атоми можна розглядати як стандартний годинник, тому що їхній період коливань є внутрішньою характеристикою атома й не залежить від зовнішніх обставин. Тепер відомо, що ці специфічні промені від деяких дуже масивних зірок мають не той самий колір, як такі ж промені від більш легких зірок; їх колір визначається червоним зміщенням.
Це узгоджується із твердженнями загальної теорії відносності. Ми повинні припустити, що, з погляду спостерігача, на поверхні зірки атомний "годинник" показуватиме правильний час, але через залежність масштабу часу від гравітаційного потенціалу для тих, хто спостерігає з великої відстані, буде здаватися, що годинник відстає, частота світла менша й наявне червоне зміщення.
Такий вплив гравітаційного потенціалу на хід годинника цікавий також завдяки його зв'язку з парадоксом, який ілюструє тісний зв'язок між ідеями загальної і спеціальної теорій відносності.
Іноді заперечують, що спеціальна теорія відносності неспроможна передбачити уповільнення ходу часу. Припустимо, що ми та інший спостерігач рухаємося один відносно одного з великою швидкістю і виявляємо, що при зустрічі наші годинники показують один і той же час. Тепер, якщо вважати, що ми перебуваємо у стані спокою, можна стверджувати, що годинник іншого спостерігача повинен відставати. У свою чергу, він сказав би, що повинен відставати наш годинник, тому що ми рухаємося з великою швидкістю. Очевидно, цього не можна спростувати, якщо ми перебуваємо один від одного на великій відстані, оскільки не можемо однозначно порівнювати час настання подій, які відбуваються у віддалених місцях. Однак, припустивши, що пізніше ми знову зустрінемо іншого спостерігача, можна сподіватися, що, порівнявши годинники, вдасться з'ясувати, який з них відставав відносно іншого, і хто насправді рухався.
У рамках спеціальної теорії відносності правильна відповідь на це заперечення полягає в тому, що, так як обидва спостерігачі рухаються один відносно одного рівномірно й прямолінійно, вони ніколи не зустрінуться знову. Якщо ж вони знову зустрінуться, то, принаймні, один з них повинен або повернути назад, або змінити напрямок свого руху і зазнати дії прискорення, так що він уже не може припускати, що весь час перебував у стані спокою.
Загальна теорія відносності дає більш повну відповідь. Для простоти міркувань припустимо, що ми рухалися без прискорення, у той час як інший спостерігач, пройшовши деяку відстань, зупинився й повернув назад. Відповідно до загальної теорії відносності, він може припускати, що увесь час перебував у стані спокою, але в присутності гравітаційного поля. Це пояснить походження сил, що діють на нього (які ми приписуємо його прискоренню). Як ми побачили, гравітаційні потенціали впливають на хід годинника, і якщо це послідовно застосувати до розглянутої ситуації, відповідь полягає в тому, що знову, з обох точок зору, показання обох годинників повинні порівнюватися в такий же спосіб.
Після цього дуже неповного обговорення ми облишимо цей цікавий розділ загальної теорії відносності. Подальше її вивчення, безумовно, сприяє повному розумінню законів природи. Загальна теорія відносності дає важливі висновки, що стосуються проблем великого масштабу, включаючи структуру Всесвіту. Можливо, що в майбутньому з'явиться яке-небудь співвідношення, що пов'язує ці ідеї і з характеристиками процесів малого масштабу, тобто з атомними проблемами, але поки що це співвідношення невідоме.
Список використаної літератури
1. Абачиеп С. К. Концепции современного естествознания (в 2-х частях). Балашиха. - 1988. - I ч.: 150 с, II ч.: 190 с.
2. Ампер А. Электродинамика. М.: ИЛ. — 1954. — 369 с.
3. Античная цивилизация. — М.: Наука. — 1973. — 269 с.