Виникнення вчення про ноосферу

Поступово й по-різному люди почали нарешті усвідомлювати, що подальше збереження усталеного ходу подій загрожує катастрофою всьому людству.

Так, наприклад, представники течії вітчизняної думки, яка відома під назвою "російський космізм", привертали увагу до цієї проблеми, починаючи із середини XIX століття. Вони шукали можливість виходу із кризи, що насувається. Шукали по-різному, виходячи з різних філософських концепцій. Але вже тоді вони поставили питання про необхідність створення нової моралі і моральності в сучасних умовах, які були б засновані на якісно нових стосунках між людиною і природою та між людьми. Найбільш яскравим носієм цих поглядів був тодішній директор Рум'янцевського музею М. Ф. Федоров.

Основні положення вчення про ноосферу Е. Леруа і Тайяра де Шардена.

Дещо іншими були вихідні позиції натуралістів, однак вони також неминуче приводять до необхідності утвердження нового поняття моральності. Мешкаючи у 20-х роках XX сторіччя в Парижі, В.І. Вернадський прочитав там цикл лекцій, у яких виклав свою концепцію розвитку біосфери. Але сам термін "ноосфера" В. І. Вернад-ському не належить.

Уперше це слово й поняття пролунало в стінах відомого навчального закладу Парижа — у Коледжі де Франс — на лекціях 1927-1928 навчального року з вуст філософа й математика Едуарда Леруа. При цьому співавтором ноосферної концепції було оголошено його друга й однодумця П'єра Тайяр де Шардена, палеонтолога й філософа.

Обидва французи обгрунтували свою ідею, спираючись на поняття біосфери й живої речовини в тому розумінні, як їх розвинув Вернадський у своїх знаменитих лекціях у Сорбонні в 1922-1923 роках. У книзі "Походження людини й еволюція розуму" (1928), яка є записом лекційного курсу Вернадського, Леруа прямо відсилає читача до біосферних уявлень російського вченого.

На думку Леруа і Тайяра де Шардена, поява людини в ряді висхідних форм означає, що "еволюція переходить до застосування нових засобів чисто психічного порядку". Справді, еволюція в особі людині створила принципово нове знаряддя для свого подальшого розвитку, підготовлене тривалим процесом удосконалення нервової системи. Це особлива духовно-психічна здатність, якої до цього в природі не існувало: розум рефлективного типу, який володіє самосвідомістю, здатністю до глубинного пізнання самого себе й світу. Це вже "не проста зміна ступеня, а зміна стану", яка відбулася як внутрішньо закономірне, природне явище.

У більш пізній роботі "Місце людини в природі" Тайяр де Шарден поставив питання про походження й сутність життя, а потім і людини в загальному космічному процесі ускладнення матерії (тенденція до ускладнення хімічних сполук: атоми, молекули, клітини, багатоклітинні й т.д.). Життя на Землі — вищий і найбільш виразний прояв цієї універсальної тенденції. Там, де матерія здається нам "мертвою", вона насправді лише "дожиттєва", у ній світиться потенція стати живою. У цьому розумінні життя — космічне явище, оскільки його нитка міститься в самих надрах матерії. Явище олюднення (гомінізації) життя для Леруа й Тайяра де Шардена — наступний, такий же великий стрибок у планетарному й космічному розвитку, як і оживотворення (віталізація) матерії. Інакше кажучи, поява людини — подальше якісно нове розгортання "завдань" самої біосфери, а за нею і космічного процесу. Пов'язана наступництвом із усім еволюційним ланцюгом життя, людина, проте, є у світі таким оригінальним об'єктом, що творці ноосфери схильні вважати її не окремим видом або навіть царством природи, а "новим порядком реальності", таким же широким і самостійним, як саме життя перед лицем неживої матерії. Людина стає і стосовно природи, і стосовно біосфери, навіть за всієї своєї фізичної заглибленості в них, якимось рівнозначним до них щодо "економії речей" явищем, новою "оболонкою" планети, новою "сферою". Виникає "вища", ніж тваринна, біосфера, така, що йде за нею, — людська сфера, сфера рефлексії, свідомого й вільного винаходу, коротше кажучи, думки: власне, сфера розуму, або ноосфера ("ноас" — грецькою означає розум, дух). У ній, як висловився Тайяр де Шарден, "завершується біосферне зусилля церебралізації, яке тривало більш як шістсот мільйонів років".

