002.- 672 с.

10. Мировая экономика: Учебник — М.: Юность, 2002.— 734 с.

11. Соціально-економічна географія світу.— Тернопіль: Підручники і посібники, 1998.- 256 с.