Придніпровська низовина розміщена між Дніпром на заході, Середньоросійською височиною на сході, пониззям Десни на півночі і гирлом Самари на півдні. Територія, прилегла до Дніпра, має майже ідеально плоску поверхню із середніми висотами 100—150 м. На північний і південний схід низовина поступово підіймається (найвища точка -245 м над рівнем моря) і стає хвилястою з високими вододілами і крутими схилами річкових долин. Придніпровська низовина відповідає Дніпровсько-Донецькій тектонічній западині,

кристалічний фундамент якої лежить на глибині 3—8 тис. метрів. Поверхневі шари утворені на заході переважно піщаними, а на сході лесовими відкладами.

Причорноморська низовина охоплює широку смугу на півдні України вздовж Чорного та Азовського морів, а також рівнинний Крим. В основі низовини залягає Причорноморська западина та Скіфська плита. Абсолютні висоти зміг нюються тут від 210—240 м на заході до 50—80 м на сході. Окремі ділянки поверхні лежать нижче рівня моря. Поверхня Причорноморської низовини складена осадовими породами морського походження, тому дуже розчленована глибокими (до 100 м) долинами річок та балками.

На заході України простяглася Волино-Подільська височина, яка складається з Подільської та Волинської височин, розділених рівниною Малого Полісся.

Тектонічно височина відповідає Волино-Подільській плиті, яка утворена, в основному, осадовими породами крейдового віку — вапняками, крейдою, пісковиками, неогеновими гіпсами.

Волинська височина підіймається над рівниною Малого Полісся в середньому на ЗО—50 м/ Абсолютні позначки на ній змінюються від 200 до 300 м.

Подільська височина є однією з найвищих частин усієї Східноєвропейської рівнини в межах України. її абсолютні висоти перевищують 300 м, часто досягають 400 м і більше (гора Камула, 471 м — найвища точка височини). Рельєф Поділля дуже розчленований численними річковими долинами, ярами, балками.

Серед височин найбільшою за площею в Україні є Придніпровська височина, яка розміщена між річками Дніпро і Південний Буг. Формування височини пов'язано із виступами Українського, кристалічного щита, що перекриті зверху незначними товщами лесових порід.

Придніпровська височина має слабогорбисту поверхню з середніми висотами 220—240 м. Найвища точка має позначку 321 м. Уздовж правого берега Дніпра підіймається крутим уступом (150— 160 м заввишки) відокремлена смуга — Канівські гори. їх висоти сягають 230 м над рівнем моря. Уздовж річкових долин на Придніпровській височині часто відбуваються зсуви, місцями виходять на поверхню давні кристалічні породи.

В основі Приазовської височини лежить лівобережна частина Українського кристалічного щита, її рельєф хвилястий з окремими підвищеннями, які тут називають могилами. У долинах річок, інколи, відслонюються граніти, а на вершинах залягають леси. Найвища точка Приазовської височини — Могила-Бельмак, яка має висоту 324 м.

До північного краю Приазовської височини прилягає Донецька височина. її найвищу вододільну частину на південному сході називають Донецьким кряжем. Складчасті структури височини сформувалися під час герцинського етапу горотворення. На кряжі розташована найвища точка височини — Могила-Мечетна (367 м над' рівнем моря).

На північному сході території України виділяються відроги Середньоросійськоі височини. В основі її залягає Воронезький масив, в межах якого піднятий кристалічний фундамент платформи, перекритий незначною товщею пухких осадових відкладів (знизу — крейдою, а зверху — лесами).

Українські Карпати є частиною гірської системи, що утворена Західними, Східними і Південними Карпатами. Висоти хребтів коливаються від 700 до 2000 м, середні становлять 1200—1600 м, а найбільша — 2061 м (г. Говерла).

Структурно Українські Карпати відповідають Карпатській складчастій області, яка належить до Альпійсько-гімалайського складчастого поясу. В їхній геологічній будові беруть участь різновікові відклади від докембрійських

до антропогенових, але найпоширенішими є крейдові і палеогенові. Переважно, це пісковики, сланці, мергелі.

Зовнішній край Карпатської складчастої системи відділяє від Західноєвропейської та Східноєвропейської платформ Передкарпатський крайовий прогин, заповнений потужною товщею осадових порід. У рельєфі йому відповідає ускладнена котловинами і долинами річок височина Передкарпаття, що поступово підвищується у напрямку до гір.

Власне Карпати простягаються паралельними хребтами з північного заходу на південний схід. У їхніх межах виділяють п'ять відмінних областей, що пов'язано, перш за все, із складною тектонічною будовою. Над рівниною Передкарпаття крутим уступом підіймаються Зовнішні або Скибові Карпати. Поперечні розломи, успадковані річками, розділяють у Зовнішніх Карпатах масиви Бескидів, Горган, Покутсько-Буковинських Карпат. Найвища точкою є гора Сивуля (1836 м).

Вододільно-Верховинська область охоплює центральну знижену частину Українських Карпат з низькогірним рельєфом (абсолютні висоти— 900—1200 м). Однак окремі масиви (приво-додільні Горгани) піднімаються до 1700 і більше метрів. Найвищою точкою цієї гірської області є гора Братхівська (1788 м).

