Ми спостерігаємо, як наука все сильніше і глибше починає змінювати біосферу Землі, і сама наукова думка є провідним природним явищем. У наш час — час створення нової геологічної сили, наукової думки — різко зростає вплив живої речовини на еволюцію біосфери. Біосфера, змінена науковою думкою Homo sapiens, переходить у свій новий стан — ноосферу.

Уся історія наукової думки є історією створення в біосфері нової геологічної сили — наукової думки, якої раніше не було. І цей процес не випадковий, він закономірний, як і всі природні явища. "Біосфера XX століття перетворюється на ноосферу, яку створює насамперед наука, що розвивається, наукове розуміння і заснована на них соціальна праця людства". Необхідно підкреслити нерозривний зв'язок процесу формування ноосфери зі зростанням ролі наукової думки, що є першою необхідною передумовою цього процесу. Ноосфера може розвиватися лише за цієї умови.

Значення змін, що відбуваються на планеті на початку XXI століття, настільки велике, що відповідні за значенням процеси можна знайти хіба що тільки в далекому минулому, У даний момент навряд чи можна оцінити всю наукову й соціальну важливість цього явища, тому що науково зрозуміти — значить поставити явище в рамки існуючої космічної реальності. Ми бачимо, як наука перебудовується на наших очах. Біогенний ефект роботи наукової думки реально зможуть побачити тільки віддалені нащадки: він виявиться яскраво й очевидно тільки через сотні років.

Виникнення розуму й науки як результату його діяльності — найважливіший факт у розвитку планети, який, можливо, є навіть вищим за все інше, що спостерігалося дотепер. Наукова діяльність у наш час набула таких рис, як швидкі темпи, охоплення великих територій, глибинність досліджень, грандіозність упроваджуваних перетворень. Це дозволяє розглядати науковий рух як явище такого розмаху, якого в біосфері ще не було.

Але ще помітніші зміни відбуваються в основній методиці науки. Нові масштабні відкриття спричинили зміну самих основ нашого наукового пізнання та розуміння навколишнього світу. Такими зовсім несподіваними й новими сферами нагромадження наукових фактів є неоднорідності Космосу, усього реального світу та неоднорідність нашого пізнання. Вернадський писав, що треба розрізняти три реальності: реальність у сфері життя людини, тобто реальність, яку ми спостерігаємо; мікроскопічну реальність атомних явищ, що не спостерігається людським оком; реальність у глобальному космічному масштабі. "Розрізнення трьох реальностей має неоціненне значення як для розуміння зв'язку людства з біосферою, так і для аналізу закономірностей розвитку науки".

Людина невіддільна від біосфери, вона у ній живе і лише її саму та її об'єкти може досліджувати безпосередньо своїми органами чуття. "За межі біосфери вона може вийти лише завдяки своїм умовиводам..." Таким чином, наукова думка людства, працюючи та виявляючи себе тільки в біосфері, зрештою перетворює її в ноосферу, геологічно охоплює її розумом. Тільки тепер стало можливим виділення біосфери як об'єкта наукового дослідження, який є основною галуззю пізнання навколишньої дійсності.

Виникнення геохімії і біогеохімії відповідало потребам цілісного, синтетичного розгляду явищ складно організованої біосфери, вивчення взаємозв'язків живої і неживої речовини. Ці науки мають також першорядне значення для дослідження єдності біосфери і людства. Тим самим геохімія і біогеохімія з'єднують науки про природу з науками про людину. Ядром такої інтегрованої науки, на думку Вернадського, є вчення про біосферу.

Проблеми становлення ноосфери

Перехід біосфери в ноосферу означає не тільки якісно новий етап розвитку людського суспільства, але й нову епоху в еволюції нашого космічного дому. В. І. Вернадський вважав, що неминуче настане час, коли Людина стане основним чинником еволюції біосфери. І тоді, коли це трапиться, властивості навколишнього середовища стануть змінюватися настільки швидко, що людству доведеться виробляти єдину спільну стратегію розвитку біосфери, а також нові стандарти організації суспільства, свого способу життя.

Процес переходу від біосфери до ноосфери неминуче містить у собі риси свідомої, цілеспрямованої діяльності й творчої роботи. Вернадський вважав, що перед людством стоїть завдання величезної ваги — творення ноосфери. Учений обґрунтував безпідставність суджень про можливу катастрофу цивілізації. Його впевненість у майбутньому випливає із розуміння зростаючої ролі спільних загальнолюдських дій у розвитку людства. Вернадський, звичайно, не міг передбачити всієї гостроти сучасних глобальних проблем світового розвитку. Але це лише вкотре підкреслює необхідність спільного вирішення проблеми організованості ноосфери, що потребує свідомого управління нею на глобальному рівні.

