Форми боротьби за існування. Дарвін виділив три основні форми боротьби за існування: залежність від абіотичних чинників середовища, міжвидову й внутрішньовидову боротьбу.

1) Залежність організмів від абіотичних чинників середовища особливо гостро виявляється в тих випадках, коли зовнішні умови середовища погіршуються: наприклад, добові й сезонні коливання температури або вологості. Ця форма боротьби за існування припускає, що чинником добору, який елімінує (нищівним чинником), є кліматичні або інші абіотичні чинники.

2) Міжвидова боротьба проявляється у двох формах: прямій і непрямій.

Пряма міжвидова боротьба полягає в безпосередніх складних стосунках між видами в біоценозі (сукупності рослин і тварин, які населяють ділянку середовища існування з більш-менш однорідними умовами життя). Визначальну роль у цих стосунках відіграють трофічні (харчові) зв'язки, тобто взаємозв'язки в харчових ланцюгах. У цьому випадку для рослини, наприклад, прямим чинником, що елімінує, є тварина, що живиться нею, для травоїдної тварини — м'ясоїдна тварина (хижак). Сюди слід зарахувати і паразитизм: паразит виступає стосовно хазяїна як прямий чинник, що елімінує (відбірковий чинник).

Непряма міжвидова боротьба (міжвидова конкуренція) — біологічне змагання (конкуренція) між видами в біогеоценозі (взаємообумовленому комплексі живих і неживих компонентів, пов'язаних між собою обміном речовин та енергії) за світло, харчові ресурси, місця проживання й інші умови життєзабезпечення. В одних випадках конкуренція між двома видами через залежність від тих самих життєвих засобів може виявлятися у відкритій формі. Так, серед ссавців гризуни й копитні пов'язані єдністю джерел харчування; вони конкурують між собою за більш успішне їх використання. Конкурувати між собою на основі спільності джерел харчування можуть і більш віддалені один від одного в систематичному відношенні види, як, наприклад, комахи й копитні, унаслідок чого більше використання придатної для їжі рослинності однією групою, наприклад, перелітною сараною, прирікає на голод і навіть загибель її суперника, тобто травоїдних ссавців. У багатьох інших випадках міжвидове змагання набуває не таких виразних форм, хоч і виявляється досить помітно. Наприклад, тривалу боротьбу за світло, їжу, простір для росту ведуть між собою всі рослини на лузі, галявині і т.д.

Але найбільш гострою є конкуренція між близькими видами, оскільки особини, що їх складають, виявляють набагато більше однотипних вимог до умов існування. Тому ми часто спостерігаємо витіснення одного виду іншим, близьким до нього, зі схожими потребами. Так, сірий пацюк витісняє чорного, європейські горобці — американських в'юрків, рудий тарган-прусак витісняє чорного таргана звідусіль, де тільки його зустріне.

Внутрішньовидова боротьба виявляється у внутрішньовидовій конкуренції, що має найбільш гострий характер, тому що для існування й розмноження особин одного виду необхідні однакові умови. Серед тварин, що належать до одного виду і є поживою для певного виду хижаків, жертвою в першу чергу стають ті, у яких менше виражене захисне забарвлення, повільніший біг і т.п. Те ж спостерігається й серед хижаків. Більш успішно захоплює здобич більш спритний, швидкий і т.д. Виявляється внутрішньовидова боротьба також у статевій конкуренції.

Перемогу в боротьбі за існування забезпечують ті сприятливі зміни особин, які сприяють їх більшій витривалості в екстремальних умовах середовища, дають їм більше шансів врятуватися від хижаків, відшукати собі їжу, знайти партнера для спарювання й т.д. У результаті боротьби за існування одні особини виживають і залишають потомство, у той час як інші усуваються від розмноження й не виживають, не давши потомства. У цьому і полягає сутність природного добору.

Природний добір — головний чинник еволюції. Він випливає з невизначеної спадкової мінливості й боротьби за існування.

Спадкові зміни в особин однієї популяції відбуваються в різних напрямках і можуть бути надзвичайно різноманітними в однакових умовах середовища (шкідливими, нейтральними й корисними). З покоління в покоління особини з корисними в певних умовах середовища спадковими змінами переважно виживають у боротьбі за існування й залишають після себе здатне до розмноження потомство. Навпаки, особини, що не мають таких змін, залишають усе більш нечисленне й слабке потомство або усуваються від розмноження, що може призвести до вимирання даної групи особин. Це і становить основний зміст природного добору.

Таким чином, у світлі теорії Ч. Дарвіна під природним добором слід розуміти процес, який відбувається в природі, коли виживають і залишають потомство особини з корисними для їхнього життя й розвитку ознаками, тобто ознаками, що відповідають умовам середовища, а особини, які не мають таких ознак, усуваються від розмноження або гинуть. Цей процес є наслідком взаємодії організмів з умовами абіотичного й біотичного середовища.

