Зародження й розвиток наукових знань у стародавньому світі

План

1. Нагромадження раціональних знань у первісну епоху (від неандертальця до homo sapiens)

2. Повсякденне, стихійно-емпіричне знання

3. Зародження рахунку

4. Астрономічні знання та календар

5. Міфологія

Нагромадження раціональних знань у первісну епоху (від неандертальця до homo sapiens)

За останніми даними, людський рід існує близько двох мільйонів років, сучасний же вид (HOMO SAPIENS) — не більш як сорок тисячоліть.

Homo sapiens істотно відрізняється від свого попередника. Homo — неандертальська людина — мала, здавалося 6, усі необхідні для інтенсивної трудової діяльності органи: великий мозок, рухливу руку, не говорячи вже про стійку ходу, прямоходіння. Але морфологічні особливості неандертальської людини, зокрема будова її мозку, свідчать про те, що вона була істотою, недостатньо пристосованою до умов суспільного життя в колективі через свою агресивність і недостатній розвиток мозкових центрів, які відповідають за гальмування. Процеси збудження в діяльності кори головного мозку неандертальця помітно переважали процеси гальмування, що викликало спалахи дикої злоби в неандертальському стаді й часто призводило до зіткнень. Тому колектив неандертальців був ще не готовий до становлення суспільних форм життя.

Від предків людина розумна успадкувала вміння трудитися, виготовляючи для цього найпростіші знаряддя праці. Однак протягом тридцяти тисяч років своєї історії вона могла лише здобувати для себе дарунки природи за допомогою власноруч виготовлених знарядь, але не вміла відтворювати природні блага. Тому життя людських колективів (общин) величезною мірою залежало від зовнішніх природних, зокрема кліматичних, умов, від наявності здобичі, від щасливого випадку. На величезних просторах Землі людей було дуже мало і їх чисельність майже не збільшувалася, а часом, мабуть, навіть зменшувалася.

У суворій боротьбі за існування розвинулися руки людини та її інтелект. Від випадкових і неусвідомлених застосувань палиць і каменів для захисту й добування їжі вона перейшла до виготовлення знарядь спочатку у вигляді грубо й примітивно оброблених шматків каменю й палиць, потім до все більш досконалих знарядь, лука та стріл, рибальських снастей, мисливських пасток — цих перших програмуючих пристроїв. Найбільшим досягненням людини стало добування й використання вогню. У ході цієї еволюції, що тривала тисячі й тисячі років, формувалася свідомість людини, розвивалася мова, накопичувалися уявлення про світ. Про величезну жадобу знань у первісних людей свідчать археологічні й етнографічні відомості. Багато з них свідчать про те, що потреба пізнання — одна з фундаментальних потреб людини, починаючи з епохи верхнього палеоліту. Духовний світ первісної людини, первісна свідомість, тобто свідомість людини епохи первісної родової общини, були дворівневими:

рівень буденного, повсякденного знання, що нагромаджувалося стихійно;

рівень міфотворчості (міфології) як своєрідної "дотеоретичної" форми систематизації буденного, повсякденного знання;

2.1.1.1 Повсякденне, стихійно-емпіричне знання

У боротьбі за існування досвід людини збагачувався реальними знаннями про рослини й тварин, про рух і сили, про метеорологічні явища, небесні світила і т.д. Накопичені знання й практичні навички, які передавалися з покоління в покоління, створювали первісне тло майбутньої науки. Первісна буденна, повсякденна свідомість була досить ємною щодо змісту. Вона містила дуже багато конкретних знань про те середовище, у якому людина жила, боролася за своє існування, удосконалювала (хоч і повільно) знаряддя праці.

Люди, які жили в тайзі, відмінно знали її закони, природу, поведінку й звички тварин, безпомилково орієнтувалися на місцевості. Помори прекрасно знали морські течії і напрямки вітрів, розташування островів та архіпелагів, чудово орієнтувалися за зоряним небом, знаходячи свій шлях в океані.

На пізніх етапах епохи первісної родової общини з'явилися перші, зародкові форми географічних карт. Географічні схеми, які спочатку креслилися часто просто на землі, зображували стоянки, водойми, місця кочівель, тотемічних святилищ та ін. Особливо цікавими були словесні географічні карти й карти-пісні, в яких послідовно називалися (наспівувалися) гори, скелі, стежини, водойми й відстані у днях шляху між ними.

Наскельні й печерні малюнки дозволяють зробити висновок, що в ті далекі часи люди не тільки добре розрізняли велику кількість видів тварин, але й добре знали їх анатомію. Первісна людина добре знала звички тварин, що дозволило пізніше перейти до їх одомашнення. Першою такою твариною був собака. Пізніше одомашнення тварин сприяло переходу від привласнюючого господарства до відтворюючого. Первісна людина добре зналася і на властивостях рослин, особливо лікувальних, наркотичних і токсичних. Вона не тільки накопичувала знання про флору й фауну, але й намагалася їх класифікувати. Так, ботанічний словник племені хануну (Філіппіни) охоплює близько двох тисяч назв, тисячі видів комах об'єднано в 108 груп, і кожна має свою назву. Первісна людина добре знала анатомію людини, основи медицини, примітивної хірургії: перев'язку, лікування ран і переломів, вивихів, аж до хірургічних операцій на черепі.