Розвивається трудова, соціальна, творча активність людини, вона розселяється по всій планеті, удосконалюються засоби спілкування, способи збереження й передавання найрізноманітнішої інформації — і людська специфічність усе більше виражається в цій особливій "сфері розуму", новій "оболонці" Землі, яка ніби накладається на біосферу, але не зливається з нею, а все більше змінює її. Через спадкове, з покоління в покоління поширення знань і вмінь, через філософський, моральний пошук, мистецтво, науку вже відбувається свого роду колективна церебралізація, що збільшує об'єм загальноземного мозку. Напрямок еволюційного розвитку єдиний: до все більш складного "ноосферного мозку", органу вселюдської свідомості. Але не тільки єдність, яка стає все більше планетарною, і здатніть до колективної творчої потуги включає Тайяр де Шарден в еволюційні перспективи ноосфери — у них є місце і для удосконалення природи кожної окремої особистості, розвитку ресурсів її мозку й розширення свідомості.

Концепція ноосфери В. І. Вернадського

В. І. Вернадський не був ознайомлений із наступним розвитком ідей Тайяра де Шардена (його "феномен людини" з'явився після смерті російського вченого). Він знав лише ту ще мало розвинуту ідею ноосфери, яку висунули Леруа і Тайяр де Шарден наприкінці 20-х років XX століття. Сам Володимир Іванович так розглядав духовну послідовність виникнення вчення про ноосферу: біогеохімічний підхід до біосфери, який він запропонував паризькій аудиторії, запліднює думку французьких філософів, які роблять наступний крок, котрий він, у свою чергу, уже сприйняв сам, сприйняв і обміркував далі. "Я приймаю ідею Леруа про ноосферу. Він розвинув глибше мою біосферу", — стверджував Вернадський. Обґрунтувавши у своїй "Біогеохімії" загальну схему еволюції верхньої оболонки нашої планети, В.І. Вернадський неминуче прийшов одного разу до необхідності аналізу ролі Людини в цих глобальних процесах. У результаті народжується вчення, яке пізніше одержало назву вчення про ноосферу.

Зміст учення В. І. Вернадського полягає в тому, що поява на Землі людини започаткувала якісно новий етап в еволюції планети. Активність людини багаторазово прискорює всі еволюційні процеси, темпи яких швидко зростають з розвитком продуктивних сил, зростанням технічної озброєності цивілізації. Подальший неконтрольований, некерований розвиток людської діяльності таїть у собі небезпеки, які нам важко передбачити. Саме тому незабаром повинен наступити час, коли подальшу еволюцію планети, а отже, і людського суспільства, повинен буде спрямовувати Розум. Біосфера поступово перетворюватиметься на сферу Розуму. Визначальною ідеєю вчення В. І. Вернадського про ноосферу є обґрунтування єдності людства й біосфери.

Однією із ключових ідей, що лежать в основі теорії Вернадського про ноосферу, є Шея, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе за своїми особливими законами: вона співіснує усередині природи і є частиною її. Вернадський як біогеохімік намагався довести, що ця єдність зумовлена насамперед функціональною відокремленістю людини від навколишнього середовища. Людство саме по собі є природним явищем й очевидно, що вплив біосфери відображається не тільки на середовищі життя, алей на ході думок людини.

Але не тільки природа впливає на людину, існує і зворотний зв'язок. Причому він не поверхневий, що відбивало 6 лише фізичний вплив людини на навколишнє середовище, він набагато глибший. Це доводить той факт, що останнім часом помітно активізувалися планетарні геологічні сили. У "Філософських думках натураліста" Вернадський писав: "... ми все більше та яскравіше бачимо в дії навколишні геологічні сили. Це збіглося, навряд чи випадково, із проникненням у наукову свідомість переконання про геологічне значення Homo sapiens, з виявленням нового стану біосфери — ноосфери — і є однією із форм її вираження. Це пов'язано, звичайно, насамперед з уточненням місця природної наукової праці й думки в межах біосфери, де жива речовина відіграє основну роль. Так, останнім часом різко змінюється ступінь впливу живих істот на навколишню природу. Завдяки цьому процес еволюції переноситься у сферу мінералів. Різко змінюються ґрунти, води й повітря. Тобто еволюція видів сама перетворилася на геологічний процес, тому що в процесі еволюції з'явилася нова геологічна сила. Вернадський писав: "Еволюція видів перетворюється на еволюцію біосфери".

Геологічною силою є, власне, зовсім не Homo sapiens, а його розум, наукова думка соціального людства, У "Філософських думках натураліста" Вернадський зауважив: "Ми саме переживаємо її яскраве входження в геологічну історію планети. В останні тисячоліття спостерігається інтенсивне зростання впливу однієї видової живої