Полонинсько-Чорногірські Карпати охоплюють внутрішню найбільш підняту частину гір. Плоскі безлісі вершини хребтів тут називають полонинами. Розділені долинами річок, вони утворюють окремі масиви. Найвищі серед них Свидоведь і Чор-ногора, у яких виражені сліди діяльності гірських льодовиків, що лежали тут в епохи зледенінь.

На південь від витоків Білої Тиси і Черемошу розміщена область Рахівських і Чивчинських гір з гострими скелястими гребенями і слідами четвертинного зледеніння.

Паралельно до Полонинсько-Чорногірсьхих Карпат простягається Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет, утворений куполами згаслих вулканів.

Закарпатському крайовому прогину відповідає Закарпатська низовина, що знижується в напрямку до Тиси від 133 до 105 м над рівнем моря.

Кримські гори простягаються вздовж південного узбережжя Кримського півострова майже 150-кілометровою дугою, ширина якої близько 50 км. За будовою земної кори вони пов'язані з Кримською тектонічною областю, яка є частиною Альпійсько-Гімалайської складчастої зони.

У рельєфі тут чітко виявлені-три паралельні, витягнуті з південного заходу на північний схід пасма. Зовнішнє (північне) пасмо — найнижче (250—350 м). Воно у північному напрямі поступово переходить у рівнину. Внутрішнє (середнє) пасмо має висоту 400—600 м. Найвищим є Головне (південне) пасмо (1200—1500 м), яке круто, майже вертикально обривається до Чорного моря. У цьому пасмі, на Бабуган-яйлі, розташована найвища точка Кримських гір — вершина Роман-Кош (1545 м).

Характерною рисою Кримських гір, особливо Головного пасма, де поширені вапнякові породи, є наявність різноманітних карстових форм рельєфу.

Закономірності поширення корисних копалин

У межах України давні магматичні і метаморфічні породи виходять на поверхню або залягають на невеликих глибинах Українського кристалічного щита.

Із метаморфізованими архейськими та протерозойськими породами цього масиву пов'язані великі поклади залізних руд (Криворізьке, Кременчуцьке, Білозерське родовища), нікелю (Побузьке родовище), титану (південно-східна частина Придніпровської височини), урану (південна частина Придніпровської височини). Метаморфічне походження мають і значні поклади графіту (Завалівське родовище). Із явищами вулканізму і викидами гарячої води по тріщинах із земних надр пов'язані свинцево-цинкові та ртутні руди Донбасу, свинцево-цинкові — Закарпаття.

Осадові корисні копалини мають значне поширення в межах України. Найбагатші на них Дніп-ровсько-Донецька, Галицько-Волинська западини та Передкарпатський крайовий прогин, Донецька складчаста область.

Сформовані вони переважно біологічними та хімічними процесами, рідше є наслідком фізичного вивітрювання. Так, нафта і газ утворюються з рештків живих організмів і залягають4 у межах Диіпровсько-Донецької западини та Пе-редкарпатського крайового прогину. Із збагаченої парафіном нафти після її звітрення у верхніх шарах земної кори утворилися поклади озокериту (Борислав). Кам'яне вугілля (Донецький та Львівсько-Волинський басейни) залягає в межах тектонічних западин, а сірка (теж органічного походження) — на стику Передкарпатського прогину та Галицько-Волинської западини (Роз-дольське та Яворівське родовища). Молодші за віком органічні рештки перетворилися на буре вугілля (Дніпровський басейн) та торф (Поліська низовина).

Хімічним способом, у результаті випадання в осад з розчинів, що рухаються по тріщинах, а також випаровування озер і лиманів утворилися поклади солей: калійної — у Передкарпат-ському крайовому прогині (Калусько-Голинське і Стебницьке родовища), кам'яної — на Закарпатті (Солотвино) та Дніпропетровсько-Донецьхій западині (Слов'янськ, Артемівськ).

Деякі рудні корисні копалини також мають осадове походження. До таких розсипних родовищ належить Іршанське родовище титанових РУДі а також золота в Карпатах. Металоруд-ні породи відкладаються і хімічним способом. Випадаючи в осад з розчинів, утворилися манганові руди найбільшого у світі Нікопольського басейну і залізні руди Керченського родовища.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алисов Н. В. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник/Н. В. Алисов, Б. С. Хорев,— М.: Гардарики, 2001.— 704 с.

2. Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник / В. В. Безуглий, С. В. Козинець.— К.: Видавничий центр "Академія", 2003 - 688 с.

3. Білорус О. Г. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін,— К., 1998,— 416 с.

4. Географічні таблиці: Довідкові матеріали.— Тернопіль: Джура, 1998.— 230 с.

5. География: Справ, материалы. — М.: Просвещение, 1988.— 400 с.

6. Гілецький Й. P. Географія України. Соціально-економічна з основами теорії: Підручник для 9 класу,— Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.— 192 с.

6. Гілецький Й. Р. Економічна і соціально географія: Посібник для абітурієнтів / Й. Р. Гілецький, Р. P. Сливка, М. М. Богович; За редакцією Гілецького Й. Р.— Львів: ВНТЛ-Класика, 2005.— 400 с.

7. Гладкий Ю. Н. Экономическая и социальная география мира: Проб, учеб. для 10