Гідросфера: поняття, кругообіг води, світовий океан

План

1. Поняття про гідросферу. Світовий кругообіг води

2. Географічне положення, особливості рельєфу дна Світового океану

3. Світовий океан і його частини

4. Температура і солоність води Світового океану

5. Рух води у Світовому океані

6. Література

Поняття про гідросферу. Світовий кругообіг води

Гідросфера — це водна оболонка Землі, до складу якої входять води Світового океану і води суходолу. Основна частина вод гідросфери (96,5 % загального об'єму) припадає на Світовий океан. Підземні води становлять близько 1,7%, води льодовиків — близько 1,9 % і тільки 0,02 % припадає на поверхневі води материків: річки, озера, болота. Незначна кількість води міститься в атмосфері і живих організмах. Загальні запаси прісних вод, що перебувають у рідкому стані і є доступними для споживання, складають всього 0,6 % (річки, прісні озера і, частково, підземні води).

Усі води на Землі — океанічні, поверхневі та підземні води суходолу — завдяки енергії Сонця здійснюють єдиний кругообіг води в природі. Випарувана волога в атмосфері конденсується, перетворюючись на крапельки води і кристалики льоду. У приземних шарах вони утворюють туман, а піднявшись над поверхнею, — хмари.

Опади з хмар випадають над океаном і над суходолом. Найшвидше повертаються в океан води, що випали у вигляді опадів над поверхнею океану. Вони здійснюють мале коло кругообігу води в природі.

Води з опадів, які випали над суходолом, можуть знову випаруватися, або стікають у річки, просочуються в надра Землі, поповнюючи запаси підземних вод. Підземні води, талі снігові чи льодовикові води живлять річки, які виносять воду у Світовий океан (за винятком річок, що належать до басейну внутрішнього стоку). Таким чином, вода, що випарувалася з океану й потрапи

ла на суходіл, через якийсь час знову потрапляє в океан. Так завершується велике коло1 кругообігу води в природі.

Найшвидше повертається в океан вода, що потрапила до річок. Вода, яка сконцентрована у льодовиках, безстічних озерах, глибоких водоносних горизонтах, повертається в океан набагато довше.

Географічне положення, особливості рельєфу дна Світового океану

Єдиний Світовий океан розділений на чотири океани: Тихий (50 % площі), Атлантичний (25 %), Індійський (21 %) і Північний Льодовитий (4 %). Межі океанів проводять по береговій лінії материків і островів, а у водних просторах умовно по меридіанах мисів.

Дно Світового океану має значні відмінності у глибинах, будові. Учені виділяють у його межах чотири зони.

Підводна окраїна материків утворює першу зону, до якої входить материкова відмілина — шельф, та материковий схил. Шельф має глибини до 200 м. Дно утворене відкладами, які, переважно, принесені із суходолу — піски, гравій, галька та ін. Шельф багатий на нафту, газ, розсипні родовища металів, алмазів тощо. Материковий схил також є затопленою частиною континенту із земною корою материкового типу до глибини близько 3,5—4 км. Він часто східчастий, розсічений підводними каньйонами.

На стику материкових і океанічних частин літосферних плит виділяється перехідна зона, до якої належать улоговини окраїнних морів, ланцюжки островів переважно вулканічного походження, глибоководні жолоби. У Світовому океані налічується понад ЗО жолобів. Найглибшим із них є Маріанський жолоб — 11 022 м, а найдовшим — Алеутський — 3570 км. Із перехідною зоною пов'язані основні діючі вулкани Землі, а також осередки землетрусів. Найкраще перехідна зона виражена уздовж Тихоокеанського узбережжя Азії.

Третя, основна зона дна Світового океану — ложе океану. Вона займає більше половини його площі з переважаючими глибинами до 6 км. В основі цієї зони лежить земна кора океанічного типу. Гряди, плато, височини розділяють ложе на улоговини. Донні відкладення утворені мулами органогенного походження, глиною.

Серединно-океанічні хребти із земною корою базальтового типу утворюють четверту зону, яка виділяється в центральних частинах океанів. Загальна довжина їх складає більше як 60 000 км. Висота хребтів над ложем океану — до 3000— 4000 м, ширина — 1000—2000 км. Уздовж осьових частин хребтів розташовані глибокі ущелини — рифти. Вони мають ширину декілька кілометрів, а глибину — 1—1,5 км. Уздовж рифтів є багато діючих підводних вулканів, часті землетруси, спостерігається посилений тепловий потік.

Світовий океан і його частини

У Світовому океані виділяють окремі частини: моря, протоки, затоки. Море — це частина океану, відокремлена від нього ділянками суходолу або підводними підняттями. Єдиним винятком є Саргасове море у Північній Атлантиці, яке розташоване всередині океану. Моря займають близько 10 % площі Світового океану. Найбільшими серед них за площею є Філіппінське, Аравійське, Коралове.