Первісна культура була синкретичною, у ній тісно перепліталися пізнавальна, естетична, предметно-практична та інші види діяльності людини. Однак археологічні матеріали не вказують на якісь істотні зміни у сфері духовної і матеріальної культури - зміни, що могли б стати трампліном для гігантського в порівнянні з попереднім етапом стрибка, який був зроблений у наступні періоди історії людства.

Єдиним якісно новим археологічним матеріалом, що з'явився разом з новим біологічним видом людини, є зображення — скульптурні, графічні, малярські, геометричні знаки, а також зразки, створені за схожістю з предметами, що існують у природі. У первісному мистецтві набувають свого розвитку перші уявлення про навколишній світ. Вони сприяють закріпленню й передаванню первинних знань та навичок і є засобом спілкування між людьми, а також засобом боротьби з хаосом у самій людині і людському суспільстві. У первісному суспільстві ледве чи не всі види духовної діяльності пов'язані з мистецтвом і виражають себе через мистецтво. Відкривши для себе зображення, людина "зупинила" мить, здобувши таким чином певну владу над часом; вона нібито започаткувала нову форму буття - буття художньої форми. Мистецтво первісного суспільства є практично єдиним джерелом пізнання духовного життя людини того часу.

2.1.1.2 Зародження рахунку

У процесі історичного становлення первісна людина тривалий час орієнтувалася в навколишньому середовищі, відображаючи й фіксуючи лише якісні (а не кількісні) властивості предметів. При цьому, мабуть, важливу роль відігравала образна пам'ять: було цілком достатньо виділити й запам'ятати якісні ознаки речей. Так, первісний оленяр відразу ж помічав відсутність у стаді кількох особин, індивідуальні ознаки яких він добре розрізняв.

Одна з особливостей первісної свідомості — формування здатності відображати й виражати кількісні характеристики дійсності. Проблема походження первісної здатності людини до рахунку — одна з найцікавіших у проблематиці первісної культури. Рахунок є, власне кажучи, першою теоретичною діяльністю розуму, абстрактною здатністю мислення. Розвиток здатності до рахунку — важливий показник рівня розвитку людської свідомості, її спроможності абстрагувати, узагальнювати, теоретизувати.

Головними передумовами становлення кількісних уявлень, здатності до рахунку були практична діяльність людини, природні ритми, пізнавальна процедура порівняння (виділення кількісно визначених характеристик природних предметів і встановлення співвіднесеності їх між собою).

Найважливіший етап (і умова) у процесі вироблення поняття рахунку пов'язаний із виявленням співвідношення елементів однієї множини однотипних речей з елементами іншої, якісно іншої множини (розподіл усередині общини, міжобщинний обмін).

Значним кроком у розвитку систем рахунку (поняття кількості) стало введення в процедуру співвіднесення між елементами двох різних множин деякої третьої множини, що є ланкою опосередкування між двома вихідними (чотири частини світу, раковини, палички, камінчики й ін.). Для вимірювання часу найбільш зручними виявилися природні ритми.

Наступний історичний етап у розвитку рахунку пов'язаний із заміною природних посередників на штучні. Такими були карби, вузлики, смуги фарби й т.п. Однією з особливостей даного етапу є те, що він безпосередньо сприяв зародженню найдавніших астрономічних уявлень, первісної астрономії.

І, нарешті, завершення становлення системи рахунку пов'язане з розробкою поняття числа. Абстрактне поняття числа виражає кількісні відносини вже незалежно від реального змісту, від конкретних, речовинних ознак сукупностей предметів.

У результаті з великої кількості різноманітних систем рахунку (після тривалого попереднього їх відсіювання) закріплюється переважно десяткова система. Це, безумовно, не можна вважати випадковим збігом: 10 місячних місяців вагітності, то для епохи матріархату було дуже важливим природним ритмом; 10 пальців рук як головного природного знаряддя праці й ін.

2.1.1.3 Астрономічні знання та календар

Значний обсяг накопиченого археологічного матеріалу дозволяє стверджувати, що ще в палеоліті відбувалося нагромадження астрономічних знань. На верхньо-палеолітичних стоянках у різних частинах Європи та Азії знайдено наскельні зображення, браслети, пряжки, вироби з бивня мамонта й т.п., що містять ритмічно повторювані нарізки та ямки. їхня структура й розподіл відповідають місячним циклам, тобто вони являють собою найдавніші форми первісного календаря (10 місячних місяців — близько 280 діб). Наприклад, браслет виготовлено так, що особливим чином виділяється число 7 (адже 7 діб — тривалість фази Місяця).

Ще в епоху мустьє (близько 100-40 тис. років тому) зародилася традиція спостережень за небесними явищами, так як цього потребувала практика сезонних промислів.