Мезозойська ера (ера середнього життя). її вік становить 230 млн. років. Наприкінці палеозою — початку мезозою відбуваються процеси горотворення, які спричинили підняття суходолу й виникнення Уралу, Алтаю та інших гірських хребтів. Усе це спричинило зростання посушливості клімату, яке почалося ще в пермі. У цей час панують голонасінні рослини й гігантські рептилії, які завоювали воду, повітря й суходіл, їхній розквіт, найширша дивергенція та вимирання відбуваються саме протягом мезозойської ери (рис. 8). Ера поділяється на 3 періоди.

Тріас. Починається мезозойська ера з періоду, назва якого походить від числа "три", оскільки саме стільки було шарів одного віку, то покривали пермські відклади в Південній Німеччині. Його вік — 230 мільйонів років.

У тріасі на великих територіях поширився посушливий клімат, що призвело до остаточного вимирання деревоподібних папоротей, хвощів і плаунів. Усе більше поширюються голонасінні рослини.

Різноманітність хрящових і кистеперих риб у морях тріасу поступово зменшується, їй на зміну приходить панування костистих риб і головоногих молюсків. Із наземних тварин до такого посушливого клімату найкраще пристосувалися рептилії. Із тріасових рептилій дожили до наших днів черепахи та гатерія, яка являє собою "живу викопну тварину", що збереглася донині тільки на декількох островах біля Нової Зеландії.

У тріасі з'являються рослиноїдні та хижі динозаври (рис. 7). Крім динозаврів, які панували протягом наступних 150 млн. років, у тріасі з'явилася група рептилій з рисами ссавців. Це відгалуження одержало назву звірозубих ящерів (терапсиди), оскільки його представники вже мали диференціацію зубів, властиву ссавцям (різці, ікла й корінні). Походження цієї групи дуже давнє, тому що вона веде свій початок ще від котилозаврів, які жили наприкінці карбону палеозойської ери (рис. 8). Саме звірозубі ящери дали початок першим ссавцям, у яких у процесі природного добору виникли такі ароморфози, як диференціація зубів; вигодовування малят молоком; чотирикамерне серце й повний розділ артеріального й венозного кровотоків, що забезпечувало постійну температуру тіла; покрив із шерсті, що виконував функцію терморегуляції; більш досконала будова нервової системи, зокрема, розвиток кори головного мозку, що забезпечило перевагу умовних рефлексів над безумовними й можливість індивідуального пристосування до мінливих умов середовища шляхом зміни поведінки.

Усі ці ароморфози й визначили появу нового класу тварин — Ссавців. Перші ссавці були дрібними комахоїдними тваринами й, очевидно, яйцекладними, подібними до сучасних єхидни й качконоса. Але час розквіту цього класу ще не настав, тому що примітивні ссавці тріасу ще не могли конкурувати з хижими динозаврами й протягом 100 млн років були майже непомітними на фоні тогочасних велетнів.

Юра. Юрський період дістав свою назву від ланцюга гір на кордоні Франції і Швейцарії, де було знайдено відклади цього часу. Вік його — 190 мільйонів років.

Серед рослин у цей період остаточно вимирають насіннєві папороті. Продовжують панувати справжні голонасінні.

Наприкінці юри — на початку крейди (наступний період мезозою) з'являються перші покритонасінні рослини, які поступово поширилися на всі материки. Це було зумовлено рядом ароморфозів, серед яких слід назвати такі: поява квітки як органа статевого розмноження, здатного приваблювати комах-запильників, що забезпечувало надійність перехресного запилення; подвійне запліднення, завдяки якому розвивається триплоїдний ендосперм, який більш ефективно забезпечує зародок запасними поживними речовинами; виникнення плоду, який забезпечив "покритість" насіння і його надійний захист від несприятливих зовнішніх впливів; розвиток більш досконалої провідної системи.

У юрі відбувається збільшення площі морів. У морях юрського періоду найчис-леннішими були головоногі молюски — амоніти й белемніти. Спіралеподібні раковини амонітів нерідко трапляються у відкладах мезозойських морів. Белемніти нагадували сучасних кальмарів. Рештки їхніх кістяків ("чортові пальці") часто трапляються у відкладах мезозойських морів.

На суходолі в юрі набули поширення гігантські рослиноїдні динозаври, зокрема брахіозаври, бронтозаври. На них полювали хижі динозаври, які теж досягали величезних розмірів. Деякі представники плазунів знову повернулися у воду, заново пристосувавшись до життя у водному середовищі. Серед водних форм найбільш відомі іхтіозаври, які з'явилися ще в тріасі. За будовою тіла вони нагадували акул і дельфінів. У морях юри з'явилися плезіозаври — тварини із широким тулубом, довгими ластами і змієподібною шиєю. Деякі рептилії освоїли повітряне середовище. Вони належали до групи птерозаврів (рис. 8).

У юрі відбулася ще одна знаменна подія — з'явилися птахи. Вони походять від бічного відгалуження плазунів, які пристосувалися, подібно до птерозаврів, до польотів. Палеонтологічні дані свідчать про те, що предками птахів, очевидно, були псевдо-зухії — дрібні ящіркоподібні хижі плазуни тріасового періоду. Псевдозухії жили на деревах, де були захищені від ворогів і могли легко здобувати собі їжу.

Особливо велику подібність із плазунами мав юрський першоїітах — археоптерикс. Досить добре збережений кістяк цієї тварини було виявлено в середині минулого століття в Баварії в одному з кар'єрів з видобутку літографського каменю. Це була тварина величиною з голуба. Голова археоптерикса була схожа на голову ящірки, тіло, крила і довгий хвіст були вкриті пір'ям. Саме наявність пір'я відділяє птахів від плазунів. Але в будові цього першоптаха було ще багато рис, властивих рептиліям (голова, покрита лускою; черевні ребра; довгий хвіст із 18-20 хребців; пазурі на передніх кінцівках, зуби на щелепах). Крім того, пір'я в археоптерикса прикріплювалося до хвоста по осі (до хребців), на відміну від сучасних віялохвостих птахів, що не мають подібного довгого хвоста з хребцями. Судячи з усього, археоптерикс не був гарним літуном і лише перепурхував з гілки на гілку.

Крейда. Крейдовим цей період названо тому, що в морських басейнах того часу утворювалися потужні відклади крейди із решток раковин найпростіших тварин — форамініфер. Вік цього періоду — 135 мільйонів років.

Клімат крейдового періоду в основному був м'яким, але ближче до кінця періоду став більш суворим і сухим. Це спричинило поширення покритонасінних рослин. Завдяки великій різноманітності форм вони швидко проникли в всі куточки Землі. Деякі форми крейдових покритонасінних (тополі, верби, дуби, евкаліпти, пальми) збереглися й донині. Значному поширенню покритонасінних та завоюванню ними найнедоступніших ділянок суходолу сприяла їх пристосованість до сезонних змін клімату (за винятком тропічних рослин, усі покритонасінні є листопадними). Еволюція покритонасінних тісно пов'язана з еволюцією комах — їхніх запильників — і являє собою приклад супутньої еволюції (коеволюції). Пристосувавшись до нових умов існування, покритонасінні рослини створили новий різноманітний рослинний покрив Землі з дерев, чагарників і трав.

Наприкінці крейдового періоду помітні зміни відбулися й у тваринному світі. Цей період характеризується інтенсивним вимиранням широко розповсюджених до цього часу груп. У морях вимирають головоногі молюски — амоніти й белемніти. Можливо, це спричинило вимирання і морських ящерів, які живилися ними. На суші стало менше навколоводної рослинності, яка була кормом для рослиноїдних динозаврів, що, імовірно, і зумовило їх зникнення. Слідом за рослиноїдними зникли й хижі динозаври, які полювали на них.

Вимирання гігантських рептилій наприкінці крейдового періоду — загадка, яка інтригує учених і донині. Було запропоновано безліч гіпотез для пояснення причин вимирання гігантських рептилій. Найбільш загальноприйнятою є кліматична гіпотеза, яка пов'язує вимирання динозаврів наприкінці крейди з витісненням їх у результаті конкурентної боротьби більш пристосованими до суворого клімату теплокровними птахами й ссавцями, які зберігали активність у холодний період року й у холодний час доби.

У крейдовому періоді з'явилися справжні віялохвості птахи. їх головні ароморфози такі: пір'яний покрив та інші пристосування до польоту; чотирикамерне серце й повне розділення артеріального й венозного кровообігів, що забезпечило теплокровність; більш досконалий розвиток нервової системи, що забезпечило складні форми поведінки (гніздування, міграції, тривалі перельоти, турбота про потомство, зокрема, вигодовування пташенят і т.д.).

У другій половині крейди з'явилися сумчасті й плацентарні ссавці. їх ароморфози: живородіння; внутрішньоутробний розвиток; харчування ембріонів через плаценту (у плацентарних), яка зв'язує кровообіг матері й плоду; більш розвинута центральна нервова система.

Набувши таких змін, як живородіння, турбота про потомство й теплокровність, ссавці одержали ряд переваг над плазунами, стали менш залежними від змін середовища.

Кайнозойська ера (ера нового життя). її вік становить близько 67 млн років. Це час розквіту вищих хребетних тварин — птахів, ссавців, панування комах, а в рослинному світі — покритонасінних.

Кайнозойську еру поділяють на періоди: третинний (палеоген і неоген) і четвертинний (антропоген).

Третинний період (палеоген і неоген). У палеогені на планеті було тепло й волого. На початку кайнозою завершуються процеси горотворення, що почалися ще наприкінці мезозою. Остаточно формуються Альпи, Гімалаї і Кавказькі гори. Відокремлюються Середземне, Чорне,