За розташуванням моря поділяються на окраїнні, внутрішні та' міжострівні. Окраїнними називають моря, розташовані вздовж окраїн материків, як правило, на їхньому підводному продовженні (Баренцове, Східнокитайське та ін.). Внутрішні моря — це моря, які далеко врізаються в суходіл одного чи двох материків. Серед них виділяють міжматерикові (Середземне, Червоне та ін.) і внутрішньоматерикові (Чорне, Азовське, Балтійське). До міжострівних морів належать Яванське, Філіппінське тощо.

Берегова лінія — це межа суходолу і моря, вона може мати різну ступінь порізаності. Берегову лінію ускладнюють затоки і півострови, острови і протоки.

Затока — це частина водного простору, що вдається в суходіл і має вільний водообмін. Затока менше відокремлена від суходолу, ніж море.

Протокою називають частину водного простору, що розділяє дві ділянки суходолу. Най-ширшою є протока Дрейка — 1120 км, глибина — 5249 м. За довжиною найбільша Мозамбікська протока— 1760 км.

Півострів — частина суходолу, що вдається у водний простір. Найбільшим за площею є півострів Аравія — (2730 тис. км2).

Невелику, порівняно з материками, ділянку суходолу, що з усіх сторін омивається водою, називають островом. Найбільшим серед них є Ґренландія — 2176 тис." км2. Скупчення островів, що мають однакове походження, називають, архіпелагами (Канадський архіпелаг, Шпіцберген, Вогняна Земля).

За походженням острови поділяються на материкові, вулканічні й коралові.

Температура і солоність води Світового океану

Температура вод Світового океану визначається значною мірою кліматичними процесами, що відбуваються над його поверхнею. Так, сонячна радіація витрачається на випаровування, нагрівання верхнього шару води до глибини приблизно 300 м та нагрівання повітря. Середня температура поверхневих вод океану становить понад +17 °С. У Північній півкулі вона на. З °С вища, ніж у Південній. У приекваторіаль-них широтах температура впродовж року становить +27...+28 °С. У західних частинах океанів у тропічних поясах +20...+25 °С, а у східних — +15...+20 °С. Однак саме тут зафіксовані найвищі температури (у Перській затоці — +35 °С, у Червоному морі — +32 °С). Для помірних широт характерною є сезонна зміна температур води, а середньорічна знижується поступово у напрямках до полюсів від +10 до 0 °С. У приполярних широтах температура вод океану впродовж року змінюється від 0 до -2 °С. При температурі близько

-2 °С морська вода середньої солоності замерзає (чим більша солоність, тим нижча температура замерзання). Тому біля Північного полюса сформувався багаторічний льодовий покрив потужністю до 4—7 м.

Льоди вкривають близько 15 % площі Світового океану. Морський лід солонуватий, але солоність його у декілька разів менша за солоність тієї води, із якої він утворився. В океан потрапляє також прісноводний лід — річковий, а також великі уламки материкових льодовиків Антарктиди, Ґренландії — айсберги.

На глибинні води океанів практично не впливають кліматоутворюючі процеси, тому вони характеризуються незмінними низькими температурами. У придонних шарах Світового океану температури на всіх широтах низькі — від +2 °С на екваторі до -2 °С в Арктиці й Антарктиці. Де приводить до того, що середня температура всієї маси океанської води становить близько 4 °С.

Важливою властивістю океанської води є солоність, її визначають кількістю солей у грамах, які розчинені в 1 кг (літрі) морської води, або в промілле, тобто в тисячних частках (%о). Середня солоність океанської води — 35 г/л, або 35 %о.

Вирішальне значення серед причин, що впливають на солоність поверхневих вод, має співвідношення кількості атмосферних опадів і величини випаровування. Тому у розподілі солоності простежується широтна зональність.

У приекваторіальних широтах солоність 34— 35 %о, оскільки там велика річна кількість опадів і річковий стік, що помітно перевищують величину випаровування. Найвища солоність (37 %о) характерна для тропічних широт, де мало опадів і велике випаровування. У помірних широтах солоність близька до 35 %о, а у приполярних — 32— 33 %о (найнижча), оскільки випаровування тут дуже мізерне, а воду опріснюють танучі льоди та великі річки.

Рух води у Світовому океані

Води Світового океану перебувають у постійному русі. Серед видів руху вод виділяють хвилі та течії. За причинами виникнення хвилі поділяють на вітрові, цунамі та припливно-відпливні.

Причиною вітрових хвиль є вітер, який зумовлює вертикальний коливальний рух водної поверхні. Висота хвиль найбільше залежить від сили вітру. Хвилі можуть досягати висоти 18—20 м. Якщо у відкритому океані вода зазнає вертикальних рухів, то біля берега вона здійснює поступальний рух, утворюючи прибій.