Однією з найважливіших проблем формування організованої ноосфери є проблема місця й ролі науки в житті суспільства, впливу держави на розвиток наукових досліджень. Вернадський висловлювався за формування єдиної (на державному рівні) наукової людської думки, яка б стала вирішальним чинником становлення ноосфери, створення кращих умов життя для найближчих поколінь. Першочерговими завданнями, які необхідно вирішити на цьому шляху, є "питання про планову, погоджену діяльність для оволодіння природою і для правильного розподілу багатств, для утвердження єдності й рівності всіх людей, єдності ноосфери"; ідея про об'єднання зусиль людства нарівні держав. Постановка завдання свідомого регулювання процесу творення ноосфери надзвичайно актуальна в наш час. До завдань першочергової ваги Вернадський відносив викорінення воєн із життя людства. Велику увагу він приділяв утвердженню демократичних форм організації наукової праці, освіті та поширенню наукових знань серед народних мас.

Звичайно, погляди Вернадського значною мірою були умоглядними, абстрактними. Однак його велика заслуга в тому, що до проблем розвитку матерії він підійшов саме як природник, насамперед як геохімік. У цьому — запорука успіху його справи, велич і значення його наукового подвигу для майбутньої долі науки. Він першим у світовій науці усвідомив і почав систематично вивчати роль життя в геологічній історії Землі, побачивши в тонкій плівці живої матерії, що вкриває поверхню планети, чинник, який багаторазово прискорює поглинання космічної енергії та трансформацію неживої матерії. В. І. Вернадський якісно переосмислив увесь характер розвитку планети, її верхньої оболонки, завдяки якій виникла атмосфера, усталився сучасний хіміз океану, виникли товщі осадових порід і т.д. Проблема, над якою працював В. І. Вернадський, сповнена невизначеностей, адже наші знання ще дуже неповні, ми погано уявляємо наші можливості в критичних ситуаціях. На нас чекають нові наукові відкриття й технічні новації. Величезні труднощі пов'язані також із об'єктивно існуючою неоднорідністю соціально-економічних умов, суперечливістю прагнень, відмінностями в оцінювальних установках людей, що живуть у різних політичних, соціальних і природних умовах і т.д. А проте доводиться вже сьогодні шукати й приймати рішення, які диктує життя. Усі ці обставини вимагають поступового перетворення вчення про ноосферу на теорію ноосфери, оснащену досконалим апаратом аналізу й оцінювання прийнятих рішень.

Звичайно, створити струнку теорію розвитку матеріального світу, що веде до епохи ноосфери, В.І. Вернадський не міг — тогочасна наука просто не була ще готова до цього. Власне, і сьогодні для створення подібної теорії в нас немає ще ні достатніх знань, ні сучасної методології і, звичайно, інструментарію, що дозволяє формувати кількісні оцінки. Тому створення такої теорії — справа майбутнього.

Така синтетична теорія повинна об'єднати в собі безліч наук як природничих, так і гуманітарних, розглянувши їх досягнення й методи в новому й незвичайному для цих дисциплін ракурсі. Але саме тут В.І. Вернадському вдалося випередити час, адже він зумів побачити досліджуваний предмет принципово по-новому, як колись це зуміли зробити Галілей, Ньютон, Дарвін.

У подібних ситуаціях, як показує досвід, не слід шукати відразу "однозначно краще" чи "оптимальне" рішення, розробляти оптимальну стратегію. Треба насамперед вивчити особливості ситуації і визначити дії, які є неприпустимими за жодних обставин. Створення теорії розвитку ноосфери практично вже почалося, причому одночасно в багатьох країнах — тому що це є веління часу.

Із цього приводу М. Моісєєв ("Екологія людства очима математика") пише: проблема екології Людини, "глобальне моделювання", вивчення біосфери як єдиного цілого і, звичайно, тепер уже численні роботи, які вивчають у глобальному розрізі соціальні, політичні й економічні проблеми людства і самої Людини, — усе це вже починає зв'язуватися в єдину дисципліну, яку, на мою думку, одного разу назвуть "Теорією розвитку ноосфери".

Висновок

На порозі XXI ст. природознавство, очевидно, вступає в нову історичну фазу свого розвитку — у фазу постнекласичної науки.

Постнекласична наука висуває на перший план міждисциплінарні, комплексні й проблемно орієнтовані форми досліджень. Визначаючи пізнавальні цілі науки, ми все глибше починаємо усвідомлювати, що вирішальна роль належить не внутрішньо-науковим цілям, а зовнішній щодо науки меті — мсті