Вираз "природний добір" Дарвін вживав, підкреслюючи, що це природний процес, який відбувається в природі, він не вимагає втручання яких-небудь "потойбічних" сил.

Природний добір має певні риси подібності зі штучним добором, але в той же час істотно від нього відрізняється. Спільним є те, що обидва процеси базуються на тому самому вихідному матеріалі — спадковій невизначеній (індивідуальній) мінливості. Як при дії природного, так і при дії штучного добору виникають нові органічні форми: при штучному доборі — породи домашніх тварин і сорти культурних рослин, а при природному доборі — нові види. Природному добору теж притаманна творча роль, яка полягає в його акумулятивній (накопичувальній) дії. Діє він повільно й поступово, зберігаючи з покоління в покоління дрібні зміни в напрямку виживання в даних умовах середовища ("виживання пристосованих").

При штучному доборі фактором, що відбирає, є людина, а при природному — умови зовнішнього середовища (абіотичні й біотичні чинники). Звідси випливає і спектр добору, тобто ознаки, на які добір може діяти. Щодо цього дія штучного добору обмежена, тому що людина звертає увагу головним чином на зовнішні ознаки тварин і рослин, тоді як для природного добору важлива будь-яка особливість організму. Природний добір впливає на весь організм, на всі його властивості й ознаки, у тому числі й ті, які не виявляються зовні, але дають ту чи іншу перевагу їх власнику.

Часто в результаті дії штучного добору виникають ознаки, які цікавлять людину, але не сприяють виживанню в природі. Природний добір діє на користь виду в цілому, тому лід його впливом формуються ознаки, завдяки яким особини в дикій природі виживають.

Умови, які сприяють дії природного добору: значні можливості індивідуальної спадкової мінливості, неспоріднені схрещування (по-перше, вони підсилюють мінливість, яка є матеріалом для добору, по-друге, сприяють підвищенню життєздатності й стійкості щодо екстремальних впливів), обширність ареалу й наявність просторової ізоляції (при цьому повна ізоляція прискорює видоутворення, але гальмує прогрес організації, який найбільш успішно здійснюється на великих, але не повністю ізольованих територіях).

Існує багато доказів дії природного добору як непрямих, так і прямих, експериментальних. Серед них найбільш яскравим прикладом може бути явище індустріального меланізму (темне забарвлення). Так, в індустріальних районах багатьох європейських країн, де кора, стовбури дерев й листя часто вкриті сажею і кіптявою, за останні 100 років темнозабарвлені комахи (переважно нічні метелики) витісняють світлозабарвлених. Цей процес відбувається в популяціях під дією природного добору на краще захисне забарвлення тіла, яке рятує метеликів від пожирання птахами. З покоління в покоління темні особини успішніше виживають і розмножуються, а всіх інших усуває природний добір (рис. 1).

Рис. 1 Типова (світла) і меланістична (темна) форми березової п'ядениці (Biston betularia). (За О. В. Яблоковим, А. Г. Юсуфовим, 1989).

Значення теорії еволюції Дарвіна — Уоллеса

Еволюційна теорія була революцією в біології. Біологія стала еволюційною завдяки впровадженню історичного методу досліджень. Уперше у світовій науці ідея еволюції остаточно утвердилася саме завдяки теорії Дарвіна — Уоллеса. Останнє пояснюється тим, що було відкрито механізм еволюції живої природи — природний добір, спричинений боротьбою за існування і заснований на спадкових індивідуальних змінах, що носять невизначений (нецілеспрямований) характер.

Теорія еволюції Дарвіна — Уоллеса має велике світоглядне значення, оскільки сприяє становленню матеріалістичного погляду на природу. Матеріалізм теорії полягає в тому, що чинники еволюції, відкриті Дарвіном та Уоллесом, цілком матеріальні, їх дію можна побачити й довести, що підтверджує подальший розвиток біології. Причинне пояснення еволюції живої природи, яке дає ця теорія, не залишає місця для нематеріального, божественного начала, у чому виявляється її атеїстичне спрямування.

Теорія Дарвіна — Уоллеса є одним з найбільших узагальнень у природознавстві, оскільки вона робить істотний внесок у природничонаукові уявлення про картину світу.

Список використаної літератури

1. Абачиеп С. К. Концепции современного естествознания (в 2-х частях). Балашиха. - 1988. - I ч.: 150 с, II ч.: 190 с.

2. Ампер А. Электродинамика. М.: ИЛ. — 1954. — 369 с.

3. Античная цивилизация. — М.: Наука. — 1973. — 269 с.

4. Аристотель. Соч. В 4-х тт. Т. 4. - М.: Мысль. - 1983. - 828 с.

5. Арцимович Л. А. Управляемые термоядерные реакции. М.: Гос. изд. физ.